Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми не з тих людей, що кидатимуть душевно хворих напризволяще. Наша родичка з непростим характером ніяк не могла знайти собі супутника життя. Була найщасливішою людиною на землі, коли познайомилася і закохалася в поліціянта. Він ловив злодіїв на фабриці, де вона працювала. В кінці робочого дня всі працівники брали додому продукцію підприємства. Подарунки з роботи міг купити хто завгодно, а працівники торгівлі так прямо були щасливі, коли їм приносили ту «шабашку». За пару десятиліть подружнього життя ні разу не висловила ніяких претензій до свого чоловіка. Колишній слідчий вмів знаходити спільну мову з ким завгодно. Бачив свою дружину та й усіх людей наскрізь, а також відразу розумів, що кому й коли потрібно говорити і як з ким поводитися. Та в кінці його життя непроста колишня робота та й доля дали про себе знати. Він почав остаточно втрачати розум. Усі радили жінці здати свого чоловіка до лікарні, відвезти його рідній дочці, та жінка ходила на роботу й доглядала душевно хворого кілька років до останнього його дня, бо совість не дозволила їй вчинити по - іншому.
Молюся, щоб в нашій ситуації до такого не дійшло.
5. ХВАСТОЩІ ДО ДОБРА НЕ ДОВЕДУТЬ
Зять – найбільший хвалько, якого я знаю, навіть, переплюнув Хлестакова з комедії Гоголя «Ревізор» - Мої завищені вимоги до людей – Маленький начальник найстрашніший – Жалкую, що не здав усіх корупціонерів юрбою – Не ганьбіться і вам замість вдячності не буде критики - Менеджерів у Канаді своїх нікуди дівати - Зять вважає всі роботи шкідливими, крім роботи керівника – Яхта для майбутнього мільйонера – Топменеджер Принеси-подай – Інтриганом потрібно народитися, тож краще й не починайте – Тренування майбутнього боса на канадському корейцеві - У Канаді не читають мораль, а відразу викликають поліцію –Мордувати людей бюрократією - Як із зятя не вийшло профспілкового боса – Зять, канадський підприємець без жодного заробленого цента – Канада, країна донощиків - Покарання зятя за невдалу ініціативу за 500 доларів – Канадські Остапи Бендери, бізнесмени і власники оренди - Щоб не заплатити 3 тисячі доларів зарплати роботодавець розіграв банкрута, а міг і божевільного - Українці й поляки привчили канадців до хабарів? – Під час роботи зять дав концерт по заявках, який став його прощальним – Оголошення про рекордні заробітки зятя в Канаді – Конфлікти зятя заради звільнення з роботи? – Кому потрібен інженер, який не вміє поміняти лампочку? – Канадські поліціянти в засідці й конвеєр зі штрафів – Найкращий друг дитинства зятя такий, що й ворогів не треба – Порятунок душі бездомного, то лише гроші на вітер – Із солідарності з зятем ставайте безробітними й бездомними - У Канаді друзі для розваги, а не для негативу – Зять підіймає в родині величезну хвилю з негативу і ми з дружиною відчуваємо себе серфінгістами на її гребні - Внук просить тата погратися з ним, а не в «Танки» - Щоб тебе, діду, собаки покусали. Та мене й без собак є кому кусати – Друг радить зятю розігнати всю сім’ю й у безхатьки? –Моя критика має зробить зятя кращим
Зять - найбільший хвалько, якого я знаю. Зять усе своє життя присвятив хвастощам, не може розслабитися, живе в очікуванні, що хтось не повірить у його велич. Хвастощі для зятя - це, як повітря. Без хвастощів, здається, що зять помре. Мені зять своїми постійними перебільшеннями нагадує найбільшого хвалька в історії світової літератури - Хлестакова з комедії Миколи Гоголя «Ревізор». Хлестаков теж постійно перебільшує свої заслуги, розповідаючи про нібито високі зв'язки й багатство, видає себе за важливу людину, яку всі знають і поважають. Іноді мені здається, що зять уже перевершив цього літературного персонажа. Хвастощі породжують у друзях, приятелях і знайомих зятя заздрість, злість, роздратування. Ці негативні почуття у багато разів сильніші за вихваляння самого себе і вмить змітають усі крихітні досягнення зятя в Канаді. І так весь час: зять мчить по зачарованому колу й робить одні й ті самі помилки. Якесь прокляття зятя!
Одного разу в Канаді зять запросив додому гостей, кілька годин вихвалявся нескінченними перемогами в минулих битвах на кулаках та здобутками в бізнесі в Києві, а потім заморився від своєї слави й величі та пішов на другий поверх спати, залишивши гостей на дружину. Всі не знали, що робити, але не наважувалися йому щось сказати, та зять відійшов від своєї величі, спустився до присутніх і продовжив.
Я розумію, що у мене великі та нереальні вимоги до людей, зокрема, і до свого зятя. А таку хорошу людину, як він, ще треба пошукати! Нічого не можу з собою вдіяти. Весь час, коли оце розповідаю про пригоди чоловіка моєї доньки в Канаді, з голови не виходить один випадок зі мною, коли в минулому століття ще за часів Радянського Союзу я кілька років працював кореспондентом у районній газеті в невеличкому містечку на Полтавщині. Як і майже всі районні газети того часу, редакція видавалася за кошти місцевого комітету комуністичної партії та районної виконавчої влади й повністю від них залежала. Тоді я полюбив критикувати маленьких начальників, про яких один класик писав, що такі найстрашніші серед усіх керівників і від них найбільше лиха.
Я так захопився журналістськими розслідуваннями, що вже зовсім знахабнів і написав великий матеріал про зловживання всіх, хто керував районом та найбільшими підприємствами. Це були яскраві колоритні персонажі з безліччю цікавих, нерідко, смішних історій. З усіма найбільшими корупціонерами району були знайомі мої батьки, а я часто сидів з ними за одним столом на різних застіллях, ми випивали та веселилися і я вислуховував розповіді про пригоди корупціонерів. Майже всім я симпатизував і, нерідко, наша симпатія була взаємною. У тій великій статті я промовчав лише про людину, яка захищала мене від помсти за критику, хоча після публікації мій захисник, швидше за
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко», після закриття браузера.