Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

19 розділ

 - Бачу, ти дуже щаслива тут, з ним, - якось не дуже радісно сказала Міланія.

 - Так, я дуже щаслива, тому що перебуваю разом з тим, кого кохаю. Сподіваюся, що ти теж зустрінеш таку людину у своєму житті, - минула я, сказала щиро.

 - І ти не боїшся такого могутнього і владного мага? - цікаво, а я потрапила на початок розмови, чи в її середину?

 - Послухай, Міланія, ми створені з Ларіоном одне для одного. Так, він небезпечний, сильний і владний. Але він любить мене так само сильно, як і я його. У мене немає причин його боятися. Нехай краще бояться ті, хто вирішить нашкодити мені, їм точно буде несолодко. Краще розкажи, як ти сама, що нового в житті. Може, ти зустріла когось або навіть покохала? – здається, їй і справді було цікаво дізнатися про життя зведеної сестри.

   Але дивна брюнетка якось не горіла бажанням ділитися інформацією з особистого життя. Вона підвелася з ліжка і підійшла до вікна. Кілька хвилин мовчала, немов щось обдумуючи. А потім заговорила.

 - Мені зараз дуже складно живеться. Тому що я звикла до одного життя, і коли все зруйнувалося, я так і не змогла знайти себе в цьому світі. Багато де працювала, за шматок хліба і за дах над головою. Нікому не називала свого справжнього імені і роду, до якого належу. Твій коханий влаштував полювання на всіх нас. Доводилося ховатися, міняти міста, коли я дізнавалася про те, що там з'являлися його люди.

 - Міланія, тепер все в минулому, - дівчина спробувала заспокоїти зведену сестру і навіть підійшла до неї, взяла за руку. - Бачиш же, Ларіон дозволив тобі пожити в його будинку, в нашому будинку, і вже завтра ти зможеш відправитися на інший континент. Там у тебе почнеться нове життя, без гонінь і проблем. Придумаєш собі нове ім'я, зустрінеш хорошого хлопця і почнете новий рід. Головне, при цьому не робити помилок минулого. Розумієш?

 - Якщо чесно, то я зустріла декого, - раптово зізналася брюнетка.

 - Він гарний? Кохає тебе? А ти його? - радісно поцікавилася моя копія.

 - Гарний, дуже гарний. Я маю до нього почуття. Але ось що відчуває він, я поки що не знаю. І якщо чесно, то ми знайомі вже кілька років. Його батько якось приїжджав до нас додому, - і так обережно подивилася на співрозмовницю.

   Я з минулого трохи насторожилася, явно подумавши про щось недобре. Або просто згадавши про колишнє життя, яке гірше за справжнє пекло. Я хоч і згадала частково те, що зі мною там було. Але була дуже рада тому, що частина цих спогадів так і залишилася невідомою.

   Якщо чесно, то мене дуже насторожувала ця дивна особистість, яка є моєю зведеною сестрою. Чому я не бачила її в минулих спогадах? Чому не згадала навіть потім? Хоча моє минуле знає, хто така ця Міланія. Але звідки впевненість, що їй можна довіряти?

   У двері кімнати хтось постукав, це виявилася служниця, і вона принесла обід. Поставила рознос на столику, побажала смачного і пішла, тихо прикривши за собою двері. І, судячи з усього, ця родичка жила тут вже кілька днів. Шкода, що я нічого з цього так і не згадала.

   Дівчата сіли за столик і почали трапезувати. Деякий час просто мовчали, поглядаючи одна на одну. Здається, обидві хотіли почати розмову, але не знали з чого саме. А потім картинка різко змінилася. Навколо стало темно, немов хтось в одну мить вимкнув світло. За вікном світив великий сірий місяць, цвірчали коники, а прохолодний літній вітерець шарудів тонкими фіранками біля відкритого вікна.

   Коли очі звикли, я усвідомила, що це була моя кімната. А я сама мирно спала у своєму ліжку, витягнувши одну ногу з-під ковдри і тихо сопучи. Скільки зараз було часу, невідомо. Але ж я тут явно опинилася не просто так.

   Вхідні двері скрипнули, на порозі з'явилася Міланія. Дівчина тихо і непомітно прослизнула в кімнату, пересуваючись навшпиньки. В її руках була невелика чорна коробочка. Вона йде і вирішила залишити подарунок? Якось все це виглядає дивно з боку.

   Я спробувала підійти ближче і побачити, що саме знаходиться в цій коробочці. Але так нічого і не змогла розгледіти. Тож відійшла на пару кроків назад, але не зводила погляду з підозрілої особи. Мені не подобалося те, що зараз відбувалося. Прямо відчуваю якийсь злий умисел і підступ.

 - Вибач, сестро, але так буде краще і для тебе, і для цього світу. Ти багато чого не знаєш, і в цьому вся проблема. Дякую, що прихистила мене на ці дні, і навіть заступилася переді цим поганим темним магом. Але я змушена зробити це, інакше загину сама. Вибач ще раз, і не тримай на мене зла, - а потім так само тихо пішла.

Вийти за нею я не змогла, кімната мене чомусь не випустила. Здається, я повинна перебувати саме тут і саме зараз. Значить далі щось ще станеться? Повернулася і підійшла до вікна, виглянула назовні.

   Міланія вискочила з дому всього з однією невеликою валізою. Але зовні її вже хтось чекав, швидше за все якийсь хлопець, а може бути і чоловік. Спочатку я подумала, що вони поїдуть на конях. Але в темряві блиснув портал, і вони зникли в ньому.

   Минуло всього кілька хвилин і в кімнату без стуку увірвався Ларіон. Навколо нього клубилася темрява, мерехтячи маленькими блискавками. Він відразу кинувся до дівчини, яка прокинулася і явно не розуміла, що відбувається. Хлопець відразу її обійняв і притиснув до своїх грудей.

   Я була здивована його бажанням захищати мене. А раніше вважала, що Ларіон хоче заподіяти мені біль, якось прогнути і підкорити. А виходить, що весь цей час він просто мене оберігав. І, можливо, чекав, що я сама його згадаю.

   Скільки разів я ловила на собі його проникливий погляд. Адже король темного факультету пішов проти свого ж факультету, і знову ж заради мене. Стало трохи соромно за те, як я про нього думала. І за слова, які цілком могли образити або зачепити хлопця. Але навіть якщо я і була неправа, він мені навряд чи про це скаже.

 - Щось сталося? - сонно простягнула моя копія.

 - Твоя зведена сестра втекла з замку з якимось чаклуном. Але магія підказує, що перед цим вона була у тебе, тут, в кімнаті. Ось я і примчав перевірити, чи все тут добре, - і ще сильніше притиснув її до грудей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍