Salamander - Темні нащадки, Salamander

— Ти серйозно? — запитала вона тихо, намагаючись зрозуміти, чи дійсно він не має наміру більше завдавати їй болю.

Каель кивнув.

— Так, я серйозно. Ти будеш у безпеці тут, Аурелія.

Аурелія відклала бутерброд, трохи нахмурившись.

— Що буде з Лукасом? — запитала вона, не відводячи очей від Каеля.

Він злегка підняв брову, ніби заздалегідь очікував це питання.

— Поки що нічого, — відповів спокійно, відпиваючи з чашки. — Батько знає, що я забрав тебе. Думаю, він буде вичікувати, поки ти вирішиш щось... нерозумне.

— А якщо я спробую його врятувати? — Аурелія схрестила руки на грудях, намагаючись приховати хвилювання.

Каель посміхнувся куточком губ.

— Тоді доведеться рятувати тебе. І це не те, чим я хочу займатися в найближчі дні.

Вона стиснула щелепи, відчуваючи, як закипає всередині, але стрималася. Їй потрібно було більше часу.

— І чим же ми тут займемося? — різко змінила тему, намагаючись виглядати байдужою.

Каель розслаблено відкинувся на спинку стільця і уважно подивився на неї.

— Чим захочеш, — сказав він з недбалістю, яка виводила її з себе. — Але кожного ранку ми будемо тренуватися.

— Тренуватися? — перепитала Аурелія з іронічною усмішкою.

Каель нахилився вперед, його погляд став більш серйозним.

— Я бачив твій поєдинок з Даріусом, і це було те ще дно, — сказав він, наголошуючи на кожному слові.

Аурелія різко підняла брову.

— Дно?

— Саме так, — підтвердив Каель, його голос звучав майже знущально. — Ти ж була кращою, коли ми билися з тобою десять років тому. Що трапилося? Роки бездіяльності?

Вона зціпила зуби, ледве стримуючи бажання щось різке відповісти.

— Я прийму це як виклик, — сказала вона, встаючи з-за столу.

Каель посміхнувся ширше, від чого його очі заблищали.

— Чудово. Тоді завтра почнемо. Сподіваюся, у тебе ще залишилося щось від тієї воїтельки, якою ти колись була.

Аурелія з підозрою подивилася на нього, але нічого не відповіла. Її гордість була зачеплена, і тепер вона мала довести, що все ще здатна бути сильнішою за будь-кого, навіть за Каеля.

— Якщо ми починаємо завтра, то сьогодні я хочу трохи розслабитися, — сказала вона, намагаючись змінити тему.

Каель підвівся, піднісши руки в знак капітуляції.

— Як скажеш, принцесо, — промовив він, дивлячись на неї так, ніби його відсутність агресії була маленькою перемогою для нього. — Сьогодні ти можеш робити все, що забажаєш.

Аурелія підняла брову, не вірячи його словам.

— Все, що захочу?

Каель усміхнувся, його посмішка була настільки чарівною, наскільки й хитрою.

— В розумних межах, — уточнив він.

Вона склала руки на грудях, не приховуючи свого скепсису.

— Як мило. А що, як я скажу, що хочу повернутися до Лукаса?

— Тоді я нагадаю тобі, що ти сама погодилася підти зі мною, — його голос став серйозним, але в очах блищала хитринка.

Аурелія насупилася.

— З тобою неможливо сперечатися.

— Це тому, що я завжди правий, — пожартував Каель, повертаючись до дверей.

— Куди ти йдеш? — кинула вона йому вслід.

— Перевірю наші запаси, — відповів він, не обертаючись. — А ти можеш подумати, чим зайнятися до тренувань.

Каель зник за дверима, залишивши її наодинці з думками. Аурелія стиснула кулаки, почуваючись роздратованою і зухвалою водночас.

— Завтра він пошкодує, що мене зачепив, — пробурмотіла вона, повертаючись до вікна. За його межами тягнулися гори, покриті снігом, що блищав під променями сонця.

Зараз їй довелося грати за правилами Каеля, але вона точно знала, що не збирається залишатися в цьому будиночку довше, ніж необхідно.

Аурелія ще кілька хвилин стояла біля вікна, вдивляючись у гори. Вона знала, що її перебування тут — це пастка, хоч і ретельно замаскована під "втечу від реальності".

"Чим він думає займатися зі мною тут? Відновленням моїх навичок чи випробовуванням моєї витримки?" — думала вона, торкаючись віконної рами.

Двері тихо відчинилися, і в кімнату повернувся Каель. В його руках була склянка з водою, яку він мовчки поставив перед нею.

— Думаєш про щось важливе? — поцікавився він, ставлячи руки на пояс.

— Про те, як звідси втекти, — відповіла вона з викликом.

Каель тільки усміхнувся.

— Ну, якщо ти почнеш тренуватися, це значно підвищить твої шанси.

Аурелія скептично глянула на нього.

— Ти справді думаєш, що я погоджуся з твоїм планом?

— Звісно, — відповів він, не приховуючи самовпевненості. — Ти ж не хочеш залишатися слабкою.

— Я не слабка, — різко заперечила вона.

Каель підійшов ближче, схилившись до її рівня.

— Після того, як Даріус поклав тебе на землю? Ти впевнена?

В його очах загорівся вогонь, який вона не бачила вже давно. Це її зачепило, і всередині піднявся гнів.

— Гаразд, — сказала вона, піднімаючись на ноги. — Почнемо прямо зараз.

Каель засміявся.

— Сьогодні — вихідний, пам'ятаєш? Тренування почнуться завтра.

Аурелія стиснула кулаки.

— Якщо ти хочеш, щоб я лишалася тут, припини мене провокувати.

Каель нахилив голову, розглядаючи її з інтересом.

— Я лише допомагаю тобі згадати, хто ти.

— І хто ж я, на твою думку?

Він посміхнувся, але в його очах промайнув виклик.

— Принцеса, яка забула, як бути воїном.

Його слова були як удар. Аурелія мовчки дивилася на нього, але в її грудях знову спалахнула рішучість.

"Добре. Якщо він хоче воїна, то я доведу йому, що я ще можу бути такою."

Аурелія мовчки повернулася до вікна, намагаючись заспокоїти емоції. Вона більше не хотіла бачити зухвалу усмішку Каеля, яка чомусь постійно змушувала її сумніватися в собі.

— Ти завжди був таким самовпевненим? — запитала вона, не обертаючись.

Каель наблизився, ставши поруч.

— Самовпевненість — це спосіб вижити, — відповів він, дивлячись на далекі гори. — Особливо, коли поруч з тобою такі, як ти.

— Як я? — перепитала вона, піднімаючи на нього погляд.