Еуджен Овідіу Чировіце - Книга дзеркал

ви говорите, а може, хтось інший. Через декілька днів ми забралися звідти. Сестра не скаржилася на відсутність чогось, але я сумніваюся, чи вона добре знала, що зберігав там брат. Як я вже сказав, сестра повідомила мені: вони не відвідували один одного близько двадцяти років. Вона поспішала покінчити з усім цим якомога швидше та поїхала назад одразу ж після похорону.

— Я знаю, що одним із підозрюваних був молодий хлопець, Мартін Лютер Кеннет, згодом засуджений за вбивство літньої пари.

— Сім’ї Істонів, це справді жахливе вбивство… Кеннет забрав життя, та він і досі на острові Райкерз. Але його не звинуватили у вбивстві професора.

— Знаю, але він деякий час проходив головним підозрюваним у справі Вайдера, чи не так?

Він знизав плечима.

— Знаєш, як воно часом трапляється… Вайдер був знаменитістю, преса вхопилася за історію, яка стала на деякий час народною, отож на нас тиснули, щоб розкрити справу якомога швидше. Ми також працювали з офісом шерифа, і прокуратура округу Мерсер призначила детектива з відділу вбивств, хлопця на ім’я Ян Френсіс. Він був кар’єристом, коли ти розумієш, що я маю на увазі, з дуже сильною політичною підтримкою. Ми, тутешні поліціянти, здавалися просто нікчемами, отож той хлопець і прокурор використовували свої зв’язки. Моя позиція, яку я не боявся висловити тоді, полягала в тому, що малий, Кеннет, не мав нічого спільного ані з убивством Істонів, ані зі справою Вайдера, і я кажу надзвичайно серйозно. Прокурор теж намагався зробити його головним підозрюваним у справі Вайдера, як ви сказали, так що від всіх інших зачіпок поступово відмовилися. Але це видавалося нерозумним, і ми всі це знали. Може, хлопчина був не надто тямущим, але й не настільки дурним, щоб спробувати продати камінці, вкрадені в жертв, у ломбард просто за декілька миль від місця злочину. Чорт забирай! Чому він не поїхав у Нью-Йорк чи Філадельфію? Він виявився дрібним дилером, це правда, але в нього не було попередніх арештів за насильство. Він також надав алібі на ніч убивства професора, отож імовірність його причетності до справи Вайдера не мала б навіть розглядатись.

— Я трохи читав про це в газетах, але ви впевнені, що…

— Це було саме так, як я тобі кажу, він грав на гральних автоматах. У ті дні не було камер відеоспостереження, але два чи три хлопці спочатку підтвердили, що бачили його там у час скоєння вбивства. Опісля Ян Френсіс зустрівся з ними, і вони змінили свої первинні показання. На додачу громадський захисник Кеннета був ідіотом, який не хотів ні з ким сперечатися. Розумієш?

— Тому варіант Річарда Флінна досить швидко залишили?

— Так, правильно, то теж була зачіпка. І його не залишили «досить швидко», як ти висловлюєшся. Я не можу пригадати всі деталі, але гадаю: він остання людина, яка бачила професора живим, тому ми допитували його кілька разів, але ні на чому не впіймали. Він зізнався, що був там у ту ніч, але стверджував, що пішов звідти за дві чи три години до вбивства. Він зізнається в чомусь у тій книжці?

— Як я вже сказав, більша частина рукопису відсутня, отож я не знаю, до чого він вів у своїй розповіді. А от чого ви не знали тоді, бо інші свідки, Річард Флінн і Дерек Сіммонз, тримали рот на замку, — це те, що аспірантка на ім’я Лора Бейнз теж могла бути там у той вечір. Робітник повідомив мені: вона і Флінн зустрічалися з професором, і в них виникла сварка.

Він усміхнувся.

— Ніколи не варто недооцінювати поліціянта, Джоне. Я знаю: люди іноді думають, що ми просто ідіоти, які поїдають пончики та які навіть не можуть знайти свій член у штанах. Звичайно, ми все знали про дівчину, про яку ти говориш, і, очевидно, вона щось «крутила» з професором, але зрештою нічого не можна було довести. Я допитував її, але вона мала переконливе алібі на весь вечір, наскільки я пам’ятаю, тому не могла опинитися на місці події. І знову глухий кут.

— Але той хлопець, робітник…

— Щодо заяви того робітника… Як же його звали?

— Сіммонз. Дерек Сіммонз.

Фріман раптом замовк і втупився на декілька секунд у порожнечу. Потім дістав із кишені маленьку пляшечку з ліками, відкрив її й проковтнув зелену пігулку, запивши ковтком води. Він здавався збентеженим.

— Пробач, але… Так, його звали Дерек Сіммонз, правильно. Я не пригадую, що він заявляв, але його свідчення нам небагато давали. Хлопець хворів, страждав на амнезію, і гадаю, що він був несповна розуму, коли ти розумієш, про що я. Але так чи інакше, окрім пліток, ми не мали жодних доказів того, що професор і та дівчина були коханцями, і її алібі здавалося переконливим.

— Ти можеш згадати, хто підтвердив його?

— Це все в тих документах, які я тобі дав. Здається, то була однокласниця, якась дівчина.

— Сара Гарпер?

— Я ж казав, що не пригадаю всіх подробиць, але всі імена можна знайти в паперах.

— У Лори Бейнз був хлопець, Тімоті Сандерз. Можливо, він ревнував, підозрюючи свою подругу та професора в романі. Його хтось допитував?

— Лора Бейнз не виступала підозрюваною, як я сказав, тому навіщо нам було допитувати її хлопця? Навіщо тобі це? Ти щось знайшов про нього?

— Нічого, що стосувалося б справи. Багато років тому його знайшли застреленим у Вашингтоні. Сказали, що це пограбування, яке закінчилося вбивством.

— Прикро це чути.

Ми закінчили їсти й замовили каву. Фріман здавався втомленим, ніби наша розмова забрала всі його сили.

— Але чому Флінну не висунули офіційне звинувачення? — продовжував я.

— Не пам’ятаю, але гадаю, що такий мисливець за головами, як Френсіс, мав вагомі причини для того, щоби не показувати його присяжним. Хлопець був студентом без судимості, він займався своєю справою. Він не вживав наркотики або надміру не випивав, наскільки я пам’ятаю, не виявляв жорстокості, тому не підходив на роль потенційного вбивці. І він пройшов поліграф, ти це знав? Подібні люди зненацька не виходять на вулицю і не вбивають, навіть під посиленим емоційним тиском. Деякі просто не здатні вбити іншого, навіть для порятунку власного життя. Я прочитав дослідження декілька років тому, де стверджувалося: під час Другої світової війни солдати здебільшого стріляли в повітря, а не в німців чи японців. Це в біса тяжко забити когось палкою до смерті, не як у кіно. Навіть коли вважаєш, що той хлопець зґвалтував твою дочку. Я думаю, це був не наш знайомий.

— Рою, гадаєш, це могла зробити