Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- Досить! Ця підстилка не варта того, щоб за неї вмирав жоден з моїх людей, - хрипко кричить, і розвертає коня. Його люди тікають вслід за ним.

Наші рятівники їх не переслідують.

- Леді, з вами все гаразд? -  схиляється наді мною один з них.

- Так, дякуючи вам! - приймаю руку і підводжусь. – Як ви і ваші товарищі? Ніхто не поранений?

- Зараз подивимось, - відновідає лицар і оглядає своїх супутників. Всі наче тримаються рівно. В когось виявляється легко поранена рука і це всі втрати. Мої люди тим часом дбають про своїх постраждалих.

- Дозвольте представитись –Девін Локвуд.

- Ава Грехот. Дуже приємно, Девін.

- Леді Грехот, нас послала леді Варан навздогін вам. Вона не віддала наказу вас супроводжувати одразу і просила нас поспішити.

- Ви встигли вчасно. Отже, ви – та охорона, про яку ми з нею домовлялись?

- Гадаю, так. Йшлося про сьогодняшній день, але, якщо ми вас влаштовуємо, ми залишимось, доки в цьому буде потреба.

- Не думаю, що хтось міг би впоратися краще. Я вам дуже вдячна.

- Тоді, я вважаю, нам варто супроводити вас додому?

Його товарищ вже перев'язав свою руку, а Йонас вмостився коло візника, потираючи гулю. Заглядаю в екіпаж – Рей зовсім не зляканий, заспокоюю Грейс. Я занадто збуджена зараз, щоб їхати у замкненому просторі, тож сідаю на коня Йонаса. Дякувати Богу, що я вдягла амазонку для чоловічого сідла, хоч і збиралася їхати в екіпажі.