Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 16

АВА

Візит до леді Агати не надто затягнувся. Ми домовились, що охоронців вона пришле найближчими днями і решту часу присвятили спілкуванню бабусі з онуком. Однак було помітно, що робить це леді Агата понад силу – чи то по стану здоров'я, чи то щось її турбує. Тому, попрощавшись, ми з Реєм сідаємо в екіпаж, сподіваючись потрапити додому ще засвітло.

Через якийсь час він засинає в моїх обіймах і я передаю його Грейс, яка влаштовує його на своєму сидінні, а сама пересідає до мене. Мірне похитування екіпажу починає присипляти й нас… Я різко прокидаюсь від раптової зупинки. Візник обурено кричить і його крик різко переривається. Довкола чути кінський тупіт від багатьох вершників, крики і я обережно виглядаю в щілинку між шторами. Мої люди не чинять нападникам опір – тих явно більше і вони погрожують зброєю. Роздратовано усвідомлюю, що користі від моєї охорони, як від овець на пасовиську.

- Пані, - перелякано шепоче Грейс і хапає мене за руку. - Там лорд Кертіс!

Чого й слід було очікувати. Але щоб власною персоною…

- Тихо! Їм відомо, що я тут, а ти з Реєм сиди тихо і щоб ні звуку.

Відкриваю дверцята і рішуче вихожу з екіпажу, захлопуючи їх за собою. Нападників чоловік п'ять, принаймі з цього боку. Лорда Кертіса серед них не бачу.

- Чим зобов'язана, панове? – запитую холодно і задираю підборіддя.

- Привіт, пташко! – скалиться до мене бородань, в якому я впізнаю нахабного залицяльника з балу. – От ми й зустрілися, це ж доля! Сумувала за мною?

Оскільки Кертіс не показується, очевидно, мета – мене залякати. З моєї смерті йому жодної користі. А насилля – невигідне йому самому ж.

- Не пригадую, - відповідаю відсторонено. – Причина зупинки?

- Та невже? А була такою гарячою! Чи на тебе багато бажаючих, а, красуне? – його товарищі починають іржати. Докидають масних жартів. – Бажаючі і тут знайдуться.

- Хто головний? – питаю чітко і різко.

- Хіба ж ти не бачиш? Хто, на твою думку, тут командує? – бородань підходить до мене впритул.

- Той, хто не боїться назватися. – відповідаю байдуже, не відводячи погляду. – Господарям властиво карати за самозванство навіть тих, хто виконує їх волю.

По його обличчу пробігає хвиля і я розумію, що влучила в ціль. Він не наважується назватись головним, але й не може назвати господаря тільки з однієї причини – той знаходиться поряд і все чує.

- То може, ти вже щось скажеш, нарешті? – запитую знуджено. – Чи для чого ми тут стоїмо?

- А тебе, крихітко, зовсім не лякає те, що ти сама серед стількох чоловіків? – вкрадливо питає інший. – Чи ти звична до такого?

- Чоловіків? – підіймаю брови. – Я бачу тут псів. І чекаю на господаря. Можливо, він вже закінчив свої важливі справи в кущах і приєднається до нас?

Звідкісь долітає здавлений смішок.

- Здається, ти уявила себе чоловіком у своїй родині, Аво? – холодно запитує лорд Кертіс, огинаючи екіпаж і зупиняючись переді мною. Бородань відступає вбік. – Для цього тобі багато чого не вистачає.

Прихвостні починають запопадливо іржати. Я нараховую чоловік сім. Моїх було п'ятеро і ще візник.

- Можливо, - відповідаю, прислухаючись. Здається, я чую тупіт копит. Решта зграї чи випадкові подорожні? – Проте багатьом з присутніх цього також  бракує.

Тупіт стає ближчим і нападники розвертаються. Невдовзі з-за повороту з'являється чотири вершника. Побачивши нашу живописну компанію, вони не спиняються, а навпаки, пришвидшують коней. Підкоряючись швидкому наказу Кертіса, його люди перегруповуються, щоб зустріти загрозу. Для цього їм доводиться облишити частину з моїх людей. Бородань б'є руків'ям у висок найближчого до нього, хтось сам прудко залазить під екіпаж, показуючи, що не втручатиметься.

- Хто такі? – голосно запитує Кертіс, перекрикуючи гвалт, який зчинився.

- Ми не звітуємо розбійникам, - відповідає один з вершників. – Відійдіть від леді.

- В нас з леді сімейні справи, - примружується Кертіс. – Вона в безпеці, їдьте своєю дорогою.

- Не схоже. – незнайомець звужує очі. Він молодий, і виглядає воїном. Як і його товарищі.

- Вона зараз підтвердить, - заявляє Кертіс і обертається до мене. – Я вб'ю твоїх людей, якщо не зробиш цього.

Про те, що в кареті Грейс із Реєм, йому невідомо. Поки що. Ось вони – справжній важіль тиску на мене.

- Я вам не повія, розплачуватись собою за життя слуг! – голосно заявляю. В цю ж мить незнайомці починають рух, а я різко присідаю і відкочуюсь під захист карети. Кертіс, якому не вдалось прикритися мною, витягає меч.

- Допоможіть їм! – наказую своїм людям. – знешкодьте хоч одного.

Ця скромна мета їх надихає і вони починають вибираються з-під екіпажу з іншого боку. Ці несподівані подорожні – наш єдиний шанс і вони це розуміють.

Проходить зовсім мало часу і двоє з людей Кертіса лежать на землі, а третього оточили мої люди, не дуже вміло вимахуючи зброєю. Але це зрівнює шанси. Сам Кертіс досвідчений боєць, але з молодим суперником йому навряд чи вистачить сил надовго. І це йому зрозуміло. Він підіймає меч і відступає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍