Джонатан Страуд - Порожня могила, Джонатан Страуд

Він пропустив нас у двері, до того ж так сердито, ніби не запрошував нас у гості, а націлявся ляснути цими дверима Джорджа по голові. Побачивши таку гостинність, ми швиденько прослизнули всередину. Перш ніж зачинити двері за нами, інспектор пильно придивився до вулиці. Серед нічної тиші горіли захисні ліхтарі. Нікого з людей поблизу видно не було.

Барнс провів нас вузеньким передпокоєм до тісної вітальні, більшу частину якої займав овальний дубовий стіл.

— Затишна кімнатка, — похвалив Локвуд.

— І такий гарний брунатний килим,— підхопив Джордж. — І ці порцелянові каченята на полиці... Порцеляна, здається, знову входить у моду?

— Гаразд уже, гаразд, — буркнув Барнс. — Годі теревені правити. Сідайте й почувайтесь як удома. Від чаю, сподіваюсь, не відмовитесь?

Він попрямував на кухню, а ми одне за одним посідали до столу. Стільці виявились незручні й тверді — сідали на них, мабуть, нечасто. Стіл був помітно запорошений. Крім порцелянових каченят, кімнату прикрашали фотографії по стінах— краєвиди зелених пагорбів, туманних долин та руїн стародавніх споруд. Ці краєвиди нагадали мені моє дитинство, що минуло далеко від Лондона.

У кухні закипів чайник, забряжчали чашки й ложечки. Барнс повернувся до нас із тацею в руках — на превеликий наш подив, він подав нам до чаю шоколадне печиво. На цьому церемоніальна частина закінчилась, і ми деякий час сиділи мовчки, сьорбаючи чай і поглядаючи на інспектора, що сидів як господар на чолі стола. Уся наша компанія справляла вельми химерне враження: чи то віряни зібралися помолитись, чи картярі позмагатись за велику суму грошей. Проте найбільше наші таємні збори скидались на спіритичний сеанс у передмісті, де жінка-медіум у строкатому вбранні намагається викликати духа.

— Мені дуже подобаються ваші фотографії, пане Барнсе, — нарешті сказала я. — Я й не знала, що ви так любите природу.

Інспектор зневажливо пирхнув:

— А що ви сподівались побачити в моїй кімнаті? Гумові кийки з кайданками? Ні, в мене, бачте, інші інтереси, — він сумно хитнув головою. — Хоча природу я люблю, ваша правда. Проте я покликав вас не заради того, щоб обговорювати ці фотографії. Я хочу попередити вас.

Запала тиша. Тільки Локвуд, відсьорбнувши чаю, озвався:

— Попередити про що, пане Барнсе?

— Зараз я поясню вам, — інспектор помовчав, немовби трохи вагаючись, і нарешті вмостився зручніше в кріслі. — Нині все змінюється, й це вам, сподіваюся, добре відомо. Зміни тривають і в ДЕПРІК, і в агенціях. Великі акули — такі, скажімо, як агенція «Фіттес» або корпорація «Світанок», — заробляють на Проблемі грубі гроші, а дрібноту, на зразок вашої агенції, просто ковтають. Та, власне, навіщо мені розповідати про це вам? Останнього літа подібних випадків була сила-силенна.

— І завтра, як я розумію, відбудеться ще одна дія цієї вистави? — запитав Локвуд.

— Так. У Будинку Фіттес. І навряд чи вам після цього буде краще, ніж іншим. Це загальні збори, й вони не прийматимуть нових правил, спрямованих безпосередньо проти вас. Одначе... — Барнс по черзі оглянув нас, примруживши очі. — В ДЕПРІК подейкують, що деякі вельми впливові особи невдоволені вами.

— «Деякі впливові особи»? — перепитала Голлі.

— Тобто ви маєте на увазі Пенелопу Фіттес? — уточнив Джордж.

Барнс так міцно стулив вуста, що вони сховались під щіткою вусів.

— Сподіваюсь, ви самі розумієте, про кого я кажу, — нарешті відповів він. — Жодних імен називати я не збираюсь.

— Авжеж, — підтвердив Джордж. — І все-таки скажіть нам. Адже тут нас ніхто не підслуховує? Чи, може, хто-небудь сховався в чайнику?

— Дякую, пане Кабінсе. Ви продемонстрували те, від чого я саме хотів вас застерегти, — суворо поглянув на нас Барнс. — Ту саму необачність, яка завдасть вам клопоту. Хай там що ви думаєте про нові правила, за якими тепер ми повинні жити, неможливо заперечувати, що контроль за нами серйозно посилено. А отже, зараз найкраще триматись якнайдалі від чужих очей. І агенції «Локвуд і К°» це стосується насамперед, бо за нею вже давно спостерігають. Це все, що я можу сказати вам.

Локвуд усміхнувся:

— Хто ж проти цього заперечуватиме? Але ж ми не переступаємо межі!

— Та невже? — відповів Барнс. — Чому ж тоді офіцерам ДЕПРІК наказано спостерігати за вашою конторою на Портленд-Роу? Чому останнім часом вами так цікавиться цей хлюст, сер Руперт Ґейл? Чому Пенелопа Фіттес вимагає постійно надавати їй звіт про вашу діяльність?

— Он як? — мовив Локвуд. — Вона робить нам неабияку ласку.

— Та ні! Не ласку! Ви дуже ризикуєте! Ви, напевно, вже чули про ту невеличку «пригоду з паном Банчерчем! Траплялися й інші такі випадки. І я не хочу, щоб те саме трапилося з вами! Не знаю, що ви там робите, та благаю вас: припиніть! Це все!

— Ми не робимо нічого протизаконного, інспекторе, — відказав Локвуд. — Платимо податки. Дотримуємось запобіжних заходів. Після наших розслідувань більшість наших замовників залишаються живими,—він усміхнувся ще ширше. — Візьміть хоча б учорашню ніч у театрі! Ми чудово попрацювали!

— Банчерч теж чудово працював, — похмуро кивнув інспектор.

— Не так уже й чудово, — втрутився Джордж. — Працював він, щиро кажучи, поганенько. Хіба ви не згодні?

— Я не про те кажу! — гаркнув зненацька Барнс і так грюкнув кулаком об стіл, що його чашка аж підскочила, розхлюпавши міцний чай по скатертині. — Не про те! Він став їм упоперек дороги, й вони вбили його!

Ми принишкли. Барнс теж замовк і тяжко відсапував. Навіть незворушного Джорджа ці слова просто-таки приголомшили.

— Ви розлили чай, інспекторе, — Локвуд подав йому носовичок.

— Дякую, — витираючи калюжку, Барнс продовжив вже спокійніше: — Ви знаєте, що віднедавна мої повноваження в ДЕПРІК суттєво скоротились. За останні два роки Пене-лопа Фіттес порозставляла в нашому департаменті своїх людей, і вони перебирають на себе всі справи. Звичайно, в нас ще залишились нормальні співробітники, їх досить багато, проте їх позбавили майже всіх прав. Я, скажімо, тепер ставлю на документи печатки, підшиваю їх до тек, віддаю дрібні накази, виїжджаю на місця пригод — і так щодня. Я вже не маю змоги впливати на щось самостійно, проте я досі при здоровому глузді. Усе, що відбувається, я бачу так само виразно, як і те, що ви мені зараз брешете. Це помітно