Інга Пфлаумер - Серце гріє

Майя обережно поворухнулася. Голова впиралася в щось тверде, коліна були притиснуті до грудей, а потилиця нестерпно нила. Дівчина вже розтулила рота, щоб вилаятись або закричати, коли чиясь рука лягла їй на вуста.

— Леді Майє, зараз краще помовчати, — прошепотів їй у вухо Нел. Чарівниця не сперечалася.

Зважаючи на здригання підлоги, вони кудись їхали. У голові дівчини панував туман, вона болісно напружила пам’ять, щоб згадати, як тут опинилася.

«Дарт!» — спалахнула в голові тривожна думка.

— Дарт тут. Грей до нього добряче приклався, тож майстер навряд чи прочухається до самого Ормрона.

У голосі Нела звучали неприховані заздрощі.

Щось важке лежало в дівчини на плечі. Ніс страшенно свербів і хотілося чхнути. Майя піднесла руку до обличчя, та пальці заплуталися в чомусь м’якому. Дівчина ледь підвернула голову, намагаючись звільнити плече, але відчула ледь вловимі пахощі хвої. Схоже, це волосся майстра лоскотало їй носа. Обережно, немов побоюючись злякати дивовижного птаха, Майя провела долонею по м’яких кучерях. Намацала у волоссі Дарта пір’я і боязко, тремтячими пальцями, вийняла його. Шкіра в майстра була холодна й зовсім суха.

«Вони викачали з нього хей-ді, щоб вода не заважала вогню, — зміркувала дівчина. Вона обережно доторкнулася до сухих, потрісканих губів майстра. Хлопець ледве дихав. — Тільки б ми встигли в Ормрон, тільки б ще не було запізно!»

Візок раптово зупинився. Тара відсмикнула запону, що затуляла верхню частину візка. Майя примружилася — після глибокої темряви навіть м’яке рожевувате світло різало очі. Загін знову перебував на знайомому виступі перед мурашником.

— Схоже, вони виявили пропажу, — зауважив Грей.

Немовби на підтвердження його слів почулося голосне ревіння, схоже на звук сурми.

— Як швидко вони нас знайдуть?

— Дарт зараз кращий за будь-який маяк. Так що питання треба ставити не «як знайдуть», а «коли наздоженуть», — Грей поправив пов’язку на оці. — Я зможу трішки приглушити його, але коли дійдемо до тієї здоровецької зміюки, муситиму зосередитися на ній. Ти вмієш створювати двійників? — він звернувся до Майї.

— Заклинання шуаншенцзи? — перепитала дівчина. — Умію. Але чим воно допоможе?

— Якщо зможеш спроектувати двійників ген на той виступ, — Грей вказав на ще один вихід до мурашника, метрів за тридцять від них, — ці хлопці помчать за ними, а ми виграємо трохи часу.

— Але потім, коли ти перестанеш глушити Дарта, вони все одно зрозуміють, де ми. І застануть нас у розпалі сутички зі змієм. Не дуже вигідна позиція, — Тара похитала головою.

— Я спробую спроектувати на двійників і наші магічні властивості, — запропонувала Майя. — Навіть якщо вони помітять два джерела енергії, поки розберуться, що до чого…

— Ти впораєшся? — Грей поставив це запитання не просто так. Просто собі створити зовнішнього двійника, який тупо бігатиме тунелем, — це одне й зовсім інше — наділити цього двійника частиною своєї особистості — наприклад, магічною аурою. Таке до снаги не кожному чарівникові.

— Наче в мене є вибір, — зітхнула Майя і прочитала заклинання, котре дозволяє чарівникові бачити магічні аури людей і речей. Щойно в поле його дії потрапив майстер — Майя здригнулася. Його магічне випромінювання виявилося майже прозорим, без найменшого сліду кольорів. Дівчина знала, що будь-які проблеми з психічним або фізичним станом людини відразу позначаються на його аурі. Вона втрачає яскравість, стає тьмяною і нерівномірною. Якщо ретельно вдивитися в магічне поле, можна довідатися, на що людина хвора або які заклинання на неї накладено. Але про безбарвну ауру Майя не чула ніколи. Гай казав, що слуги Ламії спробують погасити в майстрові всі стихії, щоб вогневі було легше підкорити його. Невже загін спізнився? Невже майстер назавжди залишиться таким?

Зусиллям волі дівчина погасила ладну початись істерику і взялася до другого заклинання.

Спочатку на виступі внизу з’явилася вона сама. Обтрусила коротку куртку від пилу й сховалася за камінь. Наступними виникли Нел та Грей. Вони підтримували майстра, який мав набагато бадьоріший вигляд, ніж насправді. Останньою з проходу виринула Тара. Вона оглянула мурашник і щось прошепотіла на вухо Лже-Майї.

Справжня Майя почувалася дивно. Її свідомість роздвоїлася і всі відчуття роздвоїлися разом із нею. Вона одночасно сиділа на камені та стояла біля проходу. Одночасно бачила мурашник згори й збоку. Дівчина спробувала зробити крок — її двійник незграбно завалився на бік.

— Заплющ очі. Зручніше буде, — порадив Грей.

Майя уважно подивилася на Дарта, запам’ятовуючи викривлену магічну ауру, а потім послухалася дружньої поради, намагаючись відключити всі органи почуттів так, щоб переключитися на двійника.

— Давай руку, — скомандувала Тара. — Рухай ногами акуратно й швидко. Я попрацюю твоїми очима.

Грей дістав із візка майстра, закинув на плече, ніби міх з картоплею.

Вони рушили.

Майя чаклувала далі. Поки її тіло, скеровуване Тарою, рухалося в один бік, лжезагін прямував у інший. Чарівниця подумки формувала ауру Дарта, як художник ретельно малює портрет своєї моделі, намагаючись не тільки перенести на полотно зовнішність, а й відбити внутрішню сутність.

Із мурашника вибігли кілька магів. Хтось із них вказав на нижній уступ. Почалася гонитва.

Лжезагін просувався вузьким проходом. Справжнім джун-вей із плоті й крові в таких умовах було б непереливки — подекуди між стін печери можна було протиснутися тільки боком. Безтілесні фантоми проходили крізь камінь без жодних проблем. Спочатку це здавалося Майї дивним — вона почувалася так, наче втратила тіло й всі фізичні відчуття, залишився тільки зір — дівчина не помічала дрібних камінчиків під ногами, не звертала уваги на затхле повітря печери та шорсткі кам’яні стін. Але найбільш дивною здавалася відсутність звуків! Реально просто не буває такої тиші — людина завжди чує биття свого серця, свій подих…

Зненацька фантом Тари зник. Майя надто захопилася аналізом своїх внутрішніх відчуттів. Намагаючись не випустити з уваги інших, дівчина повернула образ Тари в загін, хоча для цього довелося трохи напружитись.

До того моменту коли справжня п’ятірка досягла печери зі змієм, Майя вже відчувала втому. Щоб визначити, чи спрацював їхній план, чарівниці довелося напружитися дужче й ненадовго наділити свого фантома слухом. Від цього в голові тихо задзвеніло, а далі дзвін поступово голоснішав, почав майже глушити мірне тупотіння переслідувачів. Зненацька ті зупинилися. Лже-Майя прислухалася, намагаючись вловити тиху розмову.

— Точно сюди? — прогув хтось басом.

— Хлопець очевидячки тут. Інші, напевно, з ним.

— Але тоді де сліди? Їм важко пересуватися з такою ношею. Далеко втекти вони не могли.

— Точно. Ми б їх уже зачули! — додав пискливий голосок.

«Тупіт! Потрібен тупіт!» — зміркувала дівчина. Але фантоми, наділені масою, — це вже зовсім інший рівень чарів. Її батьки, Грей і навіть Інжера,