Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

Вибач за порушене слово, Ліно.

Але я не можу забути тебе. Попри час та зусилля.

Хочу, аби ти про це знала.

Северин

Він уклав листа разом із листівками, запечатав конверт, написав адресу Соломії та позначив «Ліні», після чого спустився до холу та віддав портьє. Той запевнив, що поштар забере листа до світанку, і Северин ліг спочивати з почуттям виконаного обов'язку.

За сніданком трійця ділилася інтимними подробицями нічних походеньок.

— Курвин дім! Найкраще місце, в якому мені доводилося бути, — Гнат був у захваті. — Це вам не засрана корчма з кривенькими качечками! Приймають як шляхтича, всі дівчата вишикувалися, наче лялечки, білизна як павутинка, посміхаються, зубками блищать, поглядами поїдають... І по кишенях не нишпорять!

— Заклад — вища кляса, — погодився Ярема, поглинаючи тістечко. — Хоча у Львові є кращі. Але дарма, що ви не пішли з нами, братики.

Пилип знизав плечима і Северин повторив за ним.

— Зізнавайтеся, хто скільки разів подужав? — розпитував Савка.

— Мені трьох вистачило, — мовив Яровий та сумно зітхнув. — Тепер маю сповідатися.

— Чотири, — звітував Гнат.

— Слабо, браття, слабо, — Савка похитав головою. — Вас ніколи би не прийняли до Ордену, якби дізналася, що ви такі шмаркачі. Я от подужав сім разів!

— Брехло, — гмикнув Гнат і витер масні руки просто об скатертину, чим неабияк шокував офіціанта поблизу.

— Не ображай мене недовірою, брате! Чисту правду кажу. Бідна моя коханочка, обличчя спочатку було таке перелякане, задоволення ніякого, питаюся — ти чого? А вона мені каже, мовляв, заходив до них якось сіроманець, так він на дівці прямо на вовка перекинувся. То вона думала, що таке в кожного. Я розсміявся, пояснив, що то маячня та забобони, після чого, браття, стало все чудово! — оповідав Савка, присьорбуючи чай. — А потім і втретє, і вчетверте...

— Так-так, авжеж, знаємо твої побрехеньки, — відмахнувся Гнат. — Я коли віддав своїй красуні дукача, то вона була ладна бігти за мною хоч на край світу. Але навіщо? Тепер в інституті чекає моя смаглявка-цукерочка Орися.

— Вона тебе бачила десять хвилин, — зневажливо сказав Савка. — Уже й призабула про твоє існування.

— Твоє недолуге базікання вона призабула, — огризнувся Гнат. — А я їй листи писатиму.

Поки трійця розмовляла, Пилип мовчав, утупившись у свіжу газету, а думки Северина пурхали навколо листа до Ліни. Чи не припустився він помилки, коли надіслав його?

— Судячи з замурзаних чорнилом пальців пана Чорнововка, він написав комусь послання, — Савка хитро глянув на Северина. — Розповіси нам, брате?

— Ні.

Деригора глузливо наспівав рядки з відомого запорізького наспіву:

— Северине, Северине, твої стяги жовто-сині! Северине, Северине, твоє серце у дівчини!

Ярема розсміявся та відправив до рота чергове тістечко.

— Пропоную зробити дагеротип, — ні сіло ні впало мовили з-за газети.

Усі здивовано переглянулися: вперше Пилип щось запропонував.

— Ти кажеш про миттєві портрети на камеру?

— Так, — сказав Пилип. — У газеті побачив оголошення. Салон неподалік.

— Слушна думка! — Савка загорівся ентузіазмом. — Буде нам згадка про перші дні після посвяти! А ти молодець, брате Цицероне.

— Варган.

— Одного дня ти звикнеш, обіцяю.

— Не забудьте шаблі, бо які ви лицарі без зброї, — сказав Гнат і повів плечима, за якими спочивали близнючки. Він із ними не розлучався навіть на сніданку, чим сильно фрустрував інших гостей «Діамантового палацу».

При повному параді ватага вирушила на замовлення дагеротипів.

У салоні пана Гофмана (Гнат посопів, але зайшов мовчки) характерники обрали найдорожчі рамки та заплатили за роботу наперед, з чого круглий пан Гофман вельми зрадів.

Він вишикував ватагу на світлому фоні, попросив стати в мужні пози та завмерти так, дивлячись у вічко камери. Після цього пан Гофман зник під чорним простирадлом, пововтузився і підняв угору невеличкий предмет, схожий на лопатку. Северин набрав якомога суворішого вигляду. З лопатки запахло сіркою, засліпило і бахнуло, наче з піштоля.

Після цього стало відомо, що дагеротипи вони отримають лише за кілька днів.

— Якісна робота вимагає часу, — заявив пан Гофман. — Ні-ні, панове, ви мене неправильно зрозуміли. Не в грошах справа, я золотом хімічні процеси не прискорю. Проте не турбуйтеся! Всі п'ятеро дагеротипів будуть надійно сховані у мене та дочекаються вашого повернення. Все оплачено!

Ще десять хвилин ватага чекала, поки Пилип закінчить розпитувати пана Гофмана про принципи зйомки дагеротипних портретів.

— От для чого він нас сюди повів, — пробурмотів Савка. — Хитрий лис.

Гнат сплюнув.

Характерники спустилися до Дніпра. На зеленому березі сиділи рибалки, замислено споглядаючи поплавці з пір'їнок. З річкового порту пропливали човни та невеликі кораблі.

— Браття! Вже третій день ми у Києві, — проголосив Деригора. — Завтра превеселий час тут скінчиться, а у наших капшуках і досі непристойно багато монет! Я пропоную гарний та істинно християнський спосіб їх позбутися — себто влаштувати хрестовий похід.

— Що ти маєш на увазі? — зацікавився Ярема.

— Все просто: ідемо до шинку, випиваємо пива, йдемо до наступного, замовляємо пива... Доки не закінчаться шинки, що сумнівно, або наші гроші.

— Або наша притомність, — додав Северин.

— Ти низької думки про нас, брате Щезнику. Ми тут усі міцні хлопці.

Гнату та Яремі план сподобався.

— Я не питиму, — нагадав Пилип.

Слобожанин скривився, наче свіжий кізяк розчавив.

— Якщо ти намагався когось вразити, брате Цицероне, то мушу нагадати, що нам твої вибрики вже добре відомі, — не знітився Савка. — Тобі доручається найвідповідальніше завдання, гідне справжнього майбутнього осавули куреня скарбничих: слідкуватимеш, аби ніхто з нас, славетних хрестоносців, собі в'язи не скрутив. Також ти платитимеш за все майно, яке ми зламаємо, і взагалі