Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

Пилип сховав варган, на якому вигравав імпровізовану мелодію, придбав газету та сховався за шпальтами. Савка перехопив руку іншого малого, що крутився позаду нього, прошипів «не займай, негіднику», і коли переляканий злодюжка накивав п'ятами, обличчя брата Павича раптома змінилося:

— Так от, чому він мене взяв, — пробурмотів він.

— Про що йдеться? — поцікавився Северин.

— Про... — Савка з посмішкою відмахнувся. — Не звертай уваги, брате. Інколи розумієш дещо важливе, лише коли збагнеш самостійно.

Ярема також придбав газету, пробігся по статтях і, розкурюючи люльку, заявив:

— Пишуть, що верховний хан Смарагдової Орди, якого звуть перенародженим Темуджином, носить на грудях чарівний смарагд, завдяки котрому живе більше ста років.

— Гівночари, — авторитетно прокоментував Гнат.

— Наші розвідники не можуть цього підтвердити, — промовив Пилип із-за газетної огорожі. — Чингізхана охороняють так, як гетьманові не снилося. До його шатра навіть за милю не підібратися.

Незадовго до присмерку характерники завітали до ботанічного саду, де, за словами Савки, ввечері можна зустріти прекрасних інституток.

Сад потопав у деревах, привезених з усіх усюд, пахнув квітами та пізнім літом. Кияни прогулювалися, відпочивали на лавах, старий художник малював пейзаж на одній з алей, а Гнат придбав у квіткарки цілий кошик троянд та дарував квіти жінкам навколо.

У нього лишалося ще кілька троянд, коли Савка вказав на гурт із чотирьох дівиць: модно вбрані панянки тримали мереживні парасольки від спеки та невеличкі капелюшки, причеплені до ідеально укладених зачісок.

— Вони з інституту, готовий закластися. І без жодного супроводу! Це великий шанс, браття.

Гнат підкрутив вуса та рушив до дівчат, Ярема та Савка пішли за ним, струшуючи пил з кунтушів. Северин потягнувся було слідом, але побачив, як Пилип сів на лавку, і несподівано для себе присів поруч.

Бойко галантно подарував решту троянд дівчатам та почав розмову, Савка експресивно розмахував руками, Ярема статечно вклонився. Панянки посміхалися, роздивляючись залицяльників.

— Чого ти не з ними? — спитав Пилип.

— Гадки не маю, про що говорити. Та й... маю дівчину, яка з голови більше року не лізе, — відверто відповів Северин. — А ти чого тут?

— Не бачу сенсу.

Компанія повернулася в їхній бік, Савка заклично махнув, але Северин заперечно похитав головою. Дівчата зацікавлено намагалися їх роздивитися.

— Поясниш?

— Вони з іншого світу, — знизав плечима Пилип. — Наші дороги перетнулися випадково у ботанічному саду, в якому я навряд чи колись побуваю знову. Навіть якщо зробити неймовірне припущення, що мої інтереси та погляди на життя збігаються з якоюсь з них, то нам все одно не бути разом.

— Чому?

— Брате, чи ти справді думаєш, що бодай одна з них мріє про чоловіка-характерника? Який вдома буває часто, як матрос дальнього плавання? Який може загинути щодня, як солдат на війні? Який забере сина, аби перетворити його на таку саму почвару? Ні, дівчата бажають іншого життя. Зараз вони мило щебечуть, бо стоять поруч цікавого і невідомого. Загадкові парубки у чересах із трьома клямрами, справжні перевертні, живі чаклуни... Але одружаться вони з іншими.

Дівчата зробили кніксени, характерники розкланялися, і панянки попливли геть, весело сміючись. Ватагапроводила їх довгими поглядами.

Гнат був неймовірно задоволений.

— Я у смаглявки спитав адресу університету, — повідомив він Северину. — Писатиму їй листи тепер. Орися! Така цукерочка. Ех, та в порівнянні з нею всі ті дівчата з шинків — страхопудала! Вона стане моєю дружиною.

— Коли рак на горі свисне, — погодився Савка.

— Зараз гепну так, що срака твоя свисне.

Поки Ярема та Савка пояснювали Гнату, від чого пристойні дівчата червоніють, і яких слів у спілкуванні з ними варто уникати, Северин задумався над листом. Може, настав час написати Ліні?

— Як будемо у Львові, помилуєтеся нашим квітником. Тамтешні модниці не гірші за парижанок!

— А що, Малюче, ти собі когось вподобав?

— Вподобав... Але мамуньо до двадцяти п'яти заборонили самостійно шукати дружину. До того часу вони приглядатимуть партію з відомого роду, яка погодиться на чоловіка-характерника...

— І якщо не знайдуть?

— Тоді я вільний одружитися з ким забажаю, — Ярема скис. — Але за декількох умов... Давайте не будемо про сумне.

— Будемо про веселе! Добре, що брат Еней купив квіти, вони поклали чудовий початок розмови, — зауважив Савка. — Парубок моторний і хлопець хоч куди козак!

— Не підлабузнюйся, — відмахнувся Гнат.

Вечірнім садком ходили ліхтарники. Деригора кілька секунд вдивлявся в яскравий світоч, після чого розплився у хитрій посмішці.

— Маю чудову думку, як протринькати ще грошей, — оголосив він. — Враховуючи, в якому піднесеному стані ми після такого чудового знайомства... То є певний сенс продовжити вечір у солодкому жіночому товаристві, еге ж? Є тут один чепурний будиночок із червоними ліхтарями...

— Ідемо, — Ярема не коливався ані миті.

— Що за червоні ліхтарі? — не зрозумів Гнат.

— Там застеляють, — пояснив Савка.

— О, курва! Як по шинках?

— Краще, брате, значно краще. Брате Щезнику, брате Цицероне, чи ви з нами?

— Варган. Ні.

— Дякую, але без мене.

— Зізнаюся: на пана Олефіра я не покладав жодних надій, але двохвостий мене здивував, — округлив очі Савка. — Дозволь поцікавитися, чому ні?

— Не дозволю. Бажаю вам гарно розважитися.

— Все зрозуміло — заручник світлого кохання. Побачимося зранку!

Савка повів Ярему та Гната до вуличок, серед котрих ховався будинок із червоними ліхтарями, а Северин з Пилипом повернули до готелю. Дорогою Северин купив кілька листівок із кольоровими панорамами київських місцин.

Він повечеряв на самоті, після чого кілька годин вигадував листа: вимастив пальці у чорнилі, змарнував купу паперу, випив кілька філіжанок кави, що замовив до апартаментів, і зрештою вимучив кілька рядків: