Даніїл Овечко - Від півночі на південь, Даніїл Овечко

— Венруме, відпочинь, а ми втрьох дійсно підемо погуляємо на свіжому повітрі. Та й наряди треба придбати. — підтримала задумку ельфійка.

— Немов мені не треба… А хоча… Піду у своїй звичайній формі, виженуть та й на краще. — гойдаючись на стулі вигукнув навздогін чоловік, та відповідь він вже не зміг почути, зала все більше наповнювалася гостями.

Трійця дівчат гуляли по розкрашеним прапорцями вулицям. Деінде траплялися різнокольорові намети торговців, що перетворили всю столицю на величезний ярмарок. Ріки людей перетиналися через провулки на широкі проспекти, коней у каретах гнали слуги міщан та аристократів.

Вічі приглядалася до вдягнених у вишукані та помпезні сукні багатих леді. Різнобарвні тканини, візерунки із золотих, або срібних ниток, вузько затягнуті корсети та маленькі дамські капелюшки, що готові впасти з фігурних зачісок молодих та більш літніх жінок.

— І нам треба буде в такому ходити? — боязко запитала ферарія.

— Ні, насправді ми не будемо у якомусь вишуканому вбранні. Хіба що Оріса, вона у нас шляхетна леді. — Мольфара постукала по спині Вічі, заспоковуючи дівчину. 

— Не шляхетні солдати, навіть офіцери, не зобов'язані прикрашатись на звані вечері. Ці приготування треба для збереження та підняття репутації роду. Я ж не цікавлюсь таким, якщо Венрум не збирається перевдягатися то і я. — додала небесноока.

— Доречі про Венрума. Орісо, ти занадто дивно перевела бесіду. Я розумію, ти дуже прив'язана та віддана йому, але це вже…

— Вічі, Оріса правильно все зробила. Я теж не хотіла допитувати його. Він явно щось ще приховує, за твоїми словами тут щось більш надприроднє, і я вірю в це.

— І ви так легко забудите це?

— Так, поки що. Я вірю, коли прийде час, він відкриється нам. Те, що він розповів про своє дитинство вже прогрес. До цього він про таке міг розповідати лише Морфіні.

— Та ти перебільшуєш, всього лиш маємо спільні інтереси. Доречі, здається тут недалеко є цікаве місце. Велитенська мармурова стела. На ній історія, про Маріанну. — ельфійка зупинила подруг, та вказала на перехрестя.

— Сестра першого імператора і бога-людини. Там не тільки розповідь, а ще пару сцен викарбували. Доречі красива історія… 

Дівчата підійшли до стели та з цікавістю почали розглядати її.

— Ні про що не каже мені це ім'я…

— Звісно ж! Тому ми і підійшли сюди, почитаємо, дещо додамо із того, що самі чули. Історія всього шістсот років тому була. Порівнянно з часом існування людства і ельфів це доволі малий проміжок часу. 

— Ну, годі теревенити, ходімо! — Оріса знову вхопила ферарію за руку та повела за собою.

До самих сутінок вони разом вивчали пам'ятник, розбивалися в дебатах одна з одною, але залишилися щасливі.

Коли трійця повернулася до трактиру, більшість гостей вже спали, як і сам Венрум. Прибулі вирішили послідувати прикладу інших та розпрощались на ніч.

Незважаючи на перенасиченість новою інформацією Вічі не почувала втому, вона лежала на м'якому пружинному ліжку з закритими очима, а все ще бачила картину міста, яке вже охопив настрій свята.

— Цікаво, а чим зараз займаються батьки… — немов очікуючи відповідь запитала дівчина. — Напишу їм листа. Скажу, що небезпека селу більше не загрожує. Проте якщо так, що я тут роблю?

Захоплена монологом ферарія не помітила, як її розум втік від важких думок у безпечний сон.