Марта Мущинка - Врятуй мою душу , Марта Мущинка

Амелія:
Нарешті чудовий ранок: без кошмарів, без зайвих думок і без незрозумілих хвилювань. Після вчорашнього дня почуваю себе ніби щойно народилася. Дивне робить зі мною той Кричевський, але повинна визнати, поруч із ним я почуваю себе трохи щасливішою і не такою ув'язненою. З хорошим настроєм спускаюсь на кухню, де вже давно снідають мої "любі" батьки, а тьотя Катя готує тарілочку і для мене. 
- Доброго ранку і смачного! - на диво радісно промовляю я..
- Доброго! - навіть відповів мій батько. Ох, невже ранок і справді може бути таким добрим? 
- Амеліє у нас сьогодні будуть дуже важливі гості! - зненацька інформує мене матір. 
- Як завжди містер Кричевський ? - з посмішкою запитую, незважаючи на суворий погляд мами.
- Зовсім ні! Михайло Труш..- оглушує мене її відповідь, а потім знову добиває:- Має якусь важливу розмову! 
- Труш? - запитально піднімаю брову. Старий бовдур..- Гаразд, тоді сьогодні мене не буде вдома! 
- О ні юна пані..- застеріг мене батько - Михайло просив і тебе залишитись! 
- Для чого? Вам же ж обом подобається Стас, навіщо сюди пхати Труша? - обурююсь і ставлю питання, на яке насправді боюсь отримати відповідь. 
- Ти як маленька! - обурюється і моя мама - Завжди потрібно мати запасний варіант. Станіслав хлопець молодий, зелений, хто знає, що йому може стукнути в голову, а головне коли і де! (Ага, мені здається, що тут тільки вони зелені, бо їм у голову стукає щось щодня!) 
- Мені зовсім не подобається Труш, він огидний мені. Зрозумійте нарешті, благаю! - трохи давлю на жалість, але Боже, про яку жалість може йти мова, якщо я стою перед своїми жорстокими батьками - перед Крофтами, яким просто начхати, хто мені огидний, а хто ні! 
- Ні дівчино, краще зрозумій ти! І Труш, і Кричевський - багаті, тому за одного із них ти обов'язково вийдеш заміж! - стукнув по столі тато, що аж у душі все похололо..
- Слухай батька Амеліє, і йди на гору! - зневажливо кинула оком на мене матір, напевно навіть не відчувши крихти жалості за своєю донькою..Якщо чесно, хай як я їх ненавиджу, але мені боляче, боляче до самої неможливості..
Мовчки піднімаюсь до своєї кімнати та замикаю двері. Нікого не хочу бачити і чути, просто нікого. Але в той момент мій особистий простір порушує дзвінок від Стаса, який я ігнорую, бо й справді хочу побути наодинці із своїми пекельними думками. Та здається із цим доблесним лицарем такі варіації не пройдуть, а його дзвінки стають все частішими та настирливішими.. 
- Стас, що ти хочеш? - нарешті піднімаю я, забувши навіть привітатись..
- І тобі привіт, принцесо! - натомість вітається він і додає:- Що в тебе вже сталося? 
- Нічого! - сухо відповідаю..
- Амеліє, не змушуй мене приїжджати до вас із самого ранку! - не зупиняється той. 
- У нас і без тебе скоро з'являться непрохані гості! - продовжую говорити загадками, хоча сама не розумію чому так дивно поводжусь..
- Які ще гості? Ще одні партнери твоїх батьків? - запитує хлопець, явно не здогадуючись про кого йде розмова..
- Труш..- відповідаю, залишивши по собі неприємне та огидне відчуття, яке залишає в мені ім'я того чоловіка..
- Чортів виродок! - ніби спокійно видихає він, але навіть через телефон я відчуваю величезну напругу...
- Тепер зрозуміло чому ти не в настрої! - знову промовив хлопець, ніби приховуючи своє роздратування і додав:- І що цей дідуган хоче цього разу? 
- Якби ж я тільки знала..- розчаровано кидаю і продовжую:- Мама говорила про якусь дуже важливу новину, на якій я ОБОВ'ЯЗКОВО маю бути присутня! 
- Чорт..- здається оскаженіло вигукнув той - І коли та зустріч має відбутись? 
- Ввечері..- ледь стримую сльози. Як же ж я ненавиджу батьків! Ненавиджу того старого збоченця! 
- Треба з цим покінчити раз і назавжди! - вже зовсім не приховує свого роздратування Стас і додає:- Я втру тому дідуганові носа, так втру, що він забуде до вас дорогу! 
- Ти ж не збираєшся влаштовувати із ним бійку? - трохи налякано перепитую, адже після такого, його запросто можуть вигнати з мого дому і тоді мені вже точно ніхто не допоможе..Тоді я точно стоятиму під вівтарем та дивитимусь на розбите обличчя Труша.
- Якби не носив прізвище Кричевський, то б точно йому наваляв! - гордо заявляє мій лицар - Але поки буду чемним. Поки що..
- Ти мій герой! - підбадьорюю свого супутника, щоб той не дай Боже не втратив свій запал, щоб мені допомогти..
- Ввечері буду у вас, тому не хнюп носа принцесо. Ти ж віриш мені? - здається відчуваю як він розпливається в посмішці, аж самій закортілось посміхнутись..
- Вірю) - напевно впевнено відповідаю я та чекаю коли він кине трубку..
Станіслав:
Як же ж мені набрид цей Труш! Виродок, справжній старий виродок! Його явно потрібно відправити у псих лікарню, або краще одразу ж посадити у тюрму і надовго, щоб більше ніколи не хотілось одружуватись з молодими дівчатами. Збоченець! Чортів придурок! Скільки ще існує нецензурних слів, щоб описати наскільки він огидний? 
- Старий йолоп..- ніяк не заспокоююсь та опиняюсь на кухні, поруч із дядьком..
- Хто там йолоп? - явно почувши мій лексикон, промовив він, запитально піднявши брову...
- Труш! - ствердно відповідаю, сідаючи за стіл..
- І це якось знову пов'язано з Амелією? - знову запитує і в той момент я пригадую, що тоді не встиг нічого розказати, тому здається настав слушний час...
- Не просто пов'язано, від цього імені напряму залежить її подальше життя! - відповідаю, натякаючи на всю складність цієї ситуації..
- То може пора просвітити свого дядька? Як думаєш, племіннику? - відпиваючи каву із своєї чашки, продовжив питання Кричевський..
Я спокійно видихнув, кивнув головою і почав своє довге зізнання..
- ... тому ми і вирішили вкласти між собою угоду - закінчую останніми словами і наостанок додаю:- Але..
- Але ти закохався у неї по-справжньому? - випередив мене чоловік..
- І не хочу бачити нікого крім неї! - ствердно киваю головою, зовсім не приховуючи правди. Хоча можливо навіть на моєму лобі написано, що я відчуваю, як кайфово я почуваю себе поруч із тією дівчиною..
- Гаразд, з цим зрозуміло! - схвально кивнув головою і дядько, а тоді продовжив:- От тільки з Крофтів я здивований.. Звичайно, завжди вважав їх трохи хвалькуватими та гордовитими, але щоб настільки..Та це ж з глузду треба з'їхати, щоб рідну доньку віддавати тому у кого більша купюра у кишені..(О так, вони ще й ті психопати..Шкода мою милу принцесу). 
- Та Амелія, зовсім на них не схожа..- далі продовжував Кричевський - Вона дуже хороша і милосердна дівчина, а головне - щира..І мені справді її шкода.
- І найгірше те, що я просто не розумію, що цей Труш може вчинити сьогодні і як на це відреагують її батьки! - промовляю натомість я, нагадуючи саме про сьогоднішню ситуацію..
- Ти гадаєш, що він запропонує їй одружитись? - запитав чоловік із серйозним виразом обличчя..
- Не хочу навіть про це думати, але що ж інакше може бути у цій важливі розмові! - спокійно відповідаю, хоча у середині вирує буря емоцій. Хай тільки спробує стати перед нею на одне коліно, більше ніколи з нього не встане! Не дозволю, поки живий, не дозволю одружити її із старим збоченцем. Нізащо! 
- Слушно..- підтвердив мої здогадки дядько, а тоді більш розсудливо додав:- Потрібно негайно його позбутись, і так, щоб в нього більше не виникало думок переступити поріг дому Крофтів! 
І я про це думав..Давно потрібно було з цим покінчити, а не спокійно дивитись, як моя принцеса тремтить тільки вчувши прізвище Труш. Спокійно реагувати, як він дивиться на неї, торкається, чи навіть просто заговорить. Треба було закрити той цирк давно. А зараз вже просто немає сенсу тягнути, знову кудись забирати її і продовжувати грати на його та нервах її батьків. Так буде тільки гірше, гірше для Амелії. Адже цей чортів виродок зовсім не збирається відступати. Невже в цьому місті так мало багатих, молодих дівчат? Чому йому вигідна саме донька Крофтів? Хоча, чорт, дурне питання. Її батьки дадуть свою згоду, навіть дідові під 100 років, навіть присмерті, головне, щоб мав за собою купу зелених папірців.. Не всі ж батьки настільки ненормальні, щоб віддавати власну доньку за старого чоловіка, який явно також не дружить з головою. Тільки Крофтам, тільки цим людям замало грошей, тільки вони готові нажитися на нещасті власної дочки .. Та зараз я не дозволю їм цього зробити, не в цьому в житті, не на моїх очах! 
- Стас, бачу ти готовий рішуче? - ніби розуміючи мої погляди, ніби прочитавши мої думки, запитав одразу ж дядько..
- Заради Амелії я готовий на все! - тільки підтверджую його слова та йду заводити машину. Потрібно не гаяти часу. Потрібно діяти і швидко!