Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

– Доброго ранку, мій шановний покупець! То ми сьогодні в надвечір’ї розділимо відсутні комісійні? – розбудив мене він жартом, що прозвучав при огляді будинку.

– Якщо продавець бажає, я не проти. Тільки одна умова: чек розділимо навпіл! – безкомпромісно відповіла я йому в телефон.

– Згода! Як скаже ясноока пані, – вже знав, що байдуже чинити мені спротив кароокий красунчик.

Як ти його назвала? А хто тоді Кирило Латуш? Скажу! Мій рятувальник був сенсом життя, найсолодшою пристрастю, майбутнім господарем. А став – кровоточивою раною душі, що не загоїться ніколи.

Микита надіслав мені до номера чергові квіти. Я розуміла, що у власника комплексу й без мене є багато справ, тому шанувала його увагу. Ввічливість не дозволяла мені діставати Щедрика запитаннями про родину. Хоча на території цих володінь він точно жив один. Але якщо людині хочеться погратися в залицяльника, навіщо йому відмовляти? Скоро я зникну в сірих хмарах міста й він почне надсилати квіти комусь іншому.

Настав приємний теплий вечір. Микита з’явився біля столика точно о двадцятій та виглядав як Бог! Ну, треба ж мати такий вигляд і манери, щоб навіть п'явка на кшталт мене, не могла знайти в людині жодного недоліку.

Господар спа був одягнений у вишукане вечірнє вбрання з легкої літньої тканини. На голові свіжа зачіска, до блиску випещена борідка й лице точно після якоїсь омолоджувальної маски. На руках ледь помітний чоловічий манікюр, але теж бездоганний. Про взуття я вже казала, у нас такого не роблять і не продають.

Все це я бачу миттю, адже працюю з різними людьми й надивилася на занедбаних, хоч і заможних. Але трапляються й доглянуті. Ось тільки часто та еліта пихата й безкультурна (як наприклад пан Яблонський зі своєю «іграшкою»). Тому я й відмовила їм, щоб зберегти власні нерви.

Як виглядала я? Тут простіше: жінка на відпочинку. Веселі локони, прекрасний тон обличчя, легенький макіяж, трохи відверта літня сукня, майже до самої землі. Спина голісінька, бо жарко. Засмага від сонця, що ввібрала біля місцевого басейна.

Обслуговував нас особисто шеф-кухар. Коли він подавав черговий шедевр -стриматися було просто неможливо. Я щиро дякувала його великому таланту й золотим рукам за неперевершену гастрономічну насолоду. Рієлторський язик - то вправний інструмент і сьогодні я користувалася ним дуже натхненно.

Моє захоплення стравами здається надихало навіть Микиту. Він чемно посміхався у свої звабливі вуса та, час від часу, непомітно кидав оком на мій стан. У невимушеній бесіді промайнули години й небо перетворилося на дорогоцінний килим, прикрашений мільйонами зірок. Це означало, що прийшов час закінчувати з десертом і йти спати.

Мій кавалер провів до номера та сказав наступне:

– Діано, я неймовірно вдячний долі, що Ви завітали до нас та ще й купили матусин будинок. Тепер він у надійних жіночих руках і мамця задоволена. Вона любила свій дім і тому я не квапився з продажем. А виходить, що він чекав саме на Вас. Я дякую за дивовижний вечір і за приємність побувати хвилинною частиною життя божественної леді.

– Микито, звідки Ви берете такі неперевершені слова? Я їх не вартую й не знаю, як на таке відповідати, – чесно зізналась я персоні, котра знаходилась від мене на самому високому щаблі людського розвитку.

А він скромно посміхнувся та відповів:

– Навіщо поспішати? Я зачекаю. Коли з’являться слова – тоді й відповісте. То Ви завтра покидаєте нас?

– Так, справ безліч. Ви самі мені їх додали. Я маю на увазі переїзд. А ще я дуже вдячна, що надали притулок моєму знищеному на асфальті серцю. Микито, Ви дійсно робите велику справу, коли даєте нам нещасним можливість відтанути у цьому раю.

Тепер і я заговорила якось дивно та розуміла, що повинна йти, але він дивився так, наче не відпускав мене. Не нахабнів, навіть руку не цілував, але не відпускав! І знову по моїй спині маршував цілий мурашник. Раптом в голові промайнула недоречна та дика думка: що з таким франтом відчуває жінка в ліжку? Коли він без контакту вміє підкоряти до заціпеніння?

Я опустила очі, кивнула затуманеною головою та втекла до свого номера. Стояла посеред кімнати й відчувала: як ненормально калатається серце. Діано, що це з тобою? Навіть не думай зізнаватись, що закохалася в цього старого розбещеного діда! Та не такий він уже й старий...

От відьма! Видурила у нього собі гарний будинок, добре відпочила під солов’їний спів, напхалася неймовірно смачними стравами. То чого ж тобі ще? Хіба як цей упакований звабник засипав тебе квітами й компліментами та заглядав у саму душу, ти вже забула про Кирила? НІ! Просто сьогодні мене накрило щось чарівне.

Рано-вранці я зібрала речі, подякувала дівчині на ресепшні й сіла за кермо мишки. Дивно, але я весь час очікувала, що Микита вийде попрощатись та цього не сталося. Ворота заводі для відпочинку зачинились і Діана Ковтун взяла курс на місто.

Я повернула від сусідської бабуні квіти, а ті так славно підросли! Мабуть, старенька й справді ходила біля них, як біля власних діток. Відразу хотіла починати збирати речі, але мене осяяло, що в перший день треба прийти до агенції як після відпустки, а не після виполювання ланів.

Після душу я гола розкинулась в улюбленому ліжку й мені було на диво добре. Я не шукала більше в ньому Кирила та не збиралася проливати сліз. Виходить, що відпочинок пішов мені на користь і я дійсно перегорнула у своєму щоденнику чергову сторінку.

* * *