Arachne - Аріанель , Arachne

Лотарін глянув у вічі матері й Аріанель, відчуваючи їх занепокоєння. Але його голос був твердий, коли він відповів:

— Так, я знаю, що зможу. Цей бій неминучий, і я мушу зупинити його, щоб захистити вас усіх.

З цими словами він зробив крок уперед, готуючись до поєдинку, який вирішить долю його народу та його кохання.

Лотарин трохи обернувся, його погляд був сповнений рішучості, але в голосі чулися нотки занепокоєння.

— Тагірене, — покликав він, — виведи звідси Аріанель і мою матір. Вони не мають постраждати. Дядько підступний, і я боюся, що він спробує завдати їм шкоди. Та й інші, відійдіть на безпечну відстань.

Тагірен, кивнувши, швидко повів Еллірен та Аріанель геть, намагаючись не дати їм можливості заперечити. Маги і воїни наслідували приклад, поступаючись місцем для майбутнього поєдинку.

З цими словами Лотарін пішов уперед, його впевнені кроки відбивали шляхетність та силу. Його високий, гордий ельфійський профіль запам'ятали всі, хто стояв поруч, і було очевидно, що в кожному його русі відчувалася не лише впевненість у своїх силах, а й спадщина його роду.

Король світлих ельфів уважно спостерігав за тим, що відбувається. Коли Лотарін наблизився до центру поля, він дав знак своїм воїнам очистити простір, залишаючи його для вирішальної битви. У його погляді промайнуло захоплення. Він розумів, що перед ним не просто принц, а воїн, який міг стати серйозним союзником у битві проти спільного ворога.

Затихле поле очікувало на результат поєдинку, а Лотарін, сповнений рішучості, приготувався до битви, яка могла змінити долю його народу та його близьких.

Лотарин і його дядько, чорний король, стояли навпроти один одного на порожньому полі, оточені тишею, яка здавалася зловісною перед битвою, що насувається. Погляди двох ельфів зустрілися, сповнені непримиренної рішучості. Всі знали, що цей бій був не просто битвою між дядьком і племінником — це була битва, яка вирішить долю їхнього народу, визначить, хто стане наступним королем чорних ельфів, і завершить цю жорстоку війну.

Чорний король зробив перший крок, його довгий чорний плащ майорів на вітрі, а меч у його руках засвітився похмурою аурою. З землі під його ногами почали підніматися темні тіні, обволікаючи його постать, надаючи йому зловісного вигляду. Він промовив стародавнє заклинання, і земля затремтіла під його ногами. У повітрі відчувалася напруга, що наростала.

— Лотарин, — прогримів його голос, наче луна тисячі голосів, — ти завжди був слабкий, але сьогодні я покінчу з тобою і з твоїми жалюгідними ідеалами!

Лотарін не відповів словами. Його відповіддю був помах руки, і навколо нього засяяла магія вогню, що оточує його подібно до палаючого щита. Здійнявшись у небо, він обрушив вогняні потоки на землю, створюючи кільце полум'я навколо них, відсікаючи будь-які шляхи відступу.

Бій розпочався. Чорний король з неймовірною швидкістю кинувся вперед, його меч рубав повітря з такою силою, що здавалося, ніби сам простір спотворюється навколо нього. Лотарин впевнено парирував кожен удар, їхні клинки блищали в повітрі, відскакуючи один від одного з дзвінком. Кожен їх удар віддавався луною по всьому полю бою, змушуючи всіх спостерігачів затамувати дихання.

Чорний король, покладаючись на темну магію, намагався оточити Лотарина тінями та напустити страх у його душу. Але Лотарін, зосередивши всю свою силу та енергію, створив навколо себе вогняний вихор, який розривав тіні, не даючи їм наблизитись.

Бій точився на рівних. Вони обидва були неймовірно сильні та вправні, але з кожною хвилиною ставало ясно, що темна магія чорного короля починає висихати. Він все частіше переходив в оборону, і його удари ставали менш точними та потужними.

— Дядько, — тихо сказав Лотарин, завдаючи чергового удару, — ти не розумієш, що програв не лише цей бій, а й свою владу над нашим народом. Час пітьми минув.

Чорний король, відчайдушно намагаючись переламати хід битви, вклав усю свою решту сили в останній, вирішальний удар. Його меч був спрямований прямо в серце Лотарина, але той, з неймовірною швидкістю, ухилився і контратакував. Меч Лотаріна спалахнув яскравим світлом, і удар припав точно в серце короля. Чорний король завмер, очі його розширилися від шоку. Секунди здавались вічністю, перш ніж він звалився на землю, його тіло обсипалося пилом.

Бій закінчився. Поле бою затихло. Лотарин, стоячи над полеглим королем, важко дихав, його очі були сповнені гіркоти і смутку. Він не хотів цієї війни, але знав, що іншого виходу не було.

Чорні ельфи, бачачи падіння свого короля, опустили зброю і схилили коліна перед Лотарином, визнаючи його новим королем. Світлі ельфи теж завмерли в очікуванні. Тепер усе залежало від Лотаріна, нового правителя чорних ельфів, який міг покласти край цій війні та принести мир у їхні світи.

Аріанель, стримуючи сльози, підійшла до Лотаріна і торкнулася його руки. Він глянув на неї і тихо сказав:

— Це кінець, але й новий початок для всіх нас.

Після падіння чорного короля тиша заповнила поле бою. Лотарин стояв над тілом свого дядька, і біль від скоєного вчинку наповнив його серце. Він вимовив з сумом:

— Я не хотів його смерті, але інакше його ніщо не змогло б зупинити.

Аріанель підійшла до нього, її ніжні пальці торкнулися його руки, і в її очах відбивалася не лише смуток, а й упевненість.

— Ти не винен у його смерті, Лотарін, — лагідно сказала вона, — це був справедливий бій. Він сам вибрав цей шлях, не залишивши іншого вибору.

Лотарін опустив голову, відчуваючи, як тяжкість відповідальності лягає на його плечі. Але Аріанель продовжувала:

— Тепер настав час, щоб змінити все. Ми повинні об'єднати наші народи та принести мир. Більше не буде кровопролиття.

Натхненний її словами, Лотарін та Аріанель почали шукати спосіб об'єднати свої народи. Їхнім головним завданням стало знайти шлях, який допоможе світлим і чорним ельфам зрозуміти один одного, і перлина, що зберігалася в Аріанель, несподівано стала ключем до цього.