Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

Тож до школи ходила зовсім без нічого. Тренувань для дівчаток не проводили. І тому я тренувалася рано вранці, бігаючи в парку. Батько з дідусем по черзі стали бігати зі мною і показувати вправи. Такі самі, як і в академії. Але вони мене надто любили і не давали робити багато. Тому я вирішила повторювати пробіжку вже після школи, особливо якщо вибралася з неї благополучно і тоді доповнювати тренування.

Батько, дізнавшись, що я одна бігаю, купив додому бігову доріжку і килимок для занять. З вагою мені поки що забороняли займатися. Він оформив мені підписку на тренування для хлопчиків мого віку і дозволив займатися вдома. Було, м'яко кажучи, складно. Тіло боліло так, що я не реагувала на підколки і мовчки проходила повз забіяк. Іноді могла тихо огризнутися, чим дивувала їх. А на заняттях доводилося збирати себе до купи зусиллям волі. Учитель Юнуру схвалював мої тренування і говорив, що я втягнуся, і стане легше.

Ще за кілька тижнів зателефонували Алексу, до цього тільки листувалися. Він, наче відчував, що я щось недоговорюю останнім часом і вирішив на мене подивитися.

— Що ЦЕ? — запитав він грізно, його сусіди миттю підтягнулися вуха погріти і теж очманіли. — Батьки бачили?

— Ще ні.

— Лія! Якого... зараз підберу правильні слова. Навіщо і чому?

— Ну повинна ж я була захищатися, а не бути вівцею?

— Що? Яка вівця? Це тебе так назвали?

— І як гірше теж. Ну ми з ровесниками й зчепилися, — задоволено усміхнулася.

— Так, ти зараз не вдома, — Алекс розглянув обстановку. — Ти в школі?

— Угу. Ці думають, що мене зараз відчитають. Тато написав, торт видасть. Дивись на інші три мордочки.

Показала однокласників, які сидять навпроти мене з передряпаними обличчями. Друзі Алекса дуже тихо іржали на задньому фоні.

— Ех, ти переросла з баранчика в дику кішку. У вас у родині перевертнів не було?

— Були, — почула дідуся.

— І скільки ти чув? — запитала в дідуся.

— З моменту про тортик почав прислухатися. Підтримую. Перевертні були, моя мати кішка лісова. І відповідно її рідня.

— Лія обернеться? — від трьох задир.

— Ще кілька разів доведете і будь яка жінка, неважливо, скільки їй років, перетвориться не тільки на кішку. Найчастіше на мегеру і тоді хана всім, хто поруч.

Я задоволено усміхнулася, малі задираки подивилися на мене з часткою побоювання і цікавості.

— Дідусю, а ти вмієш перетворюватися?

— Так.

— А тато і брати?

— Ну так.

— А чому я про це не знаю?!

— Ну ти маленька ще.

— Пане Теос, добре, що ви зайшли. Хм, ви поки що перший. Ще троє батьків мають прийти.

— Трохи пізніше поспілкуємося. Потрібно влаштувати допит із пристрастю, — сказала Алексу тихо і відключила дзвінок.

— Ох, співчуваю її дідусеві, — сказав один із друзів Алекса.

— У нього є до Лії підхід. Ранній оборот теж погано. А вона ще не готова. Хоча я в цьому вже сумніваюся.

Коли прийшли ще троє батьків, подивилися на мене, потім на своїх синів, сумно зітхнули.

— От скажи Тім, що ви поділити не можете? Що вам не вистачає?

Хлопці насупилися і закрилися, показую, що не скажуть. А в мене перед очима промайнуло невеличке видіння. Дадуть відповідь на це запитання вони трохи пізніше і в них буде шанс змінитися.

— Ліє, яку компенсацію ти хочеш? — запитав батько Тіма, Генрі Томсан.

— Від вас ніяку. Мені тато вже пообіцяв. Дідусю, ходімо додому! Мені ще тебе допитувати!

Дідусь поморщився перспективі.

— Розповів зайвого... Спочатку до твоєї матері й додому.

Мене взяли за руку і ми швидко пішли.

— Вам просто казково щастить, що вона не просить вас покарати, — прошипів батько одного з задир — Дівчинка надто добра до вас телепнів. Інша б попросила висікти різками.

— Ти головне це при ній не скажи, а то Лія про це просто не знає, — заявив сміливо Тім.

— От повір, завтра, коли вона задовольнить свою цікавість інформацією від дідуся, я особисто їй надішлю інформацію про покарання в школі.

Трійця зблідла.