Наналі Найт - 19 сходинок у Банхорті , Наналі Найт

 Ранок був дуже мимохідним. Тільки прокинулась вранці та поклипала очима-бац! І ти вже на залізничному вокзалі в залі очікування сидиш та чекаєш, коли незрозуміла тобі мова повідомить про те, що потяг прийшов на свою колію. 
 Людей о шостій ранку було не багато, пару сімей з дітьми, у кінці сидів мандрівник з великим рюкзаком. 
 Мама знервовано чекала на повідомлення. Я сиділа справа від неї, а брат, що не виспався, спав зліва від неї, склавши руки на грудях і наклонив голову. 
 Якщо подивитись попереду, де були вікна, можна побачити Аріану, що балакала по телефону з подругою, скоріш за все з Еліс, з якої не одноразово гуляла днями.
 Я зробила вигляд начебто слухаю в навушниках музику та щось дивлюся, але по факту вимкнула звук і підслуховувала розмову.
 Судячи з усього, вона зі своєю подругою не розмовляла ще з випускного, тому що  розповідала все ще з моменту приїзду до школи:
-Пам'ятаєш, коли ми тільки зустрілись там, ти через хвилину побігла з Елмером до пуншу?-каже Арі, розходжуючись по території.-В сенсі не пам'ятаєш? Ти дурна чи що? Ти як цуценя побігла за ним!
 Сестра була на межі нової істерики, але трималася. Добре, що ця Еліс не така тупа, щоб бісити та споритися щодо дрібниць.
-Ну, ось як вся церемонія пройшла, я та Джей пішли танцювати, десь може десять хвилин пройшло, як він захотів покурити.-розповідає вона.-Я була проти, бо хотіла ще сфоткатися біля фотостени з ним, але Джей послав мене і пішов за школу курити з Елмером та іншими. 
 В голосі чулася образа на свого друга, що пішов з нею на випускний. Але чи мала вона право виплескувати лють на мене та інших? Гадаю, що ні.
-Ну, мені не хотілося самою ходити залою, тому пішла до нього. Він курив, прохала його відійти від компанії та поговорити... Він наче був не проти, знаєш. Джей підійшов до мене, знала б ти, як в мене коліна трусилися!
 Вона глянула на мене, чи не підслуховую я. Лише відвернула голову до мами, питаю як раз доручне запитання.
-Тато коли приїде?
-Коли вже буде день народження у Бріанни.-відповіла вона.-Бо до цього в нього завал на роботі.
-Зрозуміла.
  Аріана як раз відвернулася, продовжила розмову.
-Так ось, коли підійшов, то сказала йому, що він мені подобається більше ніж друг, я кохаю його без тями і все в такому дусі. А він розсміявся з мене, кинув цигарку мені під ноги у траву... Сказав, що я така нікчемна, що дійсно вважала, що він друже зі мною просто так. Уявляєш це? Джей виявився га...покидьком, який хотів лише з мене популярність та вигоду у школі. Я сказала, що все зрозуміла і пішла до виходу. На ґанку вже подзвонила братові, у сльозах, щоб забрав мене.
  Її світлі очі були вологі, здавалося вона ось-ось розридається тут, на людях. Я не могла просто дивитись на неї таку, навіть через образу на душі. Я дістала зі своєї сумки пляшку води та підійшла до неї.
 Арі здивовано поглянула на мене, але кивнула та забрала пляшку. Я лише похлопала мовчки їй по плечу два рази, як це робить Кріс, коли хоче когось підтримати, але не знає як саме.
 А потім я знову сіла на своє місце не дивлячись на неї. Чи зрозуміла вона, що підслуховувала розмову? Можливо, але зараз для мене немає це значення.
 Коли вже потрібно було йти на колії, ми розбудили Кріса.
Провідник з сивими вусами перевірив наші квитки і ми залізли в одне тісне купе. Чекали на відправлення, Кріс знов заліз на верхню койку та заснув. Сестра залізла на протилежне й читала книгу, яку узяла з собою. Мама зателефонувала татові, а потім тітці, повідомила, що ми вже в потязі та скоро вирушаємо. 
 Через десять хвилин потяг вирушив зі станції, поїхали вперед. Мама у цей час лягла відпочити, поки я дістала скетчбук і намалювала приблизно як виглядає блакитний потяг, на якому ми їхали. Маленький стілець постійно трусився, тому скетч вийшов досить таки кривим й не обережним. Написала три пункти зверху: 

1.Їдемо до вокзалу
2. Подробиці з випускного Арі
3. Спляча красуня Кріс

 Після цього закинула скетчбук у сумку, а сама дивилась на краєвиди. Спочатку були будівлі нашого міста, великі небосхили і багато людей на проміжних станціях. Потім з'явилися хатки з деревень, густі поля та дерева з лісами. А далі взагалі одна природа, дивовижна краса.
 Я щось фотографувати собі на телефон, а коли нудно грала в ігри чи слухала музику. Але й це досить швидко набридло. 
 Я встала зі свого місця і пішла до дверей. Мама трохи привстала з місця, дивлячись на мене.
-Ти надовго?-спитала.
-Ні, просто хочу розгледіти краєвиди з того боку.-повідомила я та відчинила двері купе, щоб зайшло повітря. Сьогодні було дуже спекотно. 
 Я напроти нашого купе опиралася на перила та заглядала у вікно між шторами, синіми та досить брудними. Такі самі краєвиди: степи, поля з деревами та іноді проминаємо старі хати.
  Поки дивилась на все це, я замислилася. Загалом про саму тітку Бріанну, як вона виглядає? В неї будинок або квартира у центрі міста Банхорт? Я і не знаю, як виглядає цей Банхорт, бо ніколи там не була. Сподіваюсь, в мене буде час прогулятися там.
 Я несамовито повернула голову вліво та здивувалась, що поруч стоїть хлопець, мабуть, мого віку та дивиться на мене. Коли він спіймав мій погляд, то одразу відвернувся до вікна. А я продовжила дивитися на нього. Не знаю, скільки він на мене дивився, але тепер моя черга.
  Хлопець був засмаглим з підтянутим тілом. Трохи кудрявий, брюнет. На його засмаглому профілі, що був переді мною, був тонки ніс, трохи зіщурені очі, а під оком була родимка. Колір очей я не встигла побачити, бо хтось покликав його зі сторони його купе та зайшов в один з них.
 Я лише знизала плечима, а коли зовсім набридло дивитись у вікно потяга, повернулась у купе. Кріс вже прокинувся та грав з мамою в карти на невеликому столі.
  Я сіла поряд та спостерігала за ними, періодично дивлячись на сестру, яка відвернулась до стіни і сидить в телефоні.
-Ну в цей раз я точно виграю!-заявив Кріс, перемішуючи спритно карти.
-Спробуй, котику, спробуй!- всміхалася мама, поправляючи окуляри та готуючись до нового змагання. 
-Мамо, не називай мене так.-промимрив той.-Мені вже двадцять, як ні як.
-Вибач, котику, звичка така вже.
 Кріс закотив очі й роздав карти. Почалась гра, я за нею спостерігала, і, звісно ж, поставила на маму. Бо вона виграє майже завжди.
 Через п'ятнадцять хвилин виграє мама. Не було сумнівів, що вона б виграла. Брат здався лише на пару хвилин, а потім запропонував пограти у трьох.
 Так ми до обіда грали, поки не зголодніли і потім зробили перекус з того, що купили в магазині. Після цього ми вже в чотирьох споглядали на пейзажі околиць. Вони були досить однаковими, тому через годинку-другу кожен вже займався своїм. 
-Ще раз зіграємо?-запропонував брат.
 Робити було нічого, тому я погодилася. А коли нам набридло, то він заходився підтримати з мамою дискусії щодо дорослого життя. Увесь цей час Арі навіть і слова не вимовила, хоча ніхто особисто й не хотів заставляти розмовляти її з нами.
 Я вийшла знов у коридор, розім'яти ноги. У вагоні стало гучно, багато людей повиходило зі своїх купе. Я дивилась на невеличкі ліси, через які ми проїжджали. Серед дерев було сонце, що вже хотіло сховатися за горизонтом.
 Але все це мене не цікавило. Я зловила себе на тому, що намагаюсь знайти того хлопця. Того брюнета з родимкою під оком. Навіщо він мені? Не знаю, просто було цікаво побачити його ще раз. Але той не вийшов у коридор за увесь цей час, що я там стояла.
 Вже коли стемніло, ми повечеріли та лягли спати. Я з мамою на нижніх, а брат з сестрою на верхній полиці. Я намагалася заснути, мене навіть тягнуло у сон, але його наче рукою зняло. Я ще десь час сиділа в інтернеті, коли проступав зв'язок. На деяких зупинках мене хитало, здавалося, що я впаду зі свого місця. 
 Начебто усі заснули, нікого не було чутно, окрім храпіння від Аріани. Я вирішила вийти з купе, провітритися.  Вийшла, закривши за собою двері якнайтихіше і знов опиралася на перила перед собою. 
 Зірки були просто чудові, нічне небо було просто загадковим з вікна вагону. А ще прохолодний вітер обдував обличчя, все було добре, як мені здавалося на перший погляд. Але насправді ні, щось мене бентежить, щось не дає заснути. Я знала що, знала, але не хотіла про це навіть міркувати.
 Щось тепле та тяжке впало на мої плечі, опускаючи очі бачу білу кофту. А за ними тягнуться довгі волохаті руки, обіймаючи мене. Спочатку я злякалася, але потім зрозуміла, чиє віддзеркалюється обличчя у вікні. 
-Не спиться?-спитав Кріс хриплим голосом, наче тільки прокинувся.
-Так, не можу заснути.-кивнула я, загортаючись у його руки.-Може, мені не комфортно спати у потязі. Все ж таки, вперше в житті на такому транспорті їжджу.
 Він помотав головою, так не швидко, наче у стоп-моушені фільмів.
-Я гадаю, що тебе щось...
-Непокоїть?
-Так, непокоїть. Хочеш розповісти? Може потім зможеш заснути.
-Добре, Крісе. 
  Він відійшов від мене, та встав навпроти мене, уважно слухаючи.
-Мене непокоять стосунки. Мої з Арі, звісно. Чому вона може спокійно мене ігнорувати чи ображати, поки я не можу навіть дивитися на її нещасне обличчя?
-Бо в тебе м'яке серце, Найя.-лагідно промовив брат, торкаючись мого світлого волосся.-І це нормально, з часом ти станеш іншою, коли подорослішаєш...так, тоді. А зараз не сприймай усе сказане Арі в серйоз, вона сама мабуть не розуміє, що каже.
-Але ж дійсно казала, що не любить мене.-видихнула я.
-Мабуть, це більше дитяча заздрість та образа. З її боку було дуже образливо, коли уся увага йшла тільки на тебе, коли ти народилась. А ще новий батько, було складно... Навіть мені було складно після переїзду в інший кінець міста. 
-Ти не хотів, мабуть, щоб у мами був інший чоловік, так? 
-Я коли був маленький не дуже мислив про це, але потім, так, була якась маленька образа, що мама йде на побачення у вівторок за традицією з Бруком, а не з Нілсом, татом, що загинув в страшних обставинах.
 Кріс тяжко зітхнув, але всміхнувся мені.
-Але коли підростаєш, розумієш, що краще бачити маму щасливою. Так, з іншим, але щасливою. І я щасливий, поки бачу вас усіх щасливими.
 Ми мовчали, дивились як потяг зупиняється на станції. Обміркувала, пережувала усе сказане.
-Як гадаєш, ми можемо з Арі налагодити стосунки?-спитала я.-Я б не хотіла, щоб ми до старості тримали образу й мовчанку між собою.
-На це треба час, рішучість і бажання.-пробурмотів він, потираючи очі кулаками.-Все залежить від вас двох. 
 Брат хотів вже йти в купе, але зупинився.
-Не зважаючи на ваші стосунки, я буду любити вас обох. І мама теж, бо ви її доньки. І тато твій...мабуть, теж.
 А потім пішов у купе. Через хвилин десять, коли я все це переварила, теж пішла на своє тимчасове ліжко.