Emily Young - Американська Історія Кохання , Emily Young

Chapter 3

Алекса

Новий день не змінив нічого, я все ще прокинулась у Каліфорнії, і я все ще збираюсь розпочати працювати на того недоумка. 

- Доню, - звучить з коридору, - тобі пора збиратися на роботу! - подумки пославши всесвіту черговий напад злості, встаю з ліжка. 

- Вже обрала що одягнеш? - питає мама, - до Вільяма потрібно приходити у офіс при параді, тому не забудь зробити макіяж та укладку, також підбори та сукню, - розповідає мама, помішуючи чай. 

- Мамо, я точно на роботу до нього йду? Чи може все таки на оглядини? 

- Ой, припини Алексо, у компанії працює багато заможних американців, тому будь ласкава дослухатись до порад матері, - далі я вирішую припинити розмову, бо ще трохи і зірвусь. Потроху у мене складається вся картина, що мама вирішила не надати мені можливість закордонної практики, а одружити з якимось багатієм. 

Звичайно, тішити Леджера підборами я не збираюсь, тому одягнувши блузку, джинси та сандалі виходжу до Ліама, який великодушно погодився підвезти мене на роботу. Ліам виявився, на диво хорошим чоловіком, розказав мені детальніше про специфіку роботи та про те як все влаштовано, проте обов'язки та доручення мені розповість його син. Виходжу з машини, і ні, нічого схожого з тупими романтичними книжкахами де всі чоловіки звертають шию, щоб подивитись на мене та запропонувати свою допомогу, місто гуде, всі зайняті, бігають з телефонами, тому я максимально швидко влітаю до холу, бо чекати Леджера молодшого краще не змушувати, як я зрозуміла зі слів його батька. 

- Вітаю, - привітно звертається дівчинка на рецепції, - чим можу допомогти?

- Підкажіть, де я можу знайти кабінет містера Леджера? 

- О, звичайно, - відгукується блондинка, а потім все таки все відбувається як у тупій романтичній книжці, я розвертаюсь і у мене на блузці вже красується пляма від капучино чи то було латте? Який придурок п’є гарячу каву при такій погоді?

- Чорт, - вигукую, бо живіт пече, наче на нього поставили вугілля, - чорт, чорт!

- Вибачте, - голосить голос, - я не знаю як так трапилось! Давайте я вам допоможу! 

- Дякую, допомогли вже, - зітхаю, ховаючи непрохані сльози, бо біль з кожною секундою поширюється. Він ту каву ще розігрів додатково чи що то за чортівня?

- Перепрошую, я зовсім не хотів цього, - вимовляє блондин, - давайте я вам свою сорочку дам, у мене є додаткова. 

У кабінет Леджера влітаю п’ятнадцять хвилин пізніше і відразу наштовхуюсь на льодяний погляд. 

- Міс Шевченко, - сканують мене його очі, - я розумію, що можливо, у вас не прийнято приходити вчасно на робоче місце, проте я не збираюсь витрачати свій час на ваше очікування, також, що це за вигляд? Де ви взяли цю сорочку, джинси? Ви ознайомились з рекомендаціями, які вам скинули на електронну адресу? - і тут я розумію, що попала ще навіть не розпочавши робочий день, бо рекомендації так і залишились спочивати у моїй скриньці. - Бачу, що ні, - хмикає, - тож Алексо, що змусило вас запізнитись? Чи хотіли тим підтвердити мою теорію про вашу працездатність?

- Містере Леджер, я була тут, проте деякі з ваших робітників неуважні, - починаю виправдовуватись. 

- Досить, не люблю тих дурних вигаданих історій, дайте вгадаю, на вас вилили каву? - усміхається. 

- Так, саме так, - вже маю намір сказати все що думаю про нього, але двері відчиняються, - Вільяме! Таку красуню бачив, - ми обоє повертаємо голову і поглядом зустрічаємось із блондином, який благополучно залив мене кавою. - О, вітаю! - збирається він з думками, - Вам личить моя сорочка, кожен день бажав би бачити вас у них, - усміхається. Тільки мені здається, що це звучить доволі двузначно? Здається ні, бо коли зиркаю на Вільяма, то його щелипи стиснуті настільки, що зуби ймовірно зараз посипляться. 

- Містере Джейсон, вас не вчили стукати? - басить Леджер льодяним тоном. 

- Оу, пробачте, - білозубо усміхається Джейсон, - зайду пізніше. - Ні, ні, чорт, не залишай мене наодинці з тим демоном. 

- Отож, Шевченко, слухай уважно, - пронизує мене очима, - якщо у тебе не було часу ознайомитись з робочими правилами, то я тобі зараз їх розкажу. Ти не у себе вдома, ти працюєш на мене і для мене, тому перше, що ти маєш запам’ятати, час, то гроші, тому, за запізнення з тебе буде списуватись плата, також, забуть про свій американський стиль, шорти і сорочки носитимеш поза межами офісу, Спідниця, блузка та шпильки - це твій дрес код. Так як твоя матір постаралась здобути для тебе посаду мого асистента на перший час, то не треба позорити мене перед партнерами. 

- Та досить вже, - не витримую, - ти ще свою ранішню порцію принижень не використав? 

Краще б мовчала, бо гора піднімається зі стільця і наче хижак підходить до мене. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍