Марина Орєхова - Дар для Яри, Марина Орєхова

2.1

Я здивовано дивилася на колоритну даму з коротким білим волоссям, в довгій квітчастій спідниці і в масивних чоботях-берцях. Вона виглядала сполошеною, з палаючими шаленими очима. Прямо до неї кинулася Юля, намагаючись перегородити дорогу.

- Та пустіть мене! - кричала жінка, відгороджуючись від Юльки сумкою і хапаючись за ручку дверей. Мініатюрна офіс-менеджерка, не чекаючи такого натиску від істеричної дамочки, отримала кутом важкого саквояжа по плечу і хитнулась, ледь устоявши на високих підборах.

- Та що тут відбувається? – обурено спитала я, схопившись зі стільця.

- Жінка не захотіла платити, просто вимагала, щоби я її пустила! Я хотіла спершу запитати вас, а вона навіть слухати мене не стала! - потираючи плече почала тараторити Юля, намагаючись потіснити нахабну відвідувачку стегном.

- А я не до тебе, люба, прийшла! Сказала ж, мені до ворожки! - закричала на перелякану дівчину дамочка і з ще більшим завзяттям почала протискатися в кабінет. Офіс-менеджерка не здавала позицій, випнувши груди вперед, і вперлася долонею об дверний отвір, вп'явшись у нього довгими гострими нігтиками, наче кішка, що захищає насиджене місце.

- Юленько, заспокойся, люба... Я розберуся. - сказала я секретарці спокійним тоном і кивнула. Дівчина відсахнулася, нервово поправила на собі блузку, кинула злісний погляд на відвідувачку і вийшла геть, прикривши за собою двері.

- Прошу вас, заспокойтесь, сідайте і розкажіть, що хотіли.

Дама пирхнула Юльці у слід і, притискаючи до грудей старомодну чорну сумку, схожу на величезну косметичку-саквояж, пройшла до крісла. Визначити її вік було досить складно. Але вона явно була старша за мене. Яскравий макіяж виглядав химерно і зовсім не відповідав віку жінки: сині очі-блюдця неймовірно насиченого кольору були підведені темно-синім олівцем, як у жінок Стародавнього Єгипту, від чого здавались ще більшими і виразнішими. Тонкі губи підкреслювала яскраво-червона помада, а білясте волосся недбало стирчало на всі боки їжачком. Одягнена вона була в яскраві та дивні речі, куплені явно в якомусь секонд-хенді. Жінка виглядала дуже колоритно, якщо не сказати – ексцентрично.

- Це ви ворожка? - Запитала вона, злегка усміхнувшись, і примружила одне око.

- Загалом мені більше подобається таролог. Ярослава Смирнова. Ви хочете погадати? Справа в тому, що мої послуги платні.

- Платні, звісно… Зараз…

Жінка відкрила свій саквояж і почала ритися в ньому, щось бурмочучи собі під ніс.

- У чому суть вашої проблеми? – намагалася я трохи організувати несподівану гостю та направити розмову у потрібне русло. Очі ж самі тікали в сторону рук дивної пані, що копошилися в сумці.

- Проблема є… так. Сліпа я вже стала, бачу плями самі, та аури. Ось яка проблема, - бурмотіла вона, риючись у саквояжі.

- То у вас питання, пов'язане зі здоров'ям? - здогадалася я. А по ній і не скажеш, що є проблеми із зором. Та й взагалі виглядала вона енергійною та піджарою. - А що вам кажуть лікарі?

Я вирішила поставитися до жінки чемно і не поспішала її видворяти, хоча відразу було зрозуміло, що грошей заплатити за мій сеанс у неї немає, і це її копання в сумці потрібно тільки щоб потягнути час. Все ж таки, я хотіла дізнатися напевно, що ж її привело. Може, в неї лихо якесь... Чи мало що? Не можна виганяти людину, не давши їй слова.

- Хех... Лікарі... Хіба вилікуєш старість, люба? Як би ми не намагалися, всьому приходить кінець. Я вже знаю! Довго жила на світі.

- Та гаразд вам... Ви зовсім не виглядаєте старою... - здивувалася я, зморщивши чоло. Жінка хоч і не була молодша за мене, але й старенькою, яка давно жила на світі, назвати її було складно.

– А! Ось вона! Знайшла! – жінка витягла з сумки бархатистий мішечок, розшитий камінням та бісером. На вигляд гарний. Але це каміння… Явно штучне… Неприродно до комічності. Напевно, на барахолці пощастило знайти це багатство... Сподіваюся, вона не пропонуватиме його як плату за мої послуги.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍