Влада Клімова - Фатальна ніч, Влада Клімова

– Владику, так це ж ви по пів відра пили, а ми дівчатка скромні й дозували своє задоволення. А як спали твої малі? Бо набігалися вчора, мов божевільні, – ввічливо поцікавилась я у відповідь. Ні, це були не лестощі. Просто за довгі роки ми стали дуже споріднені. Але, здається, я про це вже казала.

– Отож, бо й воно! Спали, на диво, солодко. Та й ми з Танькою дещо з молодості пригадали, під те винце, – багатозначно посміхнувся Труш, але миттю прикусив язика, адже не бажав робити мені боляче й продовжив таке: – Алінка вчора трохи відтанула від материної біди. До речі, знаєш, у неї скоро день народження.

– Владе, та звідки ж мені знати? Ти її так швидко до наших лав зарахував, що резюме я в очі не бачила. І що б я робила без тебе, майоре? – пожартувала я й звернулася до Труша за званням, в якому він вийшов у відставку та почав працювати на мого батька.

– Знайшла б собі ще штук сто таких майорів. Серед безробітних – ми на кожному кроці. Це я виявився фартовим, коли твій тато (земля Йому пухом) пригрів мене на грудях, – сумно посміхнувся Влад і мені теж миттю стало гірко.

– А коли в Алінки свято? І що саме ти пропонуєш? Вам же служивим видніше: чого хочеться, – спитала я поради у досвідченого друга.

– Двадцять восьмого числа. Та що я можу запропонувати? Нагородна зброя в неї й так є. Просто хотів тебе попрохати: обрати їй якусь жіночну річ. Бо коли мою Таньку під'єднати, вона купить набір каструль. А в тебе - високий стиль! – ввічливо підкреслив мою перевагу над ними чоловік.

– Ой, тільки не розбещуй мене лестощами, Труш! Знаєш, що не люблю. Зараз глянемо: хто вона за знаком зодіаку, – забігала я пальцем по екрану, але не встигла нічого знайти, як Влад запротестував.

– Ні, цього точно не треба! Її колишній дуже захоплювався магією та вважав себе екстрасенсом. Спочатку був гарним військовим лікарем, та власне вони й зустрілися на службі. А після поранення в Ємені, залишився контуженим та дещо дивакуватим. Вдарився в східну релігію, почав захоплюватись отруйними травами. Якось ледве малого не отруїв. Тоді вони й розлучилися. Ні, зодіакальні прикраси – то подарунок не для неї, – посвячував в особисті таємниці мого двійника начальник охорони.

– Ясно, бідолашна жінка. Віриш, а я їй трохи заздрила. Подумала, якщо дитинка є, то вже й життя не марне. Добре, я щось придумаю, маємо ще кілька днів. А тепер поїхали, бо запізнимося, – підвелася я, щоб вирушити на зустріч з італійцями.

Розділ 5. Ювелірний

Продуктивною розмовою з представниками «Danieli» я була більше ніж задоволена та мала чудовий настрій, тому наказала водієві зупинити авто під ювелірним салоном ZARINA. Бо чого відкладати щось на потім? Поки є ідея й трохи часу – купимо подарунок для нещасної Аліни.

Влад традиційно вийшов першим, оглянув периметр і довколишні висотки та подав мені руку. Потім заглянув до зали й притримав для мене двері.

– А ти хіба не підеш зі мною? – здивовано зупинилась я на вході до салону.

– Та що я там забув? Всередині тихо й мирно, лише гарні дівчата. Я тут на вході нестиму кругову оборону, а ти йди, – грізно завмер біля дверей він і я зрозуміла, що покупку треба зробити швиденько. Адже доки я буду всередині - мій вірний охоронець не дозволить зайти до салону жодній живій душі.

– Владику, не перегинай. Звісно людей в масках та з пістолетами можеш зупиняти, але молодят, що прийдуть за обручками: будь нормальним і впусти. Обіцяєш? – похитала я головою й з посмішкою зайшла до ювелірного.

За стільки років до невільницького життя, що проходить під пильним наглядом охоронців, я вже звикла. Тим більше, що цей магазин мені був знайомий. Ні, я не була їх постійною клієнткою та не скуповувала всі новинки з діамантами. Навіщо вони мені? Того добра в моєму домашньому сейфі й так вистачає. Це тому, що на офіційних зустрічах чи під час діалогів, особливо в Еміратах, мені обов’язково дарували якийсь «сувенір». Та я байдуже складала їх у сховок, бо не люблю тієї блискучої мішури. А найбільшою коштовністю усіх часів вважала бабусине коралове кольє, котре вона подарувала мені ще в дитинстві.

– Вітаємо Вас в нашому салоні, шановна пані! Запрошуємо переглянути нову колекцію від ювелірного дому «Chеopard». Коштовності лише вчора прибули, але ми вже встигли все оформити як належить. Будь ласка, проходьте сюди, – вешталась переді мною дівчинка модельної зовнішності й заважала подумати хоч трохи. – Що я можу Вам запропонувати: каблучки, кольє, сережки, кулони? Все найкраще від швейцарських виробників...

Не звертаючи на неї уваги, я з цікавістю схилилася над вітриною й почала придивлятися до одного витонченого кулончика. Та в цей час позаду відчула чиюсь присутність і вперше в житті почула Його голос: тихий і привабливий, наче далекий грім...

– Шановна пані шукає чогось особливого? Будь ласка, погляньте ось сюди. Діамант невеличкий, але під будь-яким кутом має найчистіший блиск. Вам підійде, не пошкодуєте.

... Звідки він тут узявся? Адже Труш уважно оглянув салон і в ньому, окрім дівчат, не було нікого! Я підняла очі й побачила перед собою незнайомця, котрий тільки-но зійшов з кіноекрана. Хоча й там я ніколи не бачила таких. Стрункий, десь метр дев’яносто на зріст, але йому це точно не заважало. На доволі дорослому лиці жодної зморщечки. Бездоганний дорогий костюм влився в його могутні плечі, а лагідний погляд проникав наскрізь! Мужній овал підкреслювали манірна борідка й невеличкі вуса, з-під яких таємниче виглядали рум’яні вуста неймовірно звабливої форми. Волосся шатена в міру хвилясте та має доглянутий блиск. Словом: якийсь заморський принц!

Не пам’ятаю, щоб колись я впадала в подібний ступор. Та наразі підсвідомо вчепилася рукою у вітрину й лише тоді згадала про манери та відповіла холодно й стримано:

– Дякую! Але Ви не схожі на консультанта, скоріше на експерта коштовностей. І дійсно, Ви праві, кулончик доволі гарний. Такому подарунку моя подруга, думаю, буде рада.

До цього моменту «принц» непомітно вивчав мою зовнішність, але коли почув про подругу, його божественні карі очі стали порожніми. Незнайомець, скоріше за все припустив, що я лесбі, знітився й вимовив:

– Щиро заздрю Вашій подрузі. Так, Ви зробили гарний вибір...

– Та ні, Ви мене неправильно зрозуміли! – чомусь розсипала я нестримний дитячий сміх. – У нашої колеги скоро день народження. І мене відрядили обрати для неї прикрасу.

Я стояла перед цим невідомим і здається вперше в житті відчувала себе гірше, ніж на екзамені. Гаряче виправдовувалась перед ним, але робити це було дуже приємно. Я ще намагалася розібратись у своїй логічній і поміркованій голові, та всі думки там переплутались. Моя поведінка взагалі не мала пояснення, бо як ніколи, захотілося виглядати наївною й чарівною.

Тепер чоловік полегшено зітхнув і звернувся до дівчини-продавчині:

– Лесю, покладіть для пані цю річ в нашу фірмову упаковку, як я Вас навчив. Коли вже у колеги урочистість, то й подарунок повинен виглядати як слід.

– Слухаюся, пане! – вклонилась йому консультантка, виписала мені чек та відійшла до іншої стійки, щоб гарно запакувати виріб.

Думаю, таємничий красень збирався сказати мені ще щось приємне, але в цей момент до салону увірвався Труш і спробував знерухомити нахабного незнайомця. Ось тільки й подальші дії я бачила вперше у житті. Бо стрункий консультант кілька разів вправно ухилився від рухів Влада, чим точно шокував досвідченого охоронця. Тут мені стало соромно за їх чоловічу гру: хто спритніший і я видала себе з головою.

– Владе, припини негайно! Це працівник салону. Він допоміг мені обрати подарунок для Аліни, – стандартно зазвучали маршальські нотки в моєму голосі.

Труш миттю зупинився й опустив руки:

– Щиро перепрошую! Я відразу не зрозумів. Але захищати цю пані моя робота і я її сумлінно виконую.

– Нічого страшного. Гарна у Вас охорона, пані. Я б і сам не відмовився сумлінно виконувати таку роботу. Але наразі повинен перепросити, мене чекають справи у підсобці. Був радий допомогти! Завітайте ще якось до нашого салону, – знову стримано, але незрівнянно посміхнувся чоловік і я чекала, що він простягне мені свою візитку. Але, НІ. Він зробив ледь помітний кивок головою й зник за якимись дверима.

Тільки тепер я відчула, що мої сталеві ноги тремтять як у школярки; а серце калатається, наче на нас зненацька напали вороги.

Розділ 6. Мільярдер

Святкування дня народження Аліни ми з Владом хотіли організувати в ресторані. Але бідолашна відмовилась, бо її мамі було зовсім зле й лікарі сказали готуватися до найгіршого. Дійсно через кілька днів тяжка хвороба перемогла й забрала у моєї охоронниці неньку назавжди.

Знаєте, дивлячись на те, як Аліна кожного дня мучилась через невимовні страждання найріднішої людини – я навіть заздрила собі. Адже нічого такого у своєму сиротинському житті відчути не встигла. Тоді, вранці, тато поцілував мене та й поїхав за кермом власного авто до своїх печей, а до вечора я його втратила... Біль був страшний, але жахіття, коли ріднесеньке невблаганно рухається до прірви – я точно пропустила.

Звісно підприємство допомогло з похоронами та поминками. Коли процесія підходила до завершення, я відвернулась на могилку до тата. Він стояв, як і раніше гарний і живий: на фоні обеліска, що викували наші майстри зі сталевих труб, котрі він виготовляв по життю.

Ні, спочатку коли я дуріла від горя, встановили звичайну невеличку стелу. Це вже потім, коли Зоряна Вербицька стала леді-бос та взяла у свої чіпкі й невблаганні долоньки батькову справу – возвеличили татові заслуги ось таким гарним пам’ятником. Ми розробляли його вдвох з нашим дизайнером.

Наразі я вирвала у підніжжя кілька бур’янин та запланувала приїхати й висадити татові нових квітів. А потім похапцем повернулась до сьогоднішньої бідолахи, щоб підтримати її. Якщо чесно, Алінка вже навіть не плакала. За ті місяці, що вона надивилася на страждання мами, всі сльози скінчилися й тепер вона була схожа на біоробота. Лише кивала у відповідь на співчуття, а на її шиї виблискував подарований нами кулончик.

Наче спеціально, саме на дев’ять днів, в місті проходив дуже серйозний підприємницький захід. Ні, без Аліни я звісно могла обійтись, бо разом з керівниками на тусовці було стільки охорони, що ніякий ідіот і близько не підійшов би до пильнованих персон. Але ж ввечері, традиційно, організували фуршет і саме на ті збіговиська я часто відряджала свою копію. Та сьогодні мені прийдеться вдавати світську левицю особисто.

Я вже перекинулась кількома словами зі знайомими директорами фірм та навіть поздоровила мера з народженням онучки, а ще потанцювала з одним невгамовним бабником. На цьому, зафіксувавши свою присутність, я збиралась тихенько вислизнути геть. В голові крутилося тільки Алінине горе і я вже взялася за телефон, щоб викликати Влада з автомобілем до входу.

Та раптом переді мною виросла знайома постать. Я підняла очі й навіть відсахнулась, адже в бездоганному костюмі й білосніжній сорочці з метеликом на шиї, стояв не хто інший, як консультант з ювелірного дому ZARINA й заважав мені піти.

– Яка приємна зустріч! – стримано посміхнувся він та поринув своїм завойовницьким поглядом кудись всередину мене. – Можна Вас запросити на танець?

І знову, як вперше, в голові прозвучало питання: "Звідки він тут узявся? Коли це працівників ювелірних салонів запрошували на подібні заходи? Та й виглядає він так невимушено, наче все життя ходив на бали до королів. Чому тоді приперся на нашу «робітничу» вечірку?"

Я мовчки знизала плечима і вперше поклала руку йому на долоню та відчула щось таке, що вже точно не схоже на тихий грім! Він делікатно огорнув мої пальці своїми й мій подих завмер, а перед очима засяяли зорі... Ну так, зіронька-Вербицька, що давно навчилася впевнено триматися в будь-якій ситуації наразі перетворилася на школярку, закохану в симпатичного вчителя.

А партнер по танцю безжально схилився до моєї щоки й прошепотів:

– Я милувався Вами цілий день, але на очі потрапляти не хотів. Та наразі не стримався, бо Ви неймовірні!

Він вів мене легко, наче пушинку, а я на диво легко корилася йому. Думками я завжди керую швидко, та поруч з ним гальмувала й лише тепер переварила, що він був присутній на денному форумі. Виходить ніякий він не консультант, а скоріше за все підприємець, що має відношення до прикрас.

На комплімент я тихо кивнула й чомусь бажала якомога скоріше здихатися його. Але здається плани мого кавалера були далекогляднішими. Він ніжно притримував мій стан і його рука була така тепла, що блаженно зігрівала мене.

– Тоді в салоні мені здалося, що діловий стиль не зовсім Ваш, – продовжив він. – Та сьогодні, у цій чарівній сукні, Ви виглядаєте надпривабливою. Я розумію, що володарці металопрокатного бізнесу Зоряні Вербицькій необхідно відповідати статусу бізнес-леді. Але Ваша жіночність перемагає все.

– Ага! Тобто Ви, без моєї згоди, вже розкопали моє резюме? А дозвольте поцікавитися: навіщо? – вилізла з мене ота володарка та нестримна одиначка-пантера. Тільки на цього граційного красеня мої хижацькі вибрики зовсім не подіяли. Він лише посміхнувся своєю магічною усмішкою й відповів:

– Випадково якось вийшло. Зранку побачив Вас серед купи чоловіків і запитав. Перепрошую за моє нахабство! А щоб виправити ситуацію, я теж представлюсь. Мене звати Єгор Білоус і я працівник ювелірної сфери. Дякую за отриману насолоду! – це так він закінчив наш танець, доторкнувся до моїх пальців губами і я збурено відреагувала на пестощі його вуст, десь глибоко в собі... Принаймні я так вважала!

– Приємно, навзаєм. Але мені вже час, – неймовірно сухо кинула я йому й миттю помчала на вихід.

Вже на вулиці загорнулася в шаль та викликала Труша з автомобілем. Вечір був доволі теплий, а мене лихоманило, наче серед зими.

В авто Влад дбайливо кутав свою директорку в плед і якось дивно посміхався. Він настирливо ганяв пальцем по екрану телефона й виглядав так, наче щось краде.

– Ти чого такий загадковий, майоре? Знайшов щось цікаве? – вже трохи зігрілась я в салоні.

– Та ось вивчаю твого залицяльника, – таємниче зітхнув Труш.

– А він там є? Дивно, і на денному форумі був? Зараз з танцями причепився,– обурено зізналась я охоронцю.

В цю мить Труш мовчки повернув екран до мене й те, що я побачила могло призвести до зупинки серця, але ж я жінка доволі витривала.

Під неймовірно чарівним фото, я приголомшено прочитала таке:

«Джордж Берк – разом з батьком Ріхардом Берком являються співвласниками ювелірно-годинникової компанії Chеopard. Вироби в золота найвищої проби та діаманти вищого класу багато років залишають сімейний бізнес на вершині Олімпу. Також компанія випускає екстравагантні парфуми. Їх продукцію давно обрали для себе відомі актори та інші сильні світу цього. Статки родини Берків сягають десятків мільярдів євро. А їх вишукані вілли в Лозанні, Женеві чи сусідніх Франції й Італії ексклюзивні та неповторні...»

На якийсь час мене знову заклинило, а потім дерев’яним язиком я прошепотіла:

– А навіщо ж він тоді представився мені Єгором Білоусом?

– Ой, пані Вербицька, то Ви ж не дочитали. Далі там написано, що Ваш мільярдер має українське коріння. Його мати – Олена Білоус, уродженка Черкащини. Наразі вона вже розлучена зі своїм швейцарським чоловіком. А цей Єгор часто навідує маму та прекрасно знає українську мову. І хто знає: може серед широких українських ланів він теж шукає собі наречену?

Розділ 7. Мур між нами

Ця ніч для сну виявилася доволі невдалою... У своєму улюбленому ліжку принцеси, я крутилася й шукала ту горошину, що не давала мені спати. Хоча це була скоріше не горошина, а золота брила, котру Труш схарактеризував як «мого залицяльника». Та який він, до біса, МІЙ? Я знати його не знаю і взагалі дуже не люблю, коли мені брешуть. А він збрехав, з самого початку збрехав! Я ж чекала традиційну візитку ще в ювелірці. Та хіба міг він дозволити собі дати якійсь простачці до рук дійсне підтвердження свого реноме?

Господи! Чого взагалі я розійшлася так, наче мене зґвалтували? Ну, пожартував пан мільярдер трішки та й поїде собі до своєї Лозанни, Женеви, чи де він там ще живе? А я продовжу керувати вже «обкатаними» чоловіками, бо в мене це добре виходить. І ВСЕ! Треба просто забути ті неймовірні карі очі, що пропалюють наскрізь і притягують мене навіть зараз, коли я їх не бачу та вперто намагаюся вирвати з себе... Але не виходить!

Десь під ранок я відключилась і поринула в павутиння снів, що сплелися безжальним клубком. В якійсь хворобливій гарячці мені було то добре, то зле. Але з першими променями літнього сонця я не пам’ятала жодної виразної картинки й просто попрямувала в душ.

Міцна вранішня кава привела мене до нормального стану. Їсти нічого не хотілося та й готувати собі я лінуюся, краще пообідаю в сусідньому ресторані, як завжди. Далі, не знаю звідки, але вилізло нестримне бажання виглядати сьогодні по-особливому. Зовсім не для Нього, а для себе!

Я підсушила волосся та зробила чарівну укладку спеціальними щипцями й верхньою частиною свого тіла залишилась задоволена. Тепер треба було обрати щось з одягу: легке, бо на вулиці вже плюс двадцять чотири, але вишукане й нове. Заглянула до гардеробної, покрутила-повертіла кілька речей і зупинила свій вибір на новенькому комбінезоні від Dolce & Gabbana. Приємні пастельні кольори вдало пасували до бежевих шпильок і сумочки на золотавому ланцюжку.

Все, я готова до нових звершень! А, точно, ще парфуми. От халепа! Наразі я знову пригадала, що той «принц» вміє варити ще й парфуми. Матюкнулась та попестила за вушками й на зап’ястях улюбленим ароматом від Есте Лаудер. Тепер Зоряна Вербицька може все!

– Ого! Що робить з жінкою один танець за ручку з мільярдером! – відчинив для мене дверцята авто Труш.

– Владе, заткнись, бо звільню! А ти годуєш маленьких діток, – гримнула я, хоч приязна посмішка вже грала у нас на губах і з цим ми вирушили на комбінат.

Секретарка Міра теж дивно поглянула на мене, наче до цього я приходила керувати в мішковині. Та я завжди намагаюся мати гарний вигляд і сьогоднішній день нічим не відрізняється від сотень інших.

– Пані, Зоряно, на другій лінії дзвінок з особистого питання. Абонент не представився. Сказав, що Ви зрозумієте і це важливо, – почула я з перемовника десь об одинадцятій.

– Давай! В кого це до мене аж таке особисте питання? – відповіла я, але здогадувалась про якого «абонента» йде мова й не помилилась.

– Вітаю, шановна леді Зоряно! Я хотів би сказати «доброго ранку», але точно знаю, що для пані директорки вже давно настав день, – почула я знову той тихий грім його голосу і всередині наче впало й розбилося щось рідке. Я глибоко вдихнула, на мить заплющила очі, а коли відкрила, вони були байдужі й порожні. Це мені так здавалося!

– Добрий день, сер Джордж! Чи краще мсьє або гер? Як правильно до Вас звертатись? – з викликом запитала я у Берка, щоб він відразу зрозумів, що розкритий.

– Єгор! Без будь-яких доповнень. Я хотів би, щоб Ви звали мене Єгором. Мама кличе Гошею, але наші стосунки до цього ще не дійшли, – безсоромно та геть спокійно відповів мені мільярдер, а той шовк його голосу мене просто вбивав...

– Вибачте, будь ласка, але я не настільки невихована, щоб при Вашому статусі звертатися, як до сусіда. Добре, залишимо це. У Вас до мене якась справа, містере Берк? – настирливо зводила я мур між нами.

– Так. Я хотів би запросити Вас на обід, пані Зоряно! Вчора Ви знову справили на мене незабутнє враження і я, перед від’їздом, обов’язково повинен побачити Вас ще, – прохав він, але я чула лише наказ.

– Повинен? Обов’язково? Ні, я розумію, що ці слова Ви вживаєте доволі часто, але я не буду виконувати Ваших наказів і за обід щиро вдячна та змушена відмовитись. Якщо це все, щасливого Вам польоту, містере Берк, – увійшла я в свою роль недоторканої дикунки, але десь глибоко в душі відчувала пекучий біль. Так наче з кожним словом у мене відрізають щось важливе і я більше ніколи не зможу відростити те відрізане в собі.