Влада Клімова - Фатальна ніч, Влада Клімова

На вечірній захід, заради розваги, ми одяглися в однакові сукні й зробили ідентичні зачіски та цим трохи перелякали наших індійських господарів. Звісно вони відразу зрозуміли що й до чого, але потім недовірливо заглядали мені в очі та намагалися розібратись: who and who?

За цю дівочу витівку я потім вислухала від Влада бурхливу промову. Як начальник моєї охорони, Труш прочитав цілу лекцію про недопустимість розкриття наявності моєї копії. І хоч це загальновизнана практика, він вважав, що афішувати таке було помилкою.

– Владе, як тебе тільки дружина терпить? Ти ж страшна зануда! – жартувала я в лімузині, розтираючи стомлені ніжки. Адже високі підбори на такій жарюці – то страшне. Та куди подінешся від протоколу й бажання виглядати якнайліпше? Це я ще пам’ятала!

– Танька кохає мене таким, який є. А ще вона каже, що я батько її двійні. Спочатку я сумнівався, але коли дві пари оченят вранці поглядають з-за столу моїми очима, я їй вірю, – жартував щасливий Труш, а мене знову наче окропом облили. Чомусь останнім часом розмови про дітей почали вразливо діяти на мою стійку психіку. Мабуть, точно старішаю...

Скоро родина Трушів запросила мене на день народження їхньої двійні й тепер перед шановним зібранням я виглядаю брехухою: в сенсі, що зовсім не маю друзів. Виходить вони в мене все-таки є.

Сухі інструкції диктують, що тісні стосунки між босом та підлеглими, а тим паче охоронцем й підопічною – категорично заборонені. Але якраз з прекрасною родиною Трушів я маю давні й щирі, майже родинні, стосунки. От і сьогодні ми вже всі розпорошилися по галявині їх заміської садиби та зайнялися хто чим.

Як виявилося, моя нова охоронниця Аліна має ніжне жіноче серце та вже підкорила своєю чарівністю Колю й Олю. Це так Труші назвали своїх чотирирічних двійнят. Спочатку вони радісно запускали в небо повітряного змія, потім з гучними криками валялися разом у шовковій траві, а коли отримали наганяй від мами-Тані, притихли на кілька хвилин.

Та потім все почалося заново, бо на поляну до них Танька випустила з вольєра Султана – величезного товариського різеншнауцера. Чорний як зимова ніч, трирічний самець змалечку знав усю компанію, окрім Аліни, але вона миттю підкорила і його собаче серце.

Ми з Танькою займалися більш прозаїчними справами та нарізали овочі й готували святковий стіл. Влад чаклував біля мангала й звідти вже долинали такі гострі аромати шашлику, що всередині всі кишки переверталися й просили насолоди. Не буду казати, що я веган, бо це неправда. Я звичайна кровожерлива істота, що не гидує поласувати смачненьким м’ясцем. А те, що я виглядаю доволі стрункою – заслуга мого цілодобового робочого процесу, котрий несе стільки навантажень, що фітнес мені зовсім ні до чого.

Коли шашлик був на підході з-за паркану визирнув сусід Влада й поцікавився: чи вже можна нахабно приєднатися до свята? Він прийшов з вагітною дружиною та подарунками для іменинників. Скоро наша весела компанія оточила щедрий стіл і, під домашнє вино Трушів, почала виголошувати тости.

Необізнані люди сприйняли нашу з Аліною схожість так, наче ми сестри, і в протилежному їх ніхто не переконував. Та й вона здається була рада-радісінька, що потрапила до нашого кола й весь час дякувала мені за допомогу в лікуванні мами. Це вона про те, що я перекинула деякі кошти на рахунок онкоцентру. То була моя найменша дяка, що донька нещасної жінки, замість віддавати їй останню увагу, кожного дня прикриває мене від невідомої загрози.

Вечір був у самому розпалі. Жінки з дітьми всілися відпочивати на величезному пледі, котрий приніс з будинку Влад, а запальні водії вже активно взялися за звичне обговорення здібностей і болячок особистого транспорту. Чоловіки! Ну, що з них візьмеш?

Коли почало смеркати – Труш увімкнув у всьому дворі гарну ілюмінацію й тепер здавалося, що світ кудись зник, а на цій зеленій галявині зібралися найщасливіші люди на землі та ще один кудлатий і радісний пес.

Я дивилася на діточок Влада, на вагітну дружину його сусіда та знову й знову подумки картала себе, що маю все й нічого. Звісно я молодець, бо вижила у звірячому світі бізнесу та продовжила батькову справу. Багато чому навчилася та зберегла доволі успішне підприємство й допомагаю цим добрим людям гарно заробляти, але...

Коли закінчиться свято всі вони підуть до своїх затишних домівок і почнуть вкладати в ліжечка теплих пухнастих спадкоємців, а мене відвезуть у великий порожній дім, з усіма можливими зручностями. Я люблю свою оселю, бо збудували її за найкращим, до деталей узгодженим зі мною, проєктом. Та як же я ненавиджу ту страшну мертву тишу, котру лише інколи необачним кроком порушували охоронці чи вітер, що розносив духмяні пахощі від трояндових кущів!

Розділ 4. Наради-поради

Після темної ночі, як годиться, настав ясний ранок і мою зацикленість на «нещасному існуванні» наче рукою відвело. Після вчорашнього пікніка, на галявині у Трушів, виспалась я відмінно. А коли увімкнула телефон, то побачила безліч пропущених дзвінків. Швиденько зібралася й уже в авто, на шляху до офісу, відповіла на найважливіші з них.

Купою народу це не назвеш, але у моїй приймальні нетерпляче тупцювали зранку фінансист з технологом та головний інженер. Кожен з них вимагав першочергової уваги, але я грізно глянула на чоловіків і запросила всіх відразу.

– Тепер по черзі, панове. Докладно та коротко: що в нас за біда? Бо судячи з ваших облич, насувається просто якийсь апокаліпсис, – вмостилася я у своєму кріслі й зацікавлено обвела очима кожного окремо.

Та питання виявилися поточними й традиційними. Ці дорослі дядьки були дійсно віддані своїй справі так, наче піклувалися про кохану жінку. Головний технолог розкидав на великому столі для засідань креслення нових печей та доводив, що їх рентабельність перекриє всі очікування. А гарячий серцем молодий фінансист ледве не бився з ним, бо вважав, що такий стрімкий перехід до новітніх технологій зовсім не на часі. Він волів почекати, доки не з’являться перші результати вдалого контракту, укладеного в Індії.

Головний інженер мав залізну витримку й навіть не слухав їх емоцій та дочекався коли ці розумники трохи втомляться від боротьби, а потім тихо сказав:

– Зоряно Захарівно, я не буду показувати Вам малюнків, а попрохаю спуститися зі мною до головного цеху. Там з нашою старенькою пічкою щось треба вирішувати. Тягне вона більше за інших, але ж система ось-ось від’єднає її від процесу. Як добре все-таки, що ми встановили комп’ютерну безпеку, бо при таких навантаженнях застаріле обладнання може наробити непоправної біди. Я хвилююся, перш за все, про людей.

Після цих слів, я миттю відклала баталії підлеглих щодо негайної модернізації виробництва та покірно пішла за головним інженером до ліфтів. Перед спуском до гарячої зали мене традиційно одягли у спецодяг і видали мою фірмову каску з окулярами.

А далі я стала частиною світу, котрий пам’ятаю років з п’яти. Не кожна жінка зрозуміє, але для мене це магія вогню! З гарячим подихом печей я завжди відчуваю поруч свого закоханого у мартени тата. Саме тут я миттю забуваю про відсутніх у моєму житті дітей та чоловіків, бо в очах танцює грандіозне, таке знайоме змалечку, полум’я...

З начальником цеху ми домовилися, що при першому ж попередженні системи, він почне поступове відключення аварійної частини виробництва й головного інженера, від мого наказу, наче медом обмазали. Він страшенно не любив ризикувати ні обладнанням, ні людьми й мене це категорично влаштовувало.

В кабінеті я миттю вчепилася в комп’ютер, але зробити нічого не встигла, бо туди як вітер, увірвався Влад і вигляд у нього був свіжий, наче й не пив учора весь вечір за здоров’я своїх малят.

Труш готувався відвезти мене на зустріч з італійцями, що була запланована заздалегідь. Наші давні партнери з компанії «Danieli» повинні були допомогти з ремонтом конвертера, а спілкування з ними завжди додавало мені впевненості й гарного настрою.

– Вітаю, Зоряно Захарівно! Ти як? Голівонька не болить? – з приємною посмішкою всівся навпроти мене охоронець. – Бо винце я вчора наливав молоде й сусід зранку жалівся, що воно дуже веселе.

– Владику, так це ж ви по пів відра пили, а ми дівчатка скромні й дозували своє задоволення. А як спали твої малі? Бо набігалися вчора, мов божевільні, – ввічливо поцікавилась я у відповідь. Ні, це були не лестощі. Просто за довгі роки ми стали дуже споріднені. Але, здається, я про це вже казала.

– Отож, бо й воно! Спали, на диво, солодко. Та й ми з Танькою дещо з молодості пригадали, під те винце, – багатозначно посміхнувся Труш, але миттю прикусив язика, адже не бажав робити мені боляче й продовжив таке: – Алінка вчора трохи відтанула від материної біди. До речі, знаєш, у неї скоро день народження.

– Владе, та звідки ж мені знати? Ти її так швидко до наших лав зарахував, що резюме я в очі не бачила. І що б я робила без тебе, майоре? – пожартувала я й звернулася до Труша за званням, в якому він вийшов у відставку та почав працювати на мого батька.

– Знайшла б собі ще штук сто таких майорів. Серед безробітних – ми на кожному кроці. Це я виявився фартовим, коли твій тато (земля Йому пухом) пригрів мене на грудях, – сумно посміхнувся Влад і мені теж миттю стало гірко.

– А коли в Алінки свято? І що саме ти пропонуєш? Вам же служивим видніше: чого хочеться, – спитала я поради у досвідченого друга.

– Двадцять восьмого числа. Та що я можу запропонувати? Нагородна зброя в неї й так є. Просто хотів тебе попрохати: обрати їй якусь жіночну річ. Бо коли мою Таньку під'єднати, вона купить набір каструль. А в тебе - високий стиль! – ввічливо підкреслив мою перевагу над ними чоловік.

– Ой, тільки не розбещуй мене лестощами, Труш! Знаєш, що не люблю. Зараз глянемо: хто вона за знаком зодіаку, – забігала я пальцем по екрану, але не встигла нічого знайти, як Влад запротестував.

– Ні, цього точно не треба! Її колишній дуже захоплювався магією та вважав себе екстрасенсом. Спочатку був гарним військовим лікарем, та власне вони й зустрілися на службі. А після поранення в Ємені, залишився контуженим та дещо дивакуватим. Вдарився в східну релігію, почав захоплюватись отруйними травами. Якось ледве малого не отруїв. Тоді вони й розлучилися. Ні, зодіакальні прикраси – то подарунок не для неї, – посвячував в особисті таємниці мого двійника начальник охорони.

– Ясно, бідолашна жінка. Віриш, а я їй трохи заздрила. Подумала, якщо дитинка є, то вже й життя не марне. Добре, я щось придумаю, маємо ще кілька днів. А тепер поїхали, бо запізнимося, – підвелася я, щоб вирушити на зустріч з італійцями.

Розділ 5. Ювелірний

Продуктивною розмовою з представниками «Danieli» я була більше ніж задоволена та мала чудовий настрій, тому наказала водієві зупинити авто під ювелірним салоном ZARINA. Бо чого відкладати щось на потім? Поки є ідея й трохи часу – купимо подарунок для нещасної Аліни.

Влад традиційно вийшов першим, оглянув периметр і довколишні висотки та подав мені руку. Потім заглянув до зали й притримав для мене двері.

– А ти хіба не підеш зі мною? – здивовано зупинилась я на вході до салону.

– Та що я там забув? Всередині тихо й мирно, лише гарні дівчата. Я тут на вході нестиму кругову оборону, а ти йди, – грізно завмер біля дверей він і я зрозуміла, що покупку треба зробити швиденько. Адже доки я буду всередині - мій вірний охоронець не дозволить зайти до салону жодній живій душі.

– Владику, не перегинай. Звісно людей в масках та з пістолетами можеш зупиняти, але молодят, що прийдуть за обручками: будь нормальним і впусти. Обіцяєш? – похитала я головою й з посмішкою зайшла до ювелірного.

За стільки років до невільницького життя, що проходить під пильним наглядом охоронців, я вже звикла. Тим більше, що цей магазин мені був знайомий. Ні, я не була їх постійною клієнткою та не скуповувала всі новинки з діамантами. Навіщо вони мені? Того добра в моєму домашньому сейфі й так вистачає. Це тому, що на офіційних зустрічах чи під час діалогів, особливо в Еміратах, мені обов’язково дарували якийсь «сувенір». Та я байдуже складала їх у сховок, бо не люблю тієї блискучої мішури. А найбільшою коштовністю усіх часів вважала бабусине коралове кольє, котре вона подарувала мені ще в дитинстві.

– Вітаємо Вас в нашому салоні, шановна пані! Запрошуємо переглянути нову колекцію від ювелірного дому «Chеopard». Коштовності лише вчора прибули, але ми вже встигли все оформити як належить. Будь ласка, проходьте сюди, – вешталась переді мною дівчинка модельної зовнішності й заважала подумати хоч трохи. – Що я можу Вам запропонувати: каблучки, кольє, сережки, кулони? Все найкраще від швейцарських виробників...

Не звертаючи на неї уваги, я з цікавістю схилилася над вітриною й почала придивлятися до одного витонченого кулончика. Та в цей час позаду відчула чиюсь присутність і вперше в житті почула Його голос: тихий і привабливий, наче далекий грім...

– Шановна пані шукає чогось особливого? Будь ласка, погляньте ось сюди. Діамант невеличкий, але під будь-яким кутом має найчистіший блиск. Вам підійде, не пошкодуєте.

... Звідки він тут узявся? Адже Труш уважно оглянув салон і в ньому, окрім дівчат, не було нікого! Я підняла очі й побачила перед собою незнайомця, котрий тільки-но зійшов з кіноекрана. Хоча й там я ніколи не бачила таких. Стрункий, десь метр дев’яносто на зріст, але йому це точно не заважало. На доволі дорослому лиці жодної зморщечки. Бездоганний дорогий костюм влився в його могутні плечі, а лагідний погляд проникав наскрізь! Мужній овал підкреслювали манірна борідка й невеличкі вуса, з-під яких таємниче виглядали рум’яні вуста неймовірно звабливої форми. Волосся шатена в міру хвилясте та має доглянутий блиск. Словом: якийсь заморський принц!

Не пам’ятаю, щоб колись я впадала в подібний ступор. Та наразі підсвідомо вчепилася рукою у вітрину й лише тоді згадала про манери та відповіла холодно й стримано:

– Дякую! Але Ви не схожі на консультанта, скоріше на експерта коштовностей. І дійсно, Ви праві, кулончик доволі гарний. Такому подарунку моя подруга, думаю, буде рада.

До цього моменту «принц» непомітно вивчав мою зовнішність, але коли почув про подругу, його божественні карі очі стали порожніми. Незнайомець, скоріше за все припустив, що я лесбі, знітився й вимовив:

– Щиро заздрю Вашій подрузі. Так, Ви зробили гарний вибір...

– Та ні, Ви мене неправильно зрозуміли! – чомусь розсипала я нестримний дитячий сміх. – У нашої колеги скоро день народження. І мене відрядили обрати для неї прикрасу.

Я стояла перед цим невідомим і здається вперше в житті відчувала себе гірше, ніж на екзамені. Гаряче виправдовувалась перед ним, але робити це було дуже приємно. Я ще намагалася розібратись у своїй логічній і поміркованій голові, та всі думки там переплутались. Моя поведінка взагалі не мала пояснення, бо як ніколи, захотілося виглядати наївною й чарівною.

Тепер чоловік полегшено зітхнув і звернувся до дівчини-продавчині:

– Лесю, покладіть для пані цю річ в нашу фірмову упаковку, як я Вас навчив. Коли вже у колеги урочистість, то й подарунок повинен виглядати як слід.

– Слухаюся, пане! – вклонилась йому консультантка, виписала мені чек та відійшла до іншої стійки, щоб гарно запакувати виріб.

Думаю, таємничий красень збирався сказати мені ще щось приємне, але в цей момент до салону увірвався Труш і спробував знерухомити нахабного незнайомця. Ось тільки й подальші дії я бачила вперше у житті. Бо стрункий консультант кілька разів вправно ухилився від рухів Влада, чим точно шокував досвідченого охоронця. Тут мені стало соромно за їх чоловічу гру: хто спритніший і я видала себе з головою.

– Владе, припини негайно! Це працівник салону. Він допоміг мені обрати подарунок для Аліни, – стандартно зазвучали маршальські нотки в моєму голосі.

Труш миттю зупинився й опустив руки:

– Щиро перепрошую! Я відразу не зрозумів. Але захищати цю пані моя робота і я її сумлінно виконую.

– Нічого страшного. Гарна у Вас охорона, пані. Я б і сам не відмовився сумлінно виконувати таку роботу. Але наразі повинен перепросити, мене чекають справи у підсобці. Був радий допомогти! Завітайте ще якось до нашого салону, – знову стримано, але незрівнянно посміхнувся чоловік і я чекала, що він простягне мені свою візитку. Але, НІ. Він зробив ледь помітний кивок головою й зник за якимись дверима.

Тільки тепер я відчула, що мої сталеві ноги тремтять як у школярки; а серце калатається, наче на нас зненацька напали вороги.

Розділ 6. Мільярдер

Святкування дня народження Аліни ми з Владом хотіли організувати в ресторані. Але бідолашна відмовилась, бо її мамі було зовсім зле й лікарі сказали готуватися до найгіршого. Дійсно через кілька днів тяжка хвороба перемогла й забрала у моєї охоронниці неньку назавжди.

Знаєте, дивлячись на те, як Аліна кожного дня мучилась через невимовні страждання найріднішої людини – я навіть заздрила собі. Адже нічого такого у своєму сиротинському житті відчути не встигла. Тоді, вранці, тато поцілував мене та й поїхав за кермом власного авто до своїх печей, а до вечора я його втратила... Біль був страшний, але жахіття, коли ріднесеньке невблаганно рухається до прірви – я точно пропустила.

Звісно підприємство допомогло з похоронами та поминками. Коли процесія підходила до завершення, я відвернулась на могилку до тата. Він стояв, як і раніше гарний і живий: на фоні обеліска, що викували наші майстри зі сталевих труб, котрі він виготовляв по життю.

Ні, спочатку коли я дуріла від горя, встановили звичайну невеличку стелу. Це вже потім, коли Зоряна Вербицька стала леді-бос та взяла у свої чіпкі й невблаганні долоньки батькову справу – возвеличили татові заслуги ось таким гарним пам’ятником. Ми розробляли його вдвох з нашим дизайнером.

Наразі я вирвала у підніжжя кілька бур’янин та запланувала приїхати й висадити татові нових квітів. А потім похапцем повернулась до сьогоднішньої бідолахи, щоб підтримати її. Якщо чесно, Алінка вже навіть не плакала. За ті місяці, що вона надивилася на страждання мами, всі сльози скінчилися й тепер вона була схожа на біоробота. Лише кивала у відповідь на співчуття, а на її шиї виблискував подарований нами кулончик.

Наче спеціально, саме на дев’ять днів, в місті проходив дуже серйозний підприємницький захід. Ні, без Аліни я звісно могла обійтись, бо разом з керівниками на тусовці було стільки охорони, що ніякий ідіот і близько не підійшов би до пильнованих персон. Але ж ввечері, традиційно, організували фуршет і саме на ті збіговиська я часто відряджала свою копію. Та сьогодні мені прийдеться вдавати світську левицю особисто.

Я вже перекинулась кількома словами зі знайомими директорами фірм та навіть поздоровила мера з народженням онучки, а ще потанцювала з одним невгамовним бабником. На цьому, зафіксувавши свою присутність, я збиралась тихенько вислизнути геть. В голові крутилося тільки Алінине горе і я вже взялася за телефон, щоб викликати Влада з автомобілем до входу.