Катерина Федоровська - Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська

Розділ 2. Заняття йогою

Наприкінці святкового вечора Ліна  увесь час була задумлива. Навіть не звертала увагу на цілковите ігнорування жіноцтва. Ну хочеться їм показати свою важність. Хай собі ображаються.

Її турбувало інше. Звідки рудий незнайомець знає її ім’я? Ліна не була популярною акторкою, яку впізнавали на вулицях.

Так вже склалося, що на початку своєї кар’єри, ще до заміжжя, якихось серйозних ролей вона не отримала. Якісь епізоди в серіалах, декілька рекламних роликів, один кліп для популярної групи, фото в журналах - така несуттєва робота.

А потім, після шлюбу, Нестору Івановичу дуже не подобалося, коли на екрані бачив свою половинку в обіймах іншого чоловіка або ж у спідній білизні. Тож від проєктів, де могло б бути її оголене тіло або фізичний контакт із партнером, доводилося відмовлятися. А з часом пропозицій відвідати кастинги надходило все менше й менше. З театру Ліна також пішла, бо їхні спільні знайомі, побувавши на виставі, висловили думку, що дружина Нестора Івановича занадто відверто обіймалася зі своїм партнером. Нестор Іванович до цієї думки прислухався і висунув умову – звільнитися з театру.   

Хоча саме професія Ліни їх і познайомила.

Відпочивали якось перетруджені чиновники в елітній сауні. Нестор Іванович, розпарений і вже досить захмелілий, перемикав канали на великій плазмі у пошуках якоїсь спортивної гри. І раптом побачив на екрані брюнетку в спокусливій червоній сукні, яка звабливо пила брунатний напій. Це була реклама бренді. Ліна тоді отримала доволі непоганий гонорар і чудовий досвід.

За десять хвилин Нестор Іванович знав назву продакшн-студії, яка знімала той рекламний ролик, за двадцять – прізвище й телефон кастинг-менеджера, який підбирав акторів. А за пів години він вже мав номер телефону Ліни.

Вона так і не покохала. Спочатку причарувала його турботливість та новий рівень її життя. Що ж тут виправдовуватися. Красиве залицяння та коштовні подарунки дуже добре підкупають.  А згодом, як то кажуть, притерпілося й звиклося.

Але в ту мить, коли після невдалого вечора Ліна сиділа на задньому сидінні мерседеса та гортала сторінки інстаграму й фейсбуку, відшукуючи серед своїх підписників рудоволосого велета,  вона відчувала, що втратила із Нестором своє щастя. До того ж цей незнайомець ніяк не хотів забиратися геть з її думок.

- Завтра потелефонуєш Інзі, подякуєш за вечір та перепросиш за свій дурний язик, - вирік грізним голосом Нестор Іванович.

- Угу, - бовкнула механічно його дружина, бо думала геть про інше.

У її підписниках рудого не виявилося. Ні, можливо, він ховався під якоюсь аватаркою сонечка чи популярного рокера. Але в тому, що вона не зустрічала його раніше в реальному житті, Ліна була цілком впевнена.

Вдома її законний чоловік також продовжував вдавати ображене цабе. Пафосно повідомив їй, що ночуватиме у гостьовій кімнаті, не переймаючись присутністю водія та домробітниці.

«Ну то й добре», - зраділа подумки Ліна.

- Ліночко, я тут приготувала вам і голубці, і пиріг цибулевий. Борщ в каструлі, млинці із лососем, шпинатом та з ікоркою окремо в контейнерах, - щебетала домробітниця на кухні поряд із хазяйкою.

Відчинивши дверцята холодильника, приємна й добродушна Антоніна все детально показувала. Хороша була помічниця в Ліни. Ніколи нічого зайвого не запитувала, а прибирала ретельно, готувала смачно. І ось зараз, ніби й не почула репліки про гостьову кімнату, а невимушено продовжувала спілкування.

А потеревенивши трохи із хазяйкою, Антоніна попрямувала ночувати у будиночок для прислуги. Водій же поїхав до себе додому. Валентин, хоч назавтра був і вихідний, але мав із самісінького ранку приїхати, щоб відвезти Нестора Івановича на гольф. Бо хазяїну було цілковито начхати на проблеми та незручності смердів. Після гулянок він ніколи не сідав за кермо.

А коли вже нарешті Ліна роздягнулася у гардеробній та пішла у ванну знімати макіяж, їй начебто трохи протверезилося. Досить думати про цього випадкового незнайомця. Умилася холодною водою, подивилася на себе вродливу у велике дзеркало. І так їй гірко стало вже вкотре. Де вона звернула не туди? Коли погодилася вийти заміж за цього нелюбого чоловіка? Коли слухала його аб’юзивні вказівки? Коли звільнилася з театру та відмовлялася від проєктів? Коли нехтувала своїми бажаннями, щоб задовольнити його его.

Як так трапилося, що цей лисуватий, завжди насурмлений корупціонер з об’ємним пивним животом її чоловік? І ділити з ним треба не лише ліжко, труднощі й життєві виклики, а й нести на собі тяжкий гніт його гріхів.

Але ж не піде від нього. Знала, що не наважиться.

Сон Ліни був неспокійним та бентежним. Навіть кошмари якісь снилися. Ніби хапає її якесь потворне демонічне створіння і кудись тягне. І висить вона над якоюсь темною, бездонною прірвою. А ще й нахабний рудий красень з’явився з туману. Дорікав їй чомусь. «Я ж казав тобі, Ліно! Чому ти від нього не пішла?» Дурне спить – дурне сниться.

Прокинулася роздратована, сердита і з жахливим головним болем.

Чоловік, на щастя, вже поїхав на свій гольф. Манливий запах ароматної кави царствено заполонив кухню, коли Ліна спустилася. Її помічниця вже чаклувала чимсь знову. Навіщо щодня готувати - не розуміла невибаглива хазяйка, але ж Нестор любив, щоб холодильник завжди був забитий усілякою їжею. Відгомін його бідного й голодного дитинства давався взнаки.   

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍