Ірина Айві - Оновлені почуття, Ірина Айві

-- Забирай! -- кидає одне коротке слово ніби обгрижену  кістку. -- Тепер Поліна належить тобі, -- говорить без краплі жалю. 

Невже навіть дорогі речі залишаються для Захара лише речами?

А от і бумеранг. Як же довго я чекав цього моменту. Тепер твоя хвойда у моїх руках, а значить і помста не за горами. Я зроблю все для того, щоб ти негіднику навчився відчувати, розумів, що значить втрачати назавжди.

Цього не може бути. Як таке могло статися? Він не мав перемогти. Ніхто не мав перемагати окрім Захара. Що ж тепер буде? Що зі мною буде? 

Я тремтіла від страху й боялася навіть глянути на того у чиїх руках опинилася. 

Незнайомець міцної статури. Високий, плечистий і з поглядом голодної гієни. Його темні очі виблискували холодом. Та таких не те що боятися потрібно, а одразу обходити десятою дорогою. 

Дивиться на мене оцінювальним поглядом, а я просто забуваю, як дихати. Де Поліна? Чому вона досі не повернулася? Де носить цю авантюристку, коли вона мені так потрібна? Ми ж домовлялися зустрітися у туалеті. Чому вона не прийшла? А може щось трапилося? 

Ну от навіщо я погодилася допомогти їй? Наламала сестричка дров, то хай би й сама розгрібала цю купу. 

Я нервувала та панікувала, але таким станом я не розв'яжу проблеми, хіба лише загострю її. 

-- Тепер ти належиш мені, Поліно, -- незнайомець підходить до мене й дивиться так ніби хоче четвертувати. -- Зараз ти підеш зі мною. Від сьогодні я твій господар.

Що він таке каже? Я нікому не належу, лише собі. Від його холодного погляду кров стогне у венах й слова застрягають у горлі. Я боюся цього чоловіка. Він зовсім  нічим не відрізняється від покидька Захара який тримає на короткому повідці  мою сестру.

-- Поліно,  тепер ти його дівчинка. Йому належиш, -- уточнює Захар, щоб ще більше мене налякати.

У що вплуталася моя сестра? З ким вона зв'язалася? 

Піоно прийди до тями. Тебе один власник передає іншому.  Можливо, щоб врятуватися мені потрібно розповісти всю  правду? Та якщо всі дізнаються, що я ніяка не Поліна, сестра може постраждати. Це ж бандити, які ніколи не залишають ворогів та свідків живими.

-- Ходімо зі мною. Сподіваюся ти вже пригадала хто я? -- сичить незнайомець. Його обличчя нагадує гранітну статую, а голос звучить небезпечно тихо.

Мабуть, він вміє читати по очах, бо хапає мене за руку й тягне за собою на очах десятка зацікавлених очей. 

Я доволі спортивна дівчина. Був час коли я навіть відвідувала курси самозахисту, але сталева рука незнайомця повністю мене обезсилила. 

-- Навіть не думай! Звідси ми вийдемо лише  разом. Я знаю усю правду про тебе. Не думаю, що ти хочеш, щоб присутні в цьому залі, а особливо твій перший коханець Захар дізналися подробиці твого таємного побачення на пляжі. У мене є докази того, як ти трахалася з хахалем на човні,  -- прошепотів незнайомець. 

Страх скував моє тіло. Він бачив Поліну. А найгірше те, що він думає, що я це вона.

Від цієї думки я ледь не померла від переляку.

Вбивчий погляд незнайомця наказує бути покірною йому. 

Від шоку я затрясла головою і ледве стримала болючий стогін. До мене нарешті дійшло у що я вляпалася, вирішивши допомогти Поліні, яка замість того, щоб розв'язувати свою проблему побігла на пляж до свого хлопця.   

-- Навіть не думай! -- грозливо попередив незнайомець тоном від якого я підстрибнула на місці. 

Як він зміг здогадатися, що я хочу втекти? Невже лише тому, що я дивилася на двері.

Стоп, Піоно! Якщо ти хочеш вибратися з лап чудовиська цілою та неушкодженою, то маєш нарешті взяти себе в руки й почати думати. Я десь читала,  що якщо людина не може перемогти силою, то має бодай спробувати здолати противника розумом. Набравши повітря у груди я промовила:

-- Нам потрібно поговорити. Зробімо це на дворі. 

-- Ти не в тому становищі, щоб диктувати мені умови. 

-- Я не звикла до того, щоб мене вигравали у карти. 

-- А до чого ти звикла, Поліно? Ми з тобою давні знайомі знайомі, я так багато про тебе знаю. Наприклад, те, що ти хвойда та погань якої світ не бачив, але навіть у такому статусі ти мені подобаєшся, бо зуміла морочити голову Захарові.

 Незнайомець дивився на мене зневажливим поглядом, так ніби я була самим мерзенним створінням на землі. Раптом я відчула, як він спалює мене очима і мені захотілося затулитися від нього руками. 

-- Пішли звідси! Гра затягнулася. Пора закінчувати цю комедію, -- тягне за собою до виходу, а мене ноги зовсім не тримають. 

Дивлячись у його чорні та безжальні очі я відчула, що тону у їхній глибині. Мене захопило відчуття небезпеки та страху. Невже це мій кінець? Невже Піона Зуяр розчиниться у темряві сьогоднішньої ночі? 

-- Куди ти мене ведеш?

-- На пляж. Тобі добре знайоме це місце. Скажу більше,  сьогодні ти вже була там. Нічого нового, хіба лише коханець інший.