Розалія Лоренс - Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс

— Ні! — пролунав розгніваний викрик.

Різко повернувшись, я закам'яніла.

У дверях стояв розлючений батько, а за його спиною мій наречений Рустам. Обличчя батька було червоним від люті, коли він дивився на мене в обіймах іншого чоловіка. За його спинами появилися такі ж злі брати Мустафа, Ахмет і Джан.

Тільки Джан дивився на мене з жахом. Він єдиний з братів не пішов в батька. Але навіть він не зміг мені допомогти, а я і не сміла в нього просити цього. Скільки себе пам’ятаю він багато разів мене виручав, але за це отримував у двічі більше покарання. Рустам пильно стежив за рукою Микити, яка досі обіймала мене.

— Та як ти посміла так збезчестити власну сім’ю! — почав крокувати наближаючись батько.

Я враз опинилася за широкою спиною Микити. В ту секунду біля нього встав Макс, а Катерина підбігла до мене та обійняла за плечі.

— Негайно вийди! Інакше, Аллах свідок, пожалкуєш, що родилася! — гнівно заревів батько.

Я затремтіла.

— Вона не вийде до вас, — твердо сказав Микита.

— Та хто ти такий?! Вона моя дружина! — закричав Рустам.

— Помиляєшся. Вона моя, — твердо сказав він і показав свою руку з обручкою. — Ти запізнився.

— Та хай Аллах покарає день, коли ти родилася! — голос батька був повний ненависті й відрази.

— Ти знаєш хто я? Ти пожалкуєш, що зв’язався зі мною, — проревів Рустам.

— Я ось знаю, хто ти, а ти — ні. Один нуль, — його голос був спокійним, і це додавало жаху. Я дивилася на міцну спину чоловіка, і від чергового крику батька схопилася за його піджак. Він завмер та лиш на секунду.

— По доброму віддай її, — пригрозив Рустам.

— А хто сказав, що я добрий? Макс хтось це казав?

— Ні, брате! Перший раз чую!

Батько лаявся рідною мовою, і я почула швидкі кроки.

— Я вб’ю тебе! А потім і до неї доберуся! — закричав батько.

— Спочатку до мене доберися! — прогарчав сторонній голос.