Розалія Лоренс - Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс

Розділ 1.3

Я заглянула через плече і побачила сивоволосого чоловіка, а за ним ще декілька молодих мужчин. Я міцніше схопилася за Микиту, сховавши обличчя між його лопатками, не здатна спокійно дивитися.

— Ти хто?

— Батько того, кого вбити забажав.

— Так от, твій син викрав мою дочку й одружився з нею! Мені потрібна лише вона, і ніхто не постраждає.

Микита хотів зробити крок, але я не могла його відпустити. Долонями відчувала як його серце лютує.

— Я не дам їм її, батьку, — грізно попередив його.

Мої родичі почали кричати, і за мить пролунав постріл, і всі замовчали. Я ж затряслася.

— Заткнулися… — холодним тоном велів батько Микити. — Якщо ви думали, що я віддав би вам свою невістку, можете не тратити мій час і переходити до тої частини, де ми повинні постраждати. Якщо дійдете.

— Віктор! Це що означає? — прокричав новий голос. — Яка ще в біса невістка!

— О Боже… — прошепотіла Катерина, дивлячись великими очима за спину Макса. Вона спостерігала за цим, як за комедійною виставою. Для мене ж це по гірше трилера.

— Валентин. Передай своїй донці, що весілля не буде.

— Батьку! — закричав розлючений голос дівчини. — Що коїться? Микитка!

Несподівано Микита притягнув мене до свого боку, обійнявши мою талію. Я подивилася округленими очима на присутніх. Мій батько і батько чоловіка дивилися один на одного. Біля батька Микити стояли його люди, і тепер вони здавалися в сто разів грізнішими. Рустам і брати стояли по обидва боки від батька. Хоча вся увага Рустама була на Микиті. Всі були з пістолетами в руках.

І серед усього цього хаосу стояла руда дівчина в шикарній білосніжній сукні. Коханка. Очі колишньої нареченої були злі, коли вона побачила мене. Її зовсім не лякали чоловіки зі зброєю. Її злить те, що я стою на її місці.

— Микитка! Хто вона? — заверещала і зробила декілька кроків.

— Моя кохана дружина, — відповів він, поцілувавши мене в потилицю. Кінчики його пальців погладили мою талію. — Не бійся, — прошепотів мені.

Ці слова зовсім мені не допомагали.

— Та як ти посмів! Як ти посмів замінити мене на… це! — її обличчя було повне ненависті.

— Як ти бачиш в мене гарний смак. Але не засмучуйся. В тебе досі лишився претендент в чоловіки, — він кинув на Рустама. — Він ще вільний.

Ельвіра різко повернулася, її очі ще більше розширилися, коли вона побачила Рустама. Тільки на цей раз вона була у паніці.

— Це не те що ти… — захитала вона.

— Ось бачиш, Валентин. Зятя все ще маєш, — спокійно сказав батько Микита і кивнув охоронцям. — Проведіть їх.

— Та, що ви собі дозволяєте?! Віктор, я цього так не залишу! Відпус...

Вони продовжували кричати, і їх з легкістю виставили за двері.

— Ну, то як свах. Розберемося?

— Не має чого розбиратися, Гординський, — прогарчав Вовкан, батько Рустама, який звідкись появився. — Ти віддаєш дівчину моєму синові.

— Які люди! Там, де причетний ти, завжди якесь лайно, — він повернувся в бік Вовкана. — Поясни їм, що це моя територія, і ніхто мені не указ. Ні ти, ні твої пси.

Вони міряли одне одного поглядом, і Вовкан відступив перший.

— Ми ще зустрінемося, і я відберу те, що ти забрав вдвічі більше. Рустам, — покликав його, пішовши до дверей під прицілом пістолетів.

Подивившись на Рустама, я здригнулася. Його погляд був скаженим.

— До зустрічі, aşkım (перекл. з тур. кохана), — погрозливо кинув мені на прощання.

Мене охопила дрож. Микита притиснув мене сильніше.

Коли ж вони вийшли, мить було тихо.

— Так значить ви Гординські. Ті самі.

Що означає ті самі? Батько їх знає? Реакція Вовкана теж була така, ніби він їх добре знає. Батько всміхнувся і подивився в мою сторону.

— Çok yeteneklisin, kızım. Ailene ihanet edeceğini ve bir fahişe gibi kendini düşmanıma vereceğini kim düşünebilirdi (перекл. з тур. А в тебе, виявляється, є талант, дівчинко. Хто б міг подумати, що ти зрадиш свій рід і віддасися моєму ворогові, як повія), — він подивився на батька Микити. — Та з мого боку занадто просто вам її безплатно віддати.

— Вона не товар аби ти за неї щось отримував! — крикнув Микита.

— Хм… А ти мораліст. Тебе це і погубить, — батько зробив крок до мене, і тіло Микити наполовину закрило мене. — Arkasına saklanabileceğiniz biri olduğu sürece saklanın. Ama köklerinizi ve günahın sonuçlarını hatırlayacağınız zaman gelecektir (перекл. з тур. Ховайся поки є за ким. Та прийде час, коли ти згадаєш своє коріння і наслідки гріха).

Я затряслася ще сильніше і механічно притулилася до Микити. Батько гучно усміхнувся і, покликавши братів, пішов з залу. Кожен з них, не роздумуючи, пішов за батьком. Лише Джан зам’явся. Його очі стурбовано і з болем дивилися на мене. Він не міг залишити мене з чужинцями, але і не міг протистояти батькові.

Я не роздумуючи підбігла до нього і пірнула в братерські обійми. Його міцні руки обгорнули мене, і на мить я, забувши про все, дала волю сльозам.

— Як мені тебе залишити, küçük arı (перекл. з тур. маленька бджілка). Пробач, що не зміг захистити…

— Брате, ти стільки разів мене захищав. Я пам’ятаю кожен із них. Та ти не можеш завжди це робити. Зі мною все буде гаразд.

— Bu kalbimi kırıyor (перекл. з тур. Це розбиває мені серце).

— Biliyorum (перекл. з тур. Я знаю), — схлипнула, закутавшись ще сильніше в його обійми.

— Я мушу йти. Коли зможеш писати, пиши. Я теж буду писати…

— Обов’язково.

Джан відсторонився і подивився мені за спиною. Я оглянулася на Микиту, який теж дивився на брата.

— Якщо ти її образиш, я зроблю так, що тебе рідна мати не розпізнає. І байдуже на наслідки.

— Я цього не зроблю, — він був повен серйозності.

Джан кивнув і, поцілувавши мене в лоб, пішов під крики братів, щоб він поспішав.

— Батьку…

Я подивилась на батька Микити. Його обличчя було похмуре і суворе. Він подивився на сина, ігноруючи мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍