Анітка Санніфео - Відшукати скарб, Анітка Санніфео

– І чим він такий Чарівний цей Ліс?

– Там живуть феї. Недарма він Фейський. Це Духи Лісу, що живуть поміж квітів та дерев.

– Тобто це не окрема раса?

– Вони магічні створіння. Чарівні. Саме тому ця територія вважається нейтральною. Але й за прохід через свій Ліс, феї беруть певну плату. Для кожного вона різна. А ще вони вміють змінювати свій зовнішній вигляд. То ж, достеменно невідомо як насправді виглядають ці феї.

– Нічого собі! Магія, феї… Це так незвично. Ну, а ти сама до якої раси належиш?

– Я – темна ельфійка, – відповіла Руора.

– Ще скажи, що ти донька Темного Володаря, – хмикнув хлопець, розглядаючи дівчину. Він звернув увагу на її вушка, що дійсно мали специфічну форму – трохи загострені догори.

– А що це змінить? – не зрозуміла дівчина. – Яке це має значення?

– Для мене в принципі – ніякого. Хоча ні. Це було б занадто для одного дня, бо інакше я точну почну себе порівнювати з героєм якогось сучасного фентезі-роману. Потраплянець та принцеса…

Руора розсміялася.

– Тоді можеш починати писати цей свій роман. Може, популярним стане, коли ти додому повернешся, хтозна.

– Тобто ти дійсно донька Володаря? – хлопець перестав жувати та уважно дивився на дівчину.

– Та розслабся ти! Мій батько, хоч й Володар, та не людожер! Й цей статус все одно ні на що не впливає. Трон наслідує мій брат, – дівчина посміхалася. – А нас виховували так, що ми можемо цілком прожити в самих простих умовах. У Темних немає культу влади…

– Оце я влипнув!

Руора ніяк не могла зрозуміти, що мав на увазі її несподіваний гість.

– Добре, вже пізно. Треба лягати спати, а зранку вирішимо, що нам далі робити. Сходимо до Сари й в таверну. Спитаємо місцевих, можливо, їм відомо, як тебе повернути додому.

– Дякую, – пробурмотів хлопець. – Вечеря була смачною.

– На здоров’я. Якщо треба помитися з дороги, то душ – праворуч по коридору, – вказала дівчина рукою у потрібному напрямку. – Я поки підготую тобі кімнату, в цій хатинці, на щастя, є одна вільна.