Аліна Гончарова - Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова

Сьогодні вони з Сергієм не ходили на роботу, бо намагалися краще облаштувати будинок.  Можливо, у них це й вийшло, хоч жодних зовнішніх змін я так і не помітила.  Гидко навіть уявити, чим вони тут займалися.

Скорчивши щось на кшталт посмішки, я пробурмотіла:

- Я до Маші заїжджала.

Сашко посміхнувся.

Так і захотілося гарненько вкусити гаденя, але вирішила не псувати психіку присутніх.

- Ксюша, може, ти заспіваєш нам чи зіграєш на гітарі?  - З надією запитала мама.

Вона завжди любила тихі сімейні вечори.  Ось тільки раніше на них були присутні мама і я, а тепер ще й два комарі-переростки.

Вибач, мамуль, змушена розчарувати, у присутності цього осла я не збираюся ні співати, ні грати на гітарі.

- То ти й співати вмієш?  - Яхидно запитав Саша.

- Нас у садочку й не такому вчать, - в тон йому відповіла я.

- І що можеш заспівати?  - продовжував допитуватись вампірюга.

- Jingle Bells, - кинула я "брату".

- Молодець, сестричка, гарна пісенька, - схвалив хлопець, задираючи вгору великий палець.

- Апарат Кіппа, під зав'язку наповнений воднем, - теж річ хороша, поки прямо туди кисень не додаси.  Саме так ми й допомогли нашій вчительці хімії той рік домогтися ремонту в кабінеті, – довірливо розповіла нахабному парнокопитному гаду.

Ех, ось чому завжди так тягне над цим недоумком знущатися?  Адже знаю, що потім мати поглядом пропалюватиме, а все одно не стримуюсь.

- Ксенія!  Перестань сміятися з людей і говорити повну нісенітницю!  - вигукнула мати, підводячись з-за столу.

Я хотіла відзначити, що в цій кімнаті лише одна людина, але вирішила не нариватися.

- Звичайно, мам, - я з кам'яним обличчям піднялася з-за столу і піднялася до себе в кімнату, але все ж таки почула, як Сергій вичитує Сашу.

Приємно, коли не тебе одну лають за якийсь вчинок.  Одразу так тепло на душі стає...