Аліна Скінтей - Арюмор, Аліна Скінтей

— Так-так.

— Виймай легені й інші нутрощі: мені потрібен вільний доступ до ребер, — Россо відділив ребра один від одного і трохи похитав, наочно демонструючи своїй учениці, що кістка, яка, здавалося, зламана, насправді ціла. — Це дрібні крововиливи. А ось дев'яте ребро дійсно зламано. Здається, у когось все-таки була бійка.

      Спокійно констатує факти патологоанатом, чому отримує захоплену посмішку від своєї асистентки.

— Далі я буду робити розтин внутрішньої стінки аорти, — Руслан коментував кожен свій рух. — Ну ось, все це, — він вказав на аорту, — свідчить про пристрасть покійного до випивки.

— Серцево-судинна система у відмінному стані, — коментує Яна, — алкоголіки практично не хворіють на відповідні захворювання.

— Молодець. Тепер подивимося на печінку. Ну ось, — чоловік акуратно дістає орган. — Неприродно світлий відтінок – ознака алкоголізму. Яно, зроби кілька надрізів і візьми шматочки внутрішніх органів для гістологів. Їх дослідження визначать пошкодження органа.

— Так.

— Коротко, тут нічого фатального, крім зламаного ребра, не знайдено. Первинний діагноз – алкогольна інтоксикація. Ребро скоріш за все зламано під час падіння. Гістолог, можливо знайде щось інше, але це вже не наша справа. На цьому твоя участь скінчена. Віднеси біологічний матеріал до лабораторії.

— Потрібно ж тіло зшити.

— Я і так безсовісно тебе затримав у твій день народження. Чув, у тебе сьогодні особливий вечір? — Руслан посміхнувся, спостерігаючи за тим, як його учениця червоніє.

— Так, здається, ми з Сашею готові зробити серйозний крок, — Яна закушує нижню губу, не може стримати щасливої ​​усмішки. — Дякую, Руслан Миколайович, до понеділка тоді.

Левіна бере контейнер із матеріалом відносячи його до лабораторії, потім поспішно викидає рукавички в відведену місткість, прямуючи в душову кабінку, щоб змити з себе запах формаліну.

Час її підтискав, Яна подумки хвалить себе за те, що підготувала все заздалегідь, вирішивши взяти косметику і наряд на роботу. Вона ніколи вчасно не йшла з роботи, рефлекси закріпилися: якщо є плани після роботи, ти обов'язково затримаєшся там.

Закінчивши збиратися, Яна задоволено поглянула на себе в дзеркало останній раз перед виходом. На неї по ту сторону дзеркала, дивилася розкішна шатенка в ніжно-блакитному платті, що облягало тіло до колін, з відкритою спиною, яке підкреслювало округлі її форми. На струнких ніжках красувалися білі босоніжки на високих підборах, компенсувавши недолік невисокого зросту.

Темний розтушований макіяж акцентував на її світлих очах, та виразних вилицях. Ніжно-персикового кольору помада вдало комплексувала блідість шкіри. Від гидкого каченяти й сліду не залишилося. Чорне пасмо на волоссі все ще турбувало Яну, та вона вирішила, що лишить це на потім.

Єдиною прикрасою на шиї Яни була фамільна срібна підвіска Арюмор, з невеличким кулоном у формі дерева, в листі якого було вставне яскраво-зелене каміння.

— Навіть не віриться, що тітка зберігала це двадцять років. Хто б міг подумати, що у нас була сімейна реліквія та ще й з такою дивною назвою, — Яна доторкнулася до кулона, уважно його розглядаючи. 

 Коли вона перевела погляд з прикраси на дзеркало, то її відображення підморгнуло їй буквально. Левіна нервово сіпнулася, зробивши крок назад, кілька разів похитав головою й закліпав, мов це могло допомогти прогнати ілюзію.

 — І привидиться ж таке...

***

Чоловік зробив чергову затяжку сигарети, після чого ліниво випустив з кута рота клубок диму, спостерігаючи, як той повільно розчиняється на вітрі. Взявши в руку чашку, він відпив гаряче тільки що подане солодке капучино з карамельною пінкою, насолоджуючись скороминущим умиротворенням. «Скільки прожив, а вперше дивне пійло п'ю»

  Деякий час він нерухомо сидів на даху свого фамільного особняка, ліниво закинувши ноги на стілець, спостерігаючи за старовинним Богуславським спуском, що відкривав неймовірний краєвид на північ Києва, і як сонце стомлено лягало спати.

  На годиннику було п'ять хвилин на десяту – час, коли нічна імла повністю захоплювала місто.

 М'яке розсіяне світло місяця повільно проливалося на сплячий мегаполіс; самотні кучеряві хмари кружляли над дахами висоток, дратуючи їх своєю недосяжністю; розсипані зірки мерехтіли, немов полум'я свічки. Вітер ущух, річна задуха знову парила в повітрі, змішуючись з тривожністю, яка з кожним вдихом наближалася все ближче і ближче.

Чоловік був досить високим, з атлетичною статурою, на вигляд мав не більше тридцяти трьох років. Його зовнішність була воістину норвезько-данського походження. Коротко стрижене густе темно-русяве волосся з невеликим чубчиком, що було акуратно зачесане назад; дрібна щетина прикрашала квадратне підборіддя; його холодні янтарного кольору очі.

Пошив білого легкого пуловера, ідеально сидів на широких плечах, та свідчив про дорогий бренд, бирка якого була захована з внутрішньої сторони; чорні джинси підкреслювали накачані та сильні стегна та ноги.

— Владислав! Ва-дис-лав! — схвильовано сказав, ніби з-під ніг виросле хлопчисько, двадцяти трьох років не більше.

— Пак*, ну от скільки разів тобі ще повторити?! Не роби так, слабка частина мого людського серця може не витримати! — сказав чоловік, схопившись рукою в області грудної клітини де має бути розташоване серце.