Шаграй Наталія - Моє щастя, Шаграй Наталія

І повторно усі трішечки випали в осад.  

- То купець вже назбирав грошей на товар? – тріпнула я головою.

- Та що ти починаєш? – виліз з-за хлопців Денис з хлібом в руках.

Хліб в його руках враження справив.

- Що тут відбувається? – кипів й далі Павло Андрійович.

Сармат взявся йому пояснити, що тут і як тут. Шум, ґвалт, репет.

В очах Макса тріпнулася невпевненість. Але він тільки губи міцніше стиснув. Підійшов до мене. Й скривившись став на коліно та дістав каблучку.

- Хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Ти моє серце. Ти мої вітрила. Ти моя душа. Рідна, я все життя мрію провести з тобою. І я зроблю все, щоб ти була щаслива зі мною. Я кохаю тебе! Ти вийдеш за мене заміж?

  І від шоку  я завмерла, що той ховрашок. В його очах закружляв страх.

- Я кожен день щасливий з тобою, – здавленим голосом відказав він, очікуючи моєї відповіді. – Дай мені шанс.

Мені перехопило горло. І я трохи нагнулася до нього.

- Так! Я вийду за тебе! Але той тиждень моїх страждань буде тобі дорого коштувати.

- Згоден. Готовий понести відповідальність, – затремтіла посмішка на його губах.

- І чорта ти так довго думав?

- Прости! Трохи тугодум.

- Тоді линяємо звідси. Я так скучила.

- Ага!

І руку я йому подала та допомогла піднятися.

- Як нога? – запитала я.

- Стою.

- Стій! Так, панство, була неймовірна рада нашому знайомству. Але мені вже час.

- Що? – отетеріло витріщився на мене Павло Андрійович.

- Новий рік наближається. Мрію його з чоловіком зустріти! – оповістила я усіх. – Пару хвилин, заберу речі.

- Євстахія? Якого дідька? – крикнув у слід генетичний татусь.

- Татко, тримайся! Твоя щойно зустріта донечка зголосилася вийти заміж за цього проблемного хлопа. Так, батькам тяжко спостерігати за залицяльниками доньки. Але прийми це.

І я поскакала за речами. Так швидко я ще ніколи не збиралася. Мама б мною пишалася. Свою валізу я тицьнула Денису. Той крякнув, але підхопив. Сармат продовжував щось насипати у вуха моєму батьку, а Макс виглядав мене.

- Ну, що додому? – пискнула я.

- Та, певна річ! – заржав Сармат. – Ми, що ялинку даремно ставили.

- О, Божечко! Ще і ялинка буде! Я квола жінка, годі мене вже шокувати, – прихопилася я за серце.

 І усі троє повернулися й вп’ялися в мене поглядом в якому читалося «ГА?».

- І про це. А що це за тюбик поряд тебе був? – втиснув своє занепокоєння Макс.   

- Як сказав мій генетичний батько, то друг сім’ї. Але якщо тобі так цікаво, то можу повернутися і дізнатися більше про нього.

- Не треба, – міцніше стиснув він мою долоньку.

- Не буду, –  кивнула я.

- Поняв, пані тестує мій рівень стресостійкості, –  пробурмотів він, притулившись до мене головою. – Як же я скучив за тобою.

- А як ви мене знайшли? – поцікавилася у хлопців.

- Мама твоя сказала, –  трагічно видихнув Макс. – Так і сказала, що Євстахію забрав батько уже й нареченого їй знайшов.

- А! – видихнула я. Щось я, певне, не все про свою маму знаю.

   Кохання не залежить від віку людини, місця та обставин. Це почуття може чекати на тебе будь-де та в будь-який час. Воно може рости, розквітати та робити людей щасливими навіть у найважчі часи. Життя треба цінувати та усвідомити його швидкоплинність. Щире почуття здатне пройти всі перепони. Головне його оберігати та зрощувати.

Кінець