Юлія Богута - Відьмина служба підтримки, Юлія Богута

Переглядаючи по черзі доступні спогади, я зрозуміла, як нудно жила увесь цей час. Дана Василівна, попри свій похилий вік і досить пишні обсяги, була вкрай рухливою. В одній зі сфер я побачила, як вона била якогось п'яного чоловіка, котрий бажав вкрасти в неї гроші. Неначе в якомусь бойовику вона орудувала своїми великими габаритами та відтісняла нападника до стіни, щоб придушити його своєю неосяжною душею. У пориві пристрасті вона схопила свій гаманець і почала відважувати їм ляпаси, вичитуючи скривдженим голосом. Мало того, бабуся була щиро обурена, що якийсь хуліган признав її слабкою жінкою.

В іншому спогаді вона здалася мені людиною з дуже тендітною емоційною організацією. Коли якийсь чоловік сказав, що з її великими габаритами їй не вистачить спритності захиститися від нападника, баба Даня повалила його на підлогу і сіла на нещасного зверху. Поки той намагався вивільнитися зі сталевої хватки та хоч трохи вдихнути повітря, жінка крила його таким лексиконом, що навіть шевці позаздрили б. При цьому всьому, чоловік перший час ще відбивався, а потім просто благав аби вона злізла з нього.

А ось шукана сфера мене справді насторожила. Було щось дивне в тому старому, що напружувало мене швидше на інтуїтивному рівні ніж на професійному. Я дивилася на його худе тіло, гострі вилиці та нічим непримітні очі, не розуміючи, що ж було не так. Торкнувшись ілюзії пальцями, по зображенню пішли хвилі, і картинка на декілька секунд зникла. Що, якщо страх баби Дани був не безпідставний? Я не могла ігнорувати подібне.

З чужої пам'яті мене вирвав черговий стукіт годинника та мудрість моєї власної бабусі: «Параноя — це спроба мозку продовжити свої шанси на життя. Головне, не забути за нею пожити».

— Який розумний годинник у вас, — промовила старенька. — Чудовий винахід.

— Дякую. Це подарунок моєї бабусі.

— Мудра жінка. Як думаєш, у мене справді кришечка з'їхала з каструльки чи ти теж помітила це?

— Бабо Дано, а ви не хочете звернутися до Вартових? З професійної точки зору у вас лише брак уваги та людського тепла, а ось той дід мене теж напружує. Наче й не він зовсім. Не бачила раніше нічого подібного. Коли я торкнулася його, по ілюзії пішли хвилі. Наче він під заклинанням зміни зовнішності був.

— Хвилі кажеш? — зло примружилася старенька, підриваючись зі свого місця, ніби склавши в голові шматочки одного пазла — Невже мій старий знайомий знову вирішив побешкетувати моїм коштом? Ну, постривай... Я тобі влаштую гаряче привітання...!

— Ви куди? — крикнула їй навздогін, але було вже надто пізно — двері зачинилися. — І що сьогодні за день такий? Усі тікають, навіть не попрощавшись.

Поставивши використаний магкам в коробочку, я ніяк не могла зрозуміти, що все-таки побачила в тій людині. Наступна зустріч Дани Василівни була призначена на завтра, і я сподівалася, що вона пояснить мені свою поведінку. За вікном світилося сонце, натякаючи мені, що варто було перекусити. Приймання клієнтів відбирало багато часу саме через подорожі минулим і в середньому, за день виходило допомогти трьом — чотирьом людям. Так і вийшло, що закінчивши з інкубом та бабкою, вже настав обід, і мій живіт дуже обурювався через байдужість господині з цього приводу. Накинувши на себе піджак, я взяла ключі від кабінету, закрила його і пішла до найближчої кав'ярні поїсти. Проблеми проблемами, а чай за розкладом.