Томас Олд Х'ювелт - Відьма

У цю мить Метт відхилився надто далеко, балансуючи на ніжках свого стільця. Намагаючись втримати рівновагу, він несамовито змахнув руками, аж червоний соус вихлюпнувся з ложки, але стілець все ж, із тріском упав назад, і Метт покотився на підлогу. Джоселін підстрибнула, злякавши Тайлера, в якого камера вислизнула з рук і ляпнулась у тарілку з куркою «чау мейн». Стів побачив, як Метт із дитячою гнучкістю виставив під час падіння лікоть однієї руки і почав істерично сміятись, лежачи на спині й намагаючись другою рукою втримати рушника на поясі.

— Братусик випав за борт, — проверещав Тайлер і спрямував донизу камеру, струшуючи з неї «чау мейн», щоб зробити гарну світлину.

Але раптом Метт затрусився, ніби від удару струмом. На його обличчі з’явилась гримаса жаху, він ударився підборіддям об ніжку стола і голосно скрикнув.

По-перше, ніхто вже не побачить кадри того моменту, відзняті Тайлеровою відеокамерою. Прикро, адже, якби хтось їх проаналізував, то став би свідком дуже дивних, навіть тривожних подій — і то якщо говорити делікатно. Кадри — гранично чіткі, й вони не брешуть. «ГоуПро» — камера невелика, але й вона відображає реальність із дивною чіткістю у шістдесят кадрів за секунду. Нею можна було знімати фантастичні кліпи, наприклад, коли Тайлер спускався на гірському велосипеді з гори Нещастя або коли він із друзями плавав під водою в озері Пополопен, попри те, що вода була каламутною.

На кадрах видно, як Джоселін і Стів розгублено витріщилися на щось у вітальні, ніби не помічаючи молодшого сина. У середині кадру — пляма з локшини, застиглої в яєчному жовтку. Камера смикається в інший бік. Метт уже не лежить на підлозі, його тіло спазматично скручується, він розпростується, а потім знову згинається і б’ється об стіл. Дивом йому вдається утримувати рушник навколо пояса. На якусь мить, здається, ми потрапили на хитку корабельну палубу, бо все навколо розгойдується, ніби ціла їдальня розпадається на шматки. Потому горизонт знову вирівнюється, і, попри те, що пляма з локшини приховує переважну частину зображення, видно кістляву жінку, яка прямує крізь вітальню до скляних дверей, що ведуть до їдальні. Досі вона нерухомо стояла у «лімбі», але раптом з’явилася саме тут, ніби їй стало шкода Метта, який впав разом зі стільцем. Рушник для посуду сповз з її обличчя, і на якусь частку секунди — можливо, це видовище зайняло лише пару кадрів — можна побачити, що в неї зашиті очі й рот. Усе відбувається настільки швидкою, що завершується до того, як мозку вдається що-небудь збагнути. Проте подібні образи зазвичай достатньо тривалі, щоб міцно врізатись у наш мозок і не лише викинути нас із зони комфорту, а й повністю її зруйнувати.

А потім Стів рвонув із місця й зачинив скляні двері до вітальні. За напівпрозорим вітражним склом видно, як кістлява жінка застигла на місці. Чути навіть легку вібрацію скла, коли вона зіштовхнулася з дверною панеллю.

Гарний настрій Стіва щез без сліду.

— Вимкни камеру, — каже він. — Просто зараз.

Він украй серйозний. І хоча його обличчя не потрапляє до камери, бо видно лише його футболку, джинси та палець руки, що тицяє в об’єктив, можна уявити собі, який у нього вираз. А потім зображення стає чорним.

— Вона підійшла впритул до мене! — кричав Метт. — Раніше вона ніколи цього не робила! — Він ще стояв поряд зі стільцем, що лежав на підлозі, й тримав рушника на поясі, щоб той не звалився.

Тайлер почав сміятися. «Мабуть, від емоційної розради», — подумав Стів.

— Може, це вона спалахнула до тебе пристрастю?

— Яка гидота! Ти що, знущаєшся з мене? Вона ж старезна!

Джоселін теж зареготала. Вона з’їла ложку локшини, але не помітила, що перед тим вилила на неї забагато гострого соусу. З її очей покотилися сльози.

— Вибач, любий, ми хотіли тебе трохи розворушити, та натомість, здається, ти розворушив її. Дивно, що вона підійшла до тебе. Вона цього ніколи не робила.

— Як довго вона тут стояла? — роздратовано запитав Метт.

— Увесь час, — засміявся Тайлер.

— Вона ж побачила мене голим!

Тайлер подивився на нього з сумішшю глибокого здивування й огиди, що межувала із симпатією, яку можуть відчувати лише старші брати до своїх тупоголових молодших братів і сестер.

— Дурню, вона ж не бачить, — сказав він, протер об’єктив камери й подивився на сліпу жінку за кольоровим склом.

— Сідай, Метте, — сказав Стів із напруженим обличчям, — вечеря холоне.

Метт неохоче підкорився.

— А ти, Тайлере, зараз же зітри оці кадри.

— Та годі тобі! Я ж не можу оце взяти й вирізати…

— Зараз же, і я дивитимусь, як ти це робиш. Ти знаєш правила.

— Ми, що, у Північній Кореї?

— Не змушуй мене повторювати ще раз.

— Але ж там був такий охрінезний матеріал, — пробурмотів Тайлер, щоправда, без особливої надії. Він розумів, що наразі сперечатись із батьком не варто. І він таки знав правила. Неохоче повернув екран так, щоб Стів його бачив, обрав відеофайл, натиснув «ВИДАЛИТИ», потім «ОК».

— Молодець.

— Тайлере, повідом про неї в додаток, будь ласка, — попросила Джоселін. — Я хотіла зробити це раніше, але ж ти знаєш: я тим пристроям не можу дати ради.

Стів повільно, зробивши коло, пройшов по коридору до вітальні. Жінка не зрушила з місця. Вона стояла навпроти скляних дверей, її обличчя було притиснуте до скла, ніби хтось, моторошно пожартувавши, поставив її тут, ніби який торшер чи кімнатну рослину. Її брудне пряме волосся нерухомо звисало з-під хустки. Якщо вона і знала, що в кімнаті є хтось іще, то ніяк на це не реагувала. Стів підійшов ближче, намагаючись не зупиняти погляд на цій жінці й стежачи за нею лише краєм ока. Краще було не дивитися на неї аж так зблизька. Проте він чув її запах — сморід тління, бруду, хвороб і худоби на вулицях. Вона злегка похитувалась, так що ковані залізні кайдани, які щільно приковували її руки до висохлого тіла, сумовито брязкали об лакований одвірок.

«О сімнадцятій двадцять чотири камери востаннє зафіксували її за магазином «Маркет енд Делі», — долинав до Стіва приглушений голос Тайлера з сусідньої кімнати. Водночас він чув, що жінка щось говорить пошепки. Стів знав, що той, хто хотів залишитися живим, не повинен був дослуховуватися до її шепоту, отже, зосередився на голосі сина та на музиці Джонні Кеша. «Четверо людей повідомили, що бачили її, але далі жодних новин. Щось про вуличний орган. Тату… з тобою