Томас Олд Х'ювелт - Відьма

Серце Стіва калатало, однак він опустився на коліна поблизу жінки з зашитими очима й підняв рушник для посуду. Потім випростався. Ліктем випадково зачепив ланцюг, і жінка повернула до нього спотворене обличчя. Стів накинув рушника їй на голову й незграбно втік до їдальні. Його чолом струменів піт. Несамовитий, стривожений гавкіт Флетчера долинав із подвір’я.

— Рушник — то гарна ідея, — сказав він Джоселін.

Родинна вечеря тривала. Весь цей час жінка з зашитими очима нерухомо стояла за вітражним склом.

Ніби підслуховувала.

По закінченні вечері Тайлер завантажив посудомийку, а Стів витер зі столу.

— Покажи мені повідомлення, яке ти їм відіслав.

На екрані айфона, що його тримав Тайлер, був відкритий журнал месенджера «ВІДЬМАпп». Останній запис у ньому був таким:

Середа 09.19.12, 19.03, 16 хв. тому ТайлерГрант@др$ 41.22890 N, 73.61831 W #К @ вітальня, Діп-Голлоу-роуд 188 божемій здається їй подобається мій братусик

Того вечора Стів і Джоселін лежали у вітальні на дивані замість звичного місця на кушетці на протилежному боці кімнати й дивилися «Пізнє шоу» на каналі CBS. Метт вже був у ліжку, а Тайлер працював нагорі на своєму ноутбуку. Бліді відблиски від телеекрана миготіли на металевих кайданах на тілі сліпої жінки, принаймні, там, де не було іржі. Під рушником було ледь помітно, як смикалася мертва плоть біля вільного краєчка губів. Як натягувалися криві чорні шви, що щільно стягували її рот, окрім одного в куточку, який стирчав назовні, ніби зігнутий шматок дроту. Джоселін позіхнула і зручніше вмостилася поряд зі Стівом. Він подумав, що дружина невдовзі засне.

Коли вони за півгодини пішли нагору, сліпа жінка ще стояла, ніби нічна потвора, що воскресла в пітьмі.

Розділ 2

Роберт Грім у розпачі дивився на екран. Вантажники витягали з фургона запаковані у пластик і брезент меблі й несли їх до будинку на вулиці Аппер-Резервуар-роуд, виконуючи вказівки стервозної мажорки без клепки в голові. Це було зображення з камери D19-063 на ділянці покійної пані Барфвелл, але, щоб це зрозуміти, йому не був потрібний номер. Картинка займала більшу частину західної стіни у центрі управління Відьмоконтролю, так само як і більшу частину його тривожного нічного сну. Він заплющив очі й, напруживши силу волі, викликав в уяві нову, піднесену картинку. Роберт Грім побачив колючий дріт.

«Систему апартеїду недооцінено», — подумав Грім. Він аж ніяк не був прихильником расової сегрегації у Південній Африці чи жорстких правил пурди,[3] що відділяють жінок від чоловіків у Саудівській Аравії. Але частина його єства, революційна і водночас загрозливо альтруїстична, поділяла світ на людей із Блек-Спрінга та людей з-за меж Блек-Спрінга. І бажано, щоб між ними було вдосталь міцного колючого дроту. Якщо можна, з напругою трохи менше, ніж десять тисяч вольт. Голова ради Колтон Метерс засуджував такі погляди і, відповідно до вимог Пойнту, закликав до контрольованої інтеграції. Адже без нових людей Блек-Спрінг або вимре, або перетвориться на громаду виродженців, на тлі якої Емішвіль у Пенсильванії здаватиметься Меккою для хіпі. Проте експансіонізм Колтона Метерса не йшов у порівняння з достобіса довгою, майже трьохсотрічною політикою приховування, яка полегшувала усім життя. В уяві Роберта Гріма его Метерса малювалося у вигляді велетенської, роздутої голови. Він її ненавидів.

Грім зітхнув і проїхав у кріслі на коліщатах уздовж столу. Він хотів поглянути на таблиці, статистику та результати вимірювань на екрані Воррена Кастільо, який пив каву та читав «Волл-стріт Джорнал», закинувши ноги на стіл.

— Невротична поведінка, — сказав Воррен, не підводячи очей.

Грім стиснув руки аж до судоми. Знову поглянув на фургон.

Минулого місяця усе ще було чудово. Ріелтор узяв із собою цю пару багатіїв, щоб показати їм будинок, а Грім підготувався до операції аж до останньої дрібниці. Він назвав її «Операцією Барфвелл» на честь попередньої літньої мешканки цього будинку. Операція складалась із тимчасового паркану просто за ділянкою, повної піску вантажівки, кількох бетонних плит, величезної таблички від підрядника, на якій було написано: НІЧНИЙ КЛУБ І БАЗАР ПОПОЛОПЕН, ВІДКРИТТЯ У СЕРЕДИНІ 2015 РОКУ, а також прихованих концертних динаміків із сабвуферами. Останні відтворювали звуки з розділу «Нью-ейдж і медитація» на Айтьюнсі, що нагадували звуки палебійної установки. Як тільки у камерах спостереження з’явилася машина ріелтора, що наближалася до міста дорогою номер 293, Грім подав сигнал увімкнути саундтрек. І дійсно, того бахкання важко було не почути. До нього додався грюкіт перфоратора, яким кахляр Буч Геллер довбав бетонні плити. Все це разом справляло враження будівництва замку в повітрі.

Їх звали Делароса, і були вони із Нью-Йорка. За відомостями, які Грім отримав із Пойнту, чоловік переміг на виборах до міської ради Ньюбурга, а дружина була радником із комунікації та спадкоємицею статків у сфері чоловічого одягу. Мабуть, вони вже з запалом розповіли приятелям з Верхнього Іст-Сайда про плани відкрити для себе життя у селі, з космічною швидкістю наплодити дітей і через шість років повернутися до міста.

Але тут вони застрягнуть, як мухи. Як тільки вони поселяться у Блек-Спрінзі, дороги назад їм не буде.

Тому було вкрай важливо запобігти їхньому приїзду до Блек-Спрінга.

Ефективність фальшивого будмайданчика не викликала сумнівів, але для страховки Грім поставив на Аппер-Резервуар-роуд трьох місцевих пацанів. У Блек-Спрінзі завжди можна було знайти підлітків, охочих трохи попрацювати за сигарети або пиво. Цього разу їх звали Джастін Вокер, Бурак Шеєр та Джейдон Холст, син м’ясника. Не встигла Беммі Делароса вийти з машини, як ріелтор зрозумів, що його комісійні розчиняються у повітрі, як дим. Під грюкіт гідравлічного молота палебійної установки місцеві хлопчаки заявили, що, на їхню думку, пані підробляє на вулиці «у нічну зміну», та запросили її приєднатися до групової мастурбації.

Тим все мало й завершитися. Вкладаючись спати тієї ночі, Грім задоволено відзначив власну винахідливість і швидко заснув. Коли ж він прокинувся, то згадав, що йому снилася Беммі Делароса, але уві сні в неї була горбата спина. На горбі був рот, що намагався відкритися та закричати, але не міг, бо був наглухо скріплений колючим дротом.

— Підготуйтеся до найгіршого, — сказала Клер Хеммер Грімові наступного ранку, коли той увійшов до центру управління. Вона тримала в руках аркуш паперу. — У це ви навіть не повірите.

Грім ні до чого не готувався. Він просто прочитав повідомлення. Колтон Метерс був розлючений. Він звинуватив Відьмоконтроль у серйозному прорахунку. Ріелтор почав цікавитися табличкою з написом: «НІЧНИЙ КЛУБ І БАЗАР ПОПОЛОПЕН, ВІДКРИТТЯ У