Валентина Анатоліївна Люліч - Печериці в законі

розмова складалася сама собою. Катя, примостившись між Дмитром і Миколою, щебетала про все, що знала і не знала, про те, що згадала, висловлюючи власну думку. Славко не зводив очей з Маргарити. Коли бокали наполовину спорожніли, а Катя вислухала кілька компліментів своїй кулінарній майстерності, Маргарита взяла подругу за руку і повела до виходу.

— Чого ми так рано йдемо? — сідаючи в «Сітроен» Марго, невдоволено запитувала Катя, сподіваючись затриматися «до останнього клієнта», — мені хлопці такі прикольні.

— Знайшла хлопців… Один — одружений, другий — розведений боягуз.

— А директор?

— А з ним я взагалі зобов’язана обмежити спілкування. Служба вимагає, — продовжувала розмову Маргарита, ще раз переконуючи себе, що правильно зробила, коли пішла «за англійським звичаєм».

— У тебе в голові одне: робота!

— А в тебе — інше. Але теж одне. Мені справді завтра на службу, а роботи — непочатий край. Зранку ще щось навалиться. Наступного разу проси номер мобільного телефону в Миколи. Він, принаймні, розведений. Але хоч трошки світла в кінці тунелю, — пожартувала Марго, зупинивши

«Сітроен» біля під’їзду Каті.

— До завтра. Па.

Глава 4

Вже о восьмій ранку безперервне стукотіння пальців по клавіатурі пролунало від дверей кабінету Маргарити аж до входу в прокуратуру. У приміщенні робочий день почався у трьох людей: охоронця, прибиральниці та Маргарити Валеріївни.

«Сьогодні санстанція має дати результати перевірки. Міліція забрала і висновки експертиз. Значить відповіді на питання близько. І це добре, бо невідомість не давала ні спати ночами, ні вдень робити іншу роботу, окрім цієї», — роздумувала Маргарита над справою, розкриття якої з кожним днем ставало для неї все більш принциповим.

О десятій годині тридцять хвилин ранку за київським літнім часом у дверях кабінету показалися обличчя слідчого та його начальника. Це, напевно, єдиний випадок, коли їхній присутності Марго зраділа.

— Проходьте, доброго дня. Давайте матеріали.

— Он тут висновки, — слідчий поклав матеріали на стіл перед Маргаритою Валеріївною, відкривши їх на потрібних сторінках.

— Значить, основна причина — отруєння ботулотоксином. А могли бути й летальні наслідки. Дякувати Богу, все обійшлося. Харчове отруєння грибами можна виключити. Маємо справу із умислом. Ви опитали людей, які були на презентації ресторану?

— Тих, кого знайшли. Але жоден із них на стан здоров’я не скаржиться, хоча їли практично всі страви з меню. Жодних підозрілих також ніхто не бачив.

— Якась страва була з отрутою. Тільки от кому воно треба і навіщо? Ідіть працюйте, шукайте, опитуйте. Перевірте аналогічні випадки. Шукайте сліди. Хоч якісь. Будемо відштовхуватися від них. Як щось буде відомо, відразу дзвоніть. Так, щоб мали на увазі, справа на особистому контролі в Генерального прокурора.

— Маргарито Валеріївно, пошта, — зайшла спеціаліст із великою папкою, розбухлою від паперів, ледь розминувшись у дверях із представниками виконавчої гілки влади.

— А матеріали санстанції є?

— Щось таке я бачила, подивіться самі.

Марго поквапно переглянула всю пошту, шукаючи акт перевірки. Швиденько пробігши очима по акту, а потім іще раз і, зупинившись на заключній його частині, вибігла з кабінету до приймальні керівництва.

— Ось, Андрію Івановичу, дивіться. Жодних підстав закривати ресторан немає. Перевірка ніяких істотних порушень не встановила, — Марго подала начальникові акт перевірки.

— Я бачив. Міліція була?

— Була і пішла.

— Що кажуть висновки експертиз?

— Що отруєння сталося внаслідок дії ботулотоксину. Інших слідів нема.

— А треба, щоб були!

— Шукаємо.

— Друга свого допитувала?

— Допитувати його як підозрюваного зарано. А допитавши як свідка, не можна буде допитати як підозрюваного. Кодекс забороняє. Сьогодні він буде в мене. Поговорю, може щось розкаже з урахуванням результатів експертиз.

У кабінеті Маргарити Славко поводився скуто, ніби відчував острах і навіть провину в чомусь. Але таке відчуття виникало майже в кожного, хто побував у стінах прокуратури. Сміливо, ніби вдома, почувалася тільки Копилова.

— Сюди просто так не викликають, — почав розмову Славко. — І не шуткують.

— Я — по справі, — відповіла Маргарита й подала йому копію висновків для ознайомлення.

— У мене — дуже суворий контроль продуктів і кухні. Гриби завозимо з одного місця, зразу від виробника. Маю всі документи. Ось копії, — подав цілу паку паперу. — А труїти когось мені і в страшному сні не снилось.

— Я знаю, знаю. Треба щоб ти мені допоміг у всьому розібратися. Когось хотіли отруїти. Обстановку для цього вибрали ідеальну. Натовп, безліч їжі й жодних слідів. Маєш розумного ворога. Він тобі авторитет і нерви добряче попсував.

— Думав, що не маю… А тепер виходить, що таки є.

— Це хтось із твого оточення. Заздрість часто буває могутнішою за повагу і дружбу.

— Маргариточко, хоч ти віриш, що це не я?

— Вірю.

Глава 5

— Маргарито Валеріївно, ви захворіли? — поцікавився Андрій Іванович, викликавши її зранку в кабінет.

— Ні. Просто сьогодні майже не спала.

— Розумію. Молодість, — іронічно всміхнувся начальник. Маргарита, підвівши погляд, не відповіла нічого. Службовий етикет не дозволяв заперечувати керівництву, тим більше щодо таких дрібниць. Їй і раніше за роботою було не до особистого життя, а зараз — тим паче.

— Що там із провадженням?

— Поки що нічого.

— Терміни тиснуть, в мене вже з області цікавились. Викликай слідчого, нехай усіх допитує. У вас, — подивившись демонстративно на годинник, продовжив Андрій Іванович, — часу тижні два, до кінця місяця. Іди, працюй.

— Добре! — все, що змогла відповісти Маргарита, виходячи з кабінету шефа.

«А в мене часу ще менше», — думала вона дорогою до робочого місця. Зайшовши в кабінет, схопила сумочку й помчала до експертів, щоб розібратися в причинах отруєння. Може, вони підкажуть шлях подальшого розслідування.

Влаштувавшись у м’якому кріслі в кабінеті експерта й діставши аркуш паперу з питаннями, які встигла накидати ще зранку, Марго розпочала розмову. Спілкування з експертом було не тільки приємним, а й цікавим. Олександр Васильович виявився ерудованим чоловіком. Марго лише час від часу кивала, погоджуючись зі словами експерта.

— Напевно, ви читали книжки про Шерлока Холмса? Принаймні повинні були читати в силу професії. Зловмисники минулих століть частенько додавали ботулотоксин у призначену жертві їжу. Отрута потрапляє у кров і діє на головний мозок, спочатку паралізуючи м’язи, потім — дихальну систему. І, як наслідок, — людина помирає від задухи. Правда, при своєчасній медичній допомозі її можна врятувати. Ви могли наочно спостерігати дію цієї отрути в детективних фільмах.

— Ага…

— Так-от, це — одна з найпоширеніших отрут. Збудником ботулізму може бути клостридій, який часом трапляється в консервованій їжі. Дев’яносто відсотків отруєнь зафіксовані у випадку споживання саме консервованих грибів. А в малесеньких дозах ботулотоксин використовують у ботоксних ін’єкціях. Тому його і не важко