Данило Туптало - Житія Святих - Вересень, Данило Туптало

Повинен я, з поміччю Божою, за настановою апостольською: немочі немічним живити, а не собі пригоджати, але кожному із вас на добро до творення бути, бо і Христос не собі пригоджував. Повинен я вирозумлювати безумних, утішати малодушних, заступатися за безсилих, довготерпеливим бути до всіх. Повинен я добрих любити, злих же з милуванням карати, про загальну користь пектися, всім спасіння дбало шукати, про всіх молитися.

Повинні і ви, о возлюбленії, після Христа-Господа мене, хоч і грішного, пастиря свого знати, являти і з ретельністю творити нелицемірну любов, пошанування невлесне і повинування належне.

Коли повелів Бог, хай буду Вам отець, а ви-бо мені будете завжди діти, і, коли зволив Христос, хай же буду у вас первенствувати. Коли поставив мене Дух Святий вам за пастиря, будьте ж ви мені правдешніми вівцями, котрі слухають голосу пастиря свого. Коли за вчителя поставив вам Бог мене, то прийдіте, діти, послухайте мене, навчу вас страху Господньому. Коли наставника вам дали, мене, то повинуйтеся наставнику вашому і впокорюйтеся, мені-бо ввірено невсипуще піклування про ваші душі, і коли віддаватиму тому, хто хоче, слово, хай сотворю це з радістю, без зітхань.

Коли уздрю у вас, що маєте добре сумління, в усьому почну радіти.

Коли ж уздрю у вас, що маєте зле сумління, у всьому почну зітхати. Коли побачу, що ви правдешні вівці Христові, які йдуть на правий бік, радітиму, коли ж побачу, що ви відхиляєтеся до «козлищ», зітхатиму. Коли знайду у вас по Бозі сущу любов, смирення, покірність, - вельми зрадію, коли ж знайду нелюбов, гордість, непокору, - вельми зітхатиму. Бід обичайності та боговгодного вашого життя порадію, а про розпутних із зітханням пектимуся - хай же з радістю пастиму вас, а не із зітханням. Коли побачите мене зітхаючого, не на користь буде це вам.

Бог же предобрий хоче всіх людей спасти і до розуму істинного привести, він хай наставить вас на шлях свій, щоб творили волю його добру й довершену, щоб у всьому йому догоджали, хай би постали ви перед Страшним судом непосоромлені і непостиджені, хай порадію і я, недостойний пастир, і скажу до владики Христа: це я і діти, котрих дав ти мені. Нині ж подбаємо всі купно, щоб ухилитися від зла ї створити благостиню, хай ми очам Господнім достойні явимося. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з вами і любов моя з усіма вами.

Амінь.

На ростовському архиєпископському престолі святий Димитрій перебуваючи вісім років без двох місяців, довершив з Божою поміччю і закінчив вищезгадані книги "Четьї Мінеї". За розповіддю літописної книги про ростовських архиєреїв, в літо від воплочення Бога Слова 1705, лютого місяця, в 9 день на святого мученика Никифора, названого Побідоносцем, при віддані свята Стрітення Господнього, проказав святому Симеону Богоприїмцю своє останнє моління: Нині відпускаєш раба свого, владико. У день мук Господніх п'ятничний, тоді ж, вістять, Христос на хресті звершився, перед суботою поминання померлих, в неділю Страшного суду, з допомогою Божою і пресвятої Богоматері і молитвами всіх святих, місяцем серпневим написано. Амінь". І так книга житій святих четверта у Божу славу та Божої Матері, у честь усіх святих Божих угодників і на користь правовірних християн була закінчена в місті Ростові.

У Ростові також написав книгу супроти розкольників, названу "Розшук", в якій він перший точно викрив їхні таємні помилки та беззаконня, бо воші навіть у мові Бога не відають і ледве щось чули.

А перед Ростовом, в Малоросії, створив книгу "Алфавіт духовний", яка й нині в Києво-Печерській лаврі друкується.

Створив також книгу в похвалу Пречистої Діви Богоматері, названу "Руно орошене", про чуда, які були від Богородичної чудотворної ікони Іллїнської Чернігівської з богонатхненними бесідами та повчаннями; цю книгу надруковано за його віку в Чернігові.

Видруковано також у Чернігові його ж працею створену книжицю, названу "Апологія", в якій достатня його натхненна бесіда і розмова втішника із печальним.

До друку (готував) також ним створений літописець від створення світу, але не докінчив, тільки зібрав до чотири тисячі шістсотого року (тобто 908 року до Р.Х.).

Належало б надрукувати і всі його повчання, коли б їх можна було розшукати та зібрати, яких він не покидав творити й проповідувати, бувши на різних посадах, і в працях, і в послушенстві, і коли складав книги житій святих.

Мав також доброхітство не дише до архиєрейства, але і в часи архиєрейства: від співчутливої любові до ближнього читав над біснуватими заклинальні молитви, подані в київському "Требнику", і постом та молитвою супроти бісів особливо тоді озброювався. І про те свідчить сказання священика, який був при ньому в Ростові, при домовій архиєрейській церкві святого Григорія Богослова, Максима Парфеньєва, який нині живе за старістю при дітях своїх у місті Ярославлі: самою сущою своєю священицькою совістю точно сказав, що бувша жінка його попова Тетяна, Романова дочка, мала в собі в час вступу з ним, Максимом, у шлюбне подружжя нудьгу немалий час, і до смерті його преосвященства років за два (коли саме, сказати не пригадає, весною після свята святого Великодня, у які дні, сказав, не пригадає, а пригадується, що в середу преполовення стала вельми одержима нечистим духом і від того почала вельми кричати. І тоді він, піп Максим, прийшов до його преосвященства до келії і зголосив про те, просячи, щоб його преосвященство учинив до Господа Бога щодо неї моління. Після його прохання його преосвященство наказав попу привести її, Тетяну, на ранок того дня до церкви на Божественну літургію, її було приведено до названої церкви Григорія Богослова, котра при домі архиєрейському, і в час достойного співу, вона, Тетяна, вельми кричала, а після відспівання літургії він, піп, її, Тетяну, за наказом його преосвященства кропив святою водою. І тоді нечистий дух через неї казав отак: "Ти-бо мій мучитель, удруге ти мене мучиш, архиєрей-бо мене мучив, а тепер ти став мучити!" І того ж дня у полудень його преосвященство зволив прийти в ту церкву Григорія Богослова з ієромонахом Єфремом, та з ієромонахом Парменом, та з півчим Василем Олексієвим Посошковим, і зі служителем Матфеєм Павловим і наказав її, Тетяну, привести до церкви і читав над нею по великому "Требнику" заклинальні молитви та інше чиноположення, і в час читання молитов заклинав він духа іменем Божим і вдаряв рукою своєю її, Тетяну, по обличчі, а вона стояла тоді перед його преосвященством