Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

рясніли кольоровими вітражами — своєрідний замах на художній смак. Серед тих, хто сиділи за столом, були люди огрядні та худі, високі та приземкуваті, чорняві та біляві. Обрисом вилиць і розрізом очей декотрі нагадували тигра або рись, інші — ведмедя, а ще інші — лисицю. Траплялися й похмурі фізії бульдогів й обличчя поблажливо-зверхні, що нагадували морди англійських догів. Тільки слабких і лагідних у цій компанії обраних не було.

Пан Арніл і пан Едісон — проникливі, спритні та цілеспрямовані підпиємці — сподобалися Ковпервудові. Крім них, його зацікавив Енсон Меррил — маленький, сухорлявий, вишукано ввічливий чоловічок, витончений вигляд котрого, здавалося, свідчив про розгульне життя кількох поколінь і мимоволі наводив на думку про маєтки та лакеїв у лівреях. Едісон шепнув Ковпервудові, що це — знаменитий мануфактурний король і найбільший гуртово-роздрібний гендляр у Чикаґо.

Інша знаменитість, котра привернула увагу Френка, був пан Рембо, залізничний магнат і зачинатель цієї справи в Чикаґо. Звертаючись до нього, Едісон сказав із веселою посмішкою:

— Пан Ковпервуд прибув сюди з Філадельфії, палаючи бажанням залишити у нас частину свого капіталу. Ось вам добра нагода збути з рук ту нікчемну землю, яку ви скупили на Північному Заході.

Рембо, блідий, худорлявий, із чорною борідкою та швидкими точними рухами, одягнений, як устиг помітити Ковпервуд, вишуканіше за інших, уважно глянув на нього і чемно усміхнувся стриманою та непроникною посмішкою. У відповідь він зустрів погляд, що надовго закарбувався у його пам’яті. Очі Ковпервуда промовляли красномовніше за його слова. І пан Рембо, замість того, щоб відбутися буденним жартом, вирішив розповісти йому щось про Північний Захід. Може, це зацікавить філадельфійця.

Для людини, котра щойно вибралася з важкої сутички з життям, зазнала на собі всі прояви добрих намірів і нещирості, співчуття та віроломства з боку тих, хто в кожному американському місті вершить всі справи, — для такого чоловіка ставлення до нього верховодів іншого міста означає і дуже багато, і майже нічого. Ковпервуд уже давно дійшов думки, що людська природа, незалежно від клімату й усіх інших умов, скрізь однакова. Найвизначнішою рисою роду людського було, на його думку, те, що одні й ті ж люди, залежно від часу й обставин, могли бути і величними, і нікчемами. У рідкісні хвилини дозвілля Френк — якщо тільки він і тут не занурювався у практичні розрахунки — любив поміркувати над тим, чим, по суті, є життя. Якби він не був фінансистом за покликанням і до того ж спритним підприємцем, то міг би стати філософом украй суб’єктивістського напрямку, хоча заняття філософією неминуче мали здаватися людині його штибу доволі нікчемними. Покликання Ковпервуда, як він його розумів, було в тому, щоб маніпулювати матеріальними цінностями, або, точніше, їхніми фінансовими еквівалентами, і таким шляхом наживати собі гроші. Він прийшов сюди з метою вивчити основні потреби Середнього Заходу. Іншими словами, з метою прибрати до рук, якщо вдасться, джерела багатства та могутності і тим самим зміцнити власне становище. Від функціонерів, із котрими він зустрівся вранці, Френк устиг почерпнути потрібні йому відомості про чиказькі скотобійні, про прибутки залізничних і пароплавних компаній, про надзвичайне здорожчання земельних ділянок і всілякої іншої нерухомості, про величезні масштаби спекуляції зерном, про зростаючі зиски власників готелів і крамниць, що продають реманент. Він почув про діяльність різних промислових компаній: одна з них будувала елеватори, інша — вітряки, третя випускала вагони, четверта — сільськогосподарські машини, п’ята — паротяги. Будь-яка нова галузь промисловості знаходила для себе родюний ґрунт у Чикаґо. З бесіди з одним із членів правління Торгової палати, до якого у нього також був рекомендаційний лист, Ковпервуд дізнався, що на біржі Чикаґо майже не ведуть операції з місцевими акціями. Угоди укладалися головним чином на пшеницю, кукурудзу й інші зернові. Акціями ж підприємств східних штатів місцеві махлярі оперували тільки на нью-йоркській біржі, використовуючи для цієї мети орендовані телеграфні лінії.

Придивляючись до цих людей — всі вони були надзвичайно чемні та люб’язні, і кожен, приховуючи свої великі задуми та плани, обмежувався лише загальними, ні до чого не зобов’язуючими зауваженнями, — Френк думав про те, як його приймуть у цій компанії. На шляху чоловіка стояло чимало перешкод. Ніхто з цих панів, котрі були з ним такі уважні, не знав, що він недавно вийшов із в’язниці. Якою мірою могла ця обставина вплинути на їхнє ставлення до нього? Ніхто з них не знав також, що він залишив дружину і двох дітей і домагався розлучення, щоб одружитися з привабливою молодою особою, котра вже привласнила собі фактично роль його дружини.

— То ви серйозно маєте намір побувати на Північному Заході? — з неприхованим зацікавленням запитав наприкінці сніданку пан Рембо.

— Так, маю намір з’їздити туди, як тільки облаштую тут справи.

— У такому разі, дозвольте познайомити вас із людьми, котрі можуть стати вашими супутниками. Більшість із них — тутешні жителі, але є й кілька прибульців із східних штатів. Ми їдемо в четвер спеціальним вагоном, одні — до Фарґо, інші — до Дулута. Буду дуже радий, якщо приєднаєтеся до нас. Сам я їду в Міннеаполіс.

Ковпервуд прийняв пропозицію та подякував. Потім відбулася ґрунтовна бесіда про пшеницю, худобу, будівельний ліс, вартість земельних ділянок, про необмежені можливості для відкриття нових підприємств — словом, про все, чим вабив до себе махлярів Північний Захід. Розмова вертілася головним чином навколо Фарґо, Міннеаполіса та Дулута, обговорювалися перспективи промислового зростання цих міст і подальше розміщення капіталів. Пан Рембо, котрому належала залізниця, що вже змережила вздовж і впоперек цей край, твердо вірив у його майбутнє. Френк, із півслова вловлюючи та затямлюючи все, що могло стати йому в нагоді, отримував дуже цінну інформацію. Міські залізниці, газ, банки та спекуляція земельними ділянками — ось що завжди й усюди особливо привертало до себе його увагу.

Нарешті гість пішов, позаяк ще мав кілька ділових зустрічей, але враження, яке справила його особистість, не стерлося з відходом чоловіка. Наприклад, пан Едісон і пан Рембо були щиро переконані в тому, що такого цікавого підприємця їм давно не доводилося зустрічати. А він майже нічого не казав — лише слухав.

3. Вечір у Чикаґо

Відвідавши Едісона в банку та пообідавши потім по-простому в нього вдома, Ковпервуд дійшов висновку, що з цим фінансистом не варто кривити душею. Едісон був людиною впливовою, з великими зв’язками. До того ж він справді подобався Ковпервудові. Й