Тімоті Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер

і задушених газом на фабриках смерті. Ми маємо радянську статистику страчених під час масових розстрілів Великого Терору та в Катині. Ми маємо надійні загальні оцінки кількості вбитих у найбільших місцях знищення євреїв, що ґрунтуються на зведенні інформації з німецької статистики та службового листування, свідчень уцілілих і радянських документів. Ми можемо робити обґрунтовані припущення щодо кількості загиблих від голоду у Радянському Союзі, хоча не всі з цих смертей задокументовано. Ми маємо листи Сталіна до найближчих соратників, застільні розмови Гітлера, щоденник Гімлера і багато іншого. Тією мірою, якою книжка такого штибу, як ця, взагалі можлива, її уможливлюють досягнення інших істориків, уведення ними в обіг таких і незліченних інших джерел. Хоча певні тези цієї книжки ґрунтуються на моєму власному пошуку в архівах, величезний борг перед колегами й істориками попередніх поколінь увиразнюється на її сторінках і в примітках.

Ця праця скрізь згадуватиме голоси самих жертв, а також голоси їхніх друзів і родичів. Покликатиметься вона і на самих злочинців — тих, що вбивали, і тих, що наказували вбивати. Книжка залучає у свідки невелику групу європейських письменників: Ганну Арендт, Анну Ахматову, Александра Вайсберга, Понтера Граса, Василія Гроссмана, Герета Джонса, Артура Кестлера, Джорджа Орвела і Юзефа Папського (крім цього вона стежитиме за кар’єрою двох дипломатів: американського експерта в справах Росії Джорджа Кенана, котрий опинявся в Москві у критичні моменти; та японського шпигуна Тіуне Сугігари, який брав участь у здійсненні політики, що, на думку Сталіна, виправдовувала масовий терор, а потім рятував євреїв від гітлерівського Голокосту). Деякі з цих письменників задокументували один захід масового вбивства, інші — два або й більше. Деякі з них залишили нам проникливий аналіз, інші — приголомшливі порівняння, ще інші — незабутні образи. Об’єднує їх тривале намагання бачити Європу між Гітлером та Сталіним, часто-густо всупереч заборонам своєї доби.

Порівнюючи радянський та нацистський режими, політичний теоретик Ганна Арендт писала у 1951 році, що «подальше існування самої фактуальності залежить від існування нетоталітарного світу». Американський дипломат Джордж Кенан у 1944 році у Москві висловив ту саму думку простішими словами: «Тут люди визначають, що істина, а що ні».

Невже істина — це не що інше, як умовність, яку встановлює влада? Чи істинний виклад історії таки може опиратися силі політичного тяжіння? Нацистська Німеччина і Радянський Союз прагнули запанувати над самою історією. Радянський Союз був марксистською державою, керівники якої проголосили себе фахівцями з історичної науки. Націонал-соціалізм являв собою апокаліптичну ідею всеосяжного перетворення, здійснити яке були покликані люди, котрі вважали, що воля і раса можуть скинути тягар минулого. Дванадцять років нацистської і сімдесят чотири роки радянської влади безперечно наклали тяжкий відбиток на нашу здатність оцінювати світ. Численні особи вважають, що злочини нацистського режиму були настільки страшними, що стоять поза історією. Така думка є тривожним відлунням власного переконання Гітлера, згідно з яким воля тріумфує над фактами. Інші стверджують, що злочини Сталіна, хоч які страшні, виправдовувала потреба створити і захистити модернізовану державу. Це нагадує власну думку Сталіна, згідно з якою історія має лише одне спрямування, яке він розумів і яке тепер легітимізує його дії в ретроспективі.

За відсутності історії, що ґрунтувалася б на цілковито іншій основі, Гітлер і Сталін продовжують самі диктувати нам, як розуміти їхні діяння. Що може стати такою основою? Хоча це дослідження покликається на військову, політичну, економічну, соціальну, культурну та інтелектуальну історію, три засадничі його методи прості: перший наполягає на тому, що жодна подія минулого не лежить за межами історичного розуміння чи історичного дослідження; другий допускає можливість альтернативного вибору в історії та приймає незводиму реальність вибору у справах людських; третій вимагає впорядкованої хронологічної уваги до всіх напрямів сталінської та нацистської політики, що спричинила смерть великої кількості цивільного населення і військовополонених. Форму дослідженню задає не політична географія імперій, а людська географія жертв. Криваві землі не були політичною територією — ні справжньою, ні уявленою; це всього-на-всього місце, на якому найбільш душогубні режими Європи вершили свої найтемніші справи.

Десятиліттями національна історія — єврейська, польська, українська, білоруська, російська, литовська, естонська, латвійська — опиралася нацистським та радянським концептуалізаціям цих звірств. Історію Кривавих земель збережено — часто кмітливо і відважно — завдяки тому, що європейське минуле поділили на його національні частини, а ці частини утримували від контакту одна з одною. Але увага до будь-якої з окремих переслідуваних груп, навіть у блискучому історичному виконанні, не в змозі пояснити те, що сталося у Європі між 1933 і 1945 роками. Досконале знання українського минулого не розкриє причин голодомору. Уважне стеження за історією Польщі — не найкращий спосіб зрозуміти, чому так багато поляків загинули у Великому Терорі. Жоден обсяг знань із білоруської історії не дозволить збагнути появу таборів для військовополонених і антипартизанських кампаній, у яких загинуло так багато білорусів. Вивчення життя спільноти європейських євреїв може охопити Голокост, але не пояснити його. Нерідко те, що сталося із однією групою, стає збагненним тільки з огляду на те, що діялося з іншою. Але і це лише початок встановлення зв’язків. Нацистський і радянський режими теж треба розуміти з огляду на те, як їхні лідери намагалися опанувати ці землі і як вони сприймали тамтешні групи та їхні відносини між собою.

Нині панує загальна згода, що масові вбивства XX століття мають якнайповажніше моральне значення для століття ХХІ-го. Як же дивно тоді, що досі немає історії Кривавих земель. Масові убивства відокремили єврейську історію від європейської, а східноєвропейську — від західноєвропейської. Убивство не творить націй, але досі зумовлює їх інтелектуальну відокремленість — через десятиліття після краху націонал-соціалізму та сталінізму. Це дослідження зводить нацистський та радянський режими докупи, як зводить докупи єврейську та європейську історію, а також окремі національні історії. Воно зображує жертв і злочинців. Воно розглядає ідеології та плани, а також системи і суспільства. Це історія людей, яких убила політика далеких вождів. Рідні землі жертв лежали між Берліном та Москвою. Вони перетворилися на Криваві землі після сходження Гітлера і Сталіна на вершину влади.

Вступ: Гітлер і Сталін

Колиска нацистського і радянського режимів та витоки їхньої зустрічі на Кривавих землях — Перша світова війна 1914–1918 років. Вона вбила старі європейські імперії і дала життя мріям про нові. На зміну династичному принципу врядування прийшла крихка ідея народного суверенітету. Мільйони людей отримають наказ узяти зброю