Ростислав Семків - Як читати класиків, Ростислав Семків

все більше кіно (і навіть справжнього кіно, а не лише блокбасте-рів), усе більше театру, малярських виставок, скульптурних салонів й просто лекцій, які ми хочемо чути. От-от народяться наші Шекспір із Сервантесом. І Мікеланджело розпише свою капелу.

Звісно, все це починалося таки в 90-ті: епатаж бубабістів й Подерв’янського, медійний шум довкола Станіславського феномену, прихід літературних амазонок із Оксаною Забужко на білому коні. Нові жанри, нові експерименти — літературу нарешті почали читати із захопленням. Проте наслідки уповні видно хіба зараз: перетривавши часи революцій та реформацій, ми нарешті можемо насолоджуватися культурним життям. І ми читаємо. Тепер ми значно більше читаємо.

Ще десять років тому наші видавці майже одноголосно заявляли, що друк книг у нас — це не бізнес. Досі у книговидавництві достатньо ідеалістів, для яких резонанс добре зробленої і цікавої книжки значно важливіший, ніж суха статистика її прибутковості. Проте сьогодні, коли річні плани найпотужніших видавництв сягнули позначки кількох сотень назв, коли сумарні наклади окремих книжок поборюють межу в 50 000 примірників, нікому не спаде на думку сказати, що тут не крутяться гроші. Сучасний ринок книг — це вже гігантський монстр (добрий, сподіваємося), що росте щороку небувалими темпами, відрощуючи все нові мацаки та загребущі кінцівки. І є надія, що цей ренесанс вже не зупинить жодна тридцятилітня війна, як то було раніше в історії Європи.

Потрапивши на книжкову виставку, хоч на київський Арсенал, хоч на львівський Форум чи й інші, менші, зараз ми добре бачимо, що наші співгромадяни успішно вийшли із зони примітивного виживання й з радістю кинулись до споживання, нехай навіть це слово книжкам і не надто пасує. Утім, якщо з читанням у нас все ще проблеми (не таке воно вже й інтенсивне, як нам хотілося б), але придбати і мати книжку — це вже нагальна потреба, що перетворюється на добру звичку культурних людей. Знання поступово перемагає: його тепер не соромляться — його прагнуть.

Чим відрізняється просто політик від політика, який читає? Можливо, той другий уже проковтнув спогади шведського дипломата про його працю в Туреччині та прочитав книжечку про сучасний стан справ у Колумбії? Може, він проштудіював підручник, де радять, як підготувати ефективну доповідь, чи знає, якою є ціна вірності своїм переконанням зі спогадів учасників українського повстанського руху минулого сторіччя? Його світогляд ширший, у нього більше аргументів, його позиція більш тривка. От би нам таких політиків! Інтуїтивно чи за порадами оточення політичний істеблішмент поступово рухається в цьому напрямку — і от уже Президент радить кілька книг, які варто прочитати: спогади Скоропадського, антологія української поезії, Жадан. Нехай це піар-хід, але тепер чомусь вважають за потрібне до нього вдатися.

Людина, яка ставить перед собою горнятко кави, кладе книжку, нехай навіть ще її не прочитавши, і робить з того ошатне фото, скоріш за все — значна ймовірність — не плюватиме на асфальт і з повагою ставитиметься до собі подібних. Читати означає бути культурним. І добре, що тепер це входить у моду.

2. П’ять причин читати

Проблема в тому, що в нашій свідомості читання також дуже часто пов’язане з репресією. Заставляти читати можуть батьки, але ще більш професійно це роблять вчителі у школі. Заставляти — це те вбивче слово, за яким криється відповідальність сучасного нам суспільства, що продовжує фруструвати інтерес до читання. Фактично, усю структуру сучасної формальної освіти, тобто те, як нас вчать, придумали ще на початку ХІХ сторіччя. Ідея її була в тому, щоб сформувати багатогранну особистість, свідомого громадянина та патріота, — сам по собі не такий вже й поганий задум. Проте на той час існували зовсім інші уявлення про обов'язок та дисципліну, а також про рівень цікавості й потрібності сказаного наставником. Архаїчне слово «наставник» тут ключове: він «ставить» особистість на ноги, підносить із мороку незнання, вдосконалює інтелекту-ально. Від нього залежить буквально все — він джерело знань і вмінь. Тому учні мають нагадувати добре вишколену армію, яка приймає науку без зайвих запитань і спротиву. Чи дивно тоді, що багато наших університетів досі нагадують казарму?

Вчителям, викладачам вигідно дотримуватися цієї перевіреної схеми: натисни кнопку — буде результат, так би мовити. Традиційне просвітництво в цьому сенсі доволі агресивне: після бадьорого «не знаєш — научим» йде загрозливе «не хочеш — заставим». Натомість більшість людей у світі вже давно трактують особисту свободу як перешочергову цінність, і заставити їх робити щось можливо, лише пояснивши конкретну прагматичну вигоду, яку вони потім матимуть. І тоді актуальними для цього процесу стають зовсім інші слова: «заохотити», «захопити», навіть «звабити». «Я знаю, нащо ти ведеш мене у бібліотеку, — каже маленька дівчинка герою дитячого мультика песику Снупі, — ти хочеш обманом навчити мене читати». От тільки нам тут ідеться не про обман: ми бачимо п'ять цілком конкретних причин, чому варто набути звичку читати. І користь від отриманого буде цілком зримою.

Читання дозволяє відпочивати елегантно. Ми надзвичайно завантажені. До вічної гори справ, що чекають на нас на роботі, додаються домашні клопоти й потреба постійно підтримувати емоційний контакт із низкою людей, які нам важливі або можуть стати цінними в майбутньому. Ми з нетерпінням чекаємо вечора п'ятниці, бо вихідні обіцяють похід у кіно чи улюблений серіал, чи навіть пікнік із вином та ковбасками на грилі. Ми палко бажаємо настання літа, бо там вже цілий місяць відпочинку, хоча більшість часу поглинуть уже згадані побутові турботи: зремонтувати поличку, розібратись з інструкцією до нової пароварки, врешті, піти до дантиста — все, що ви собі давно обіцяли зробити. Далі будуть тиждень чи два таки справжнього відпочинку, коли ми, у найліпшому разі, гнатимемо гірський велосипед хребтами Чорногори чи Ґорґан, а в гіршому — якщо вкрай втомлені — лежатимемо безсилою медузою на тапчані під палючим сонцем Анталії чи Затоки (вже як кому пощастить). І тоді найбільшою нашою втіхою буде склянка лимонаду. Це базова точка відліку — зафіксуймо собі — задоволення від холодного напою у спекотний день можуть відчути всі.

І всі саме так і відпочивають: щовечора серіал, щонеділі гриль, щороку гори або море. Це добре, бо традиційно, а отже, звично і надійно, але це таки й доволі монотонно. Хтось може урізноманітнювати свій відпочинковий раціон, добираючи кожного року подорож як не в Кенію,