Йон Колфер - Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер

два спецвипуски. Важко лишатися непомітним, коли твоє обличчя час від часу досі з’являється на екрані.

— Пластична операція? — запропонував голос у голові.

І це зовсім не перша ознака божевілля, а її парт­нер Мульч Діггумс, що звертався до неї через на­вушник.

— Прошу? — запитала вона в мікрофон — крихіт­ний чіп кольору шкіри, приклеєний до горла.

— От дивлюся на постер з твоїм прославленим обличчям і думаю, що тобі варто зробити пластичну операцію, якщо ми хочемо зберегти бізнес. І я маю на увазі справжній бізнес, а не цю гру в мисливців за головами. Мисливці за головами найгірші з най­гірших.

Холлі зітхнула. Партнер має рацію. Навіть зло­чинцям довіряють більше, ніж мисливцям за голо­вами.

— Кілька імплантів, інша форма носа, — і навіть найкращі друзі тебе не впізнають, — продовжив Мульч Діггумс. — Ти ж і так не королева краси.

— Навіть не думай, — відрізала Холлі. Їй подоба­лося її обличчя. Воно нагадувало про маму.

— А спрей для шкіри? Можеш пофарбувати її в зелений, замаскуватися під літаючого ельфа.

— Мульче? Ти зайняв позицію? — сердито обі­рвала його Холлі.

— Так, — відрапортував гном. — Піксі видно?

— Ні, іще не з’явився. Але скоро буде. Тож при­пини теревенити і приготуйся.

— Гей, ми ж тепер партнери, а не поліцейський і злочинець. Я не мушу вислуховувати твої накази.

— Приготуйся, будь ласка.

— Жодних проблем. Мульч Діггумс, мерзенний мисливець за головами, зв’язок закінчив.

Холлі зітхнула. Інколи вона сумувала за дисциплі­ною Легітимної Ельфійської Поліції. Коли надходив наказ, його виконували. Хоча, якщо чесно, Холлі не раз потрапляла в халепу через те, що не підкорялася наказам. Так довго в ЛЕП вона протрималася лише тому, що заарештувала багато злодіїв. І завдяки сво­єму ментору, командиру Джуліусові Руту.

Від спогадів стиснулося серце. В тисячний раз від­коли загинув Джуліус. Вона могла кілька годин по­спіль жити, не думаючи про нього, а тоді раптом знову відчувала втрату. Щоразу як уперше.

Вона пішла з ЛЕП, бо командир, призначений за­мість Джуліса, звинуватив її у вбивстві свого начальни­ка. Підкорятися такому ельфові Холлі не хотілося, вона принесла би більше користі Народу, якби кинула ЛЕП. Але тепер їй здавалося, що вона скоїла помилку. Коли вона була капітаном, брала участь у придушенні го­блінської революції, ліквідуванні плану знищення під­земної ельфійської культури, поверненні ельфійських технологій, украдених Людиною Бруду із Чикаго. Те­пер же вона вистежувала контрабандиста, що втік із-під застави. Не схоже на завдання національного рівня.

— А якщо подовжити гомілки? — перервав її думки Мульч. — За кілька годин станеш вищою.

Холлі посміхнулася. Як би не дратував її новий партнер, настрій він завжди піднімав. А іще гном мав особливі таланти, які сталися в нагоді для ново­го бізнесу. Досі він користувався ними, лише щоб проникати в будинки і тікати з в’язниці, але тепер він перейшов на бік янголів. Принаймні, так він сам присягався. На жаль, усім ельфам було відомо, чого варті клятви гномів. Вони були не варті навіть того потискання руки, яким скріплялися.

— Може, тобі подовжити мозок? — хмикнула Холлі.

— Смішно, — обурився Мульч. — Запишу до своєї книжечки кмітливих висловлювань.

Холлі спробувала вигадати щось дотепне у відпо­відь, але тут з’явився їхній клієнт. Сумирний на ви­гляд піксі, десь півметра заввишки, але щоб пере­ганяти вантажівки з рибою, і не потрібно бути велетнем. Ватажки контрабандистів наймали водіїв і кур’єрів-піксі, бо ті мали такий невинний вигляд. Холлі уже просканувала куртку цього піксі і знала, що він зовсім не такий невинний, як здається.

Дуда Дей уже понад століття привозив до неле­гальних ресторанів живу рибу. В контрабандних колах він був легендою. Мульч, як колишній злочи­нець, був добре обізнаний з кримінальним фольк­лором, тож видав Холлі всю потрібну інформацію, якої у файлах ЛЕП навіть не знайшлося б. Напри­клад, якось Дуді довелося перетнути Атлантику, де патрулі на кожному кроці, і він зробив це за шість годин, не загубивши жодної рибки.

Заарештував Дуду загін водяних ельфів, але він утік, коли його перевозили з камери попереднього ув’язнення до суду. І тепер Холлі його вистежувала. Винагороди за Дуду Дей вистачило б, щоб сплатити оренду за офіс за шість місяців. За той самий офіс, де на дверях висіла табличка: «Шорт і Діггумс. Приват­ні детективи».

Дуда Дей вийшов зі своєї кімнати, сердитий на ці­лий світ. Він застебнув куртку і пішов на південь, до торгівельного кварталу. Холлі трималася на двадцять кроків позаду, ховаючи обличчя під каптуром. Ця ву­лиця вже давно мала дурну славу, але Рада вклала в ремонт мільйони злитків. Через п’ять років тут уже не буде гоблінського гетто. Великі жовті мульти-мік­сери знімали старі тротуари і замість них клали нові­сінькі доріжки. Вгорі ельфи з громадської служби знімали зі стелі тунелю перегорілі світлові стрічки і заміняли їх новими молекулярними моделями. Пік­сі йшов тим самим маршрутом, що й попередні три дні. Прямував по дорозі до найближчої плази, купу­вав у кіоску бляшанку мишачого каррі та квиток до цілодобового кінотеатру. Якщо він і сьогодні зробить те саме, то пробуде всередині принаймні вісім годин.

«Спробую цього не допустити», — подумала Хол­лі. Вона була рішуче налаштована закінчити цю справу. Але легко не буде. Дуда маленький, але швид­кий. Без зброї і зв’язків його майже неможливо впій­мати. Майже неможливо, проте був один шанс.

Холлі купила у гнома квиток, сіла за два ряди від свого підопічного. О цій порі кінотеатр був майже пустим. Крім них, тут було ще з п’ятдесят відвідува­чів. Більшість навіть окуляри для фільму не надягли. Просто прийшли вбити час між їжею.

Сьогодні без перерви демонстрували трилогію «Пагорби Тайлта», кіноверсію подій, що привели до битви на пагорбах Тайлта, після якої людям уда­лося загнати ельфів під землю. Остання частина три­логії навіть отримала нагороду кілька років тому. Спецефекти у фільмі були неперевершені, згодом навіть зробили спеціальну інтерактивну версію, де можна було стати одним із другорядних персонажів.

Холлі дивилася фільм і серце в неї знову боліло. Народ має жити на поверхні, а їм доводиться юрби­тися в нашпигованій останніми технологіями печері.

Хвилин із сорок вона спостерігала за подіями на екрані, а тоді пересунулася до проходу і скинула каптур. За часів своєї служби в ЛЕП вона би просто підійшла до піксі і приставила йому б до спини «Нейтрино-3000», але цивільним не дозволялося носити зброю, тож дове­деться застосовувати менш ефективну стратегію.

Вона гукнула до піксі через проходи.

— Гей, ви? Ви часом не Дуда Дей?

Піксі