Йон Колфер - Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер

щоб змусити нас страждати,— сказав він, потиснувши братові руку.— Тож, почи­наємо.

Мерв дістав із кишені пульт. Прилад було нала­штовано на надзвуковий приймач, умонтований

у фасад лікарні. А він у свою чергу поєднувався із ба­лоном кислоти, що лежав на генераторі центрально­го живлення клініки за парковкою. Другий балон розташувався на запасному генераторі в службовому приміщенні у підвалі. Оскільки Мерв і Скант були прибиральниками, минулого вечора вони дуже легко розмістили ті балони на потрібних місцях. Звісно, клініка Аргона була поєднана із головною системою, але якщо генератори вийдуть із ладу, переключення до головної системи станеться лише через дві хвили­ни. Готуватися ретельніше потреби немає, врешті- решт, це ж медичний заклад, а не в’язниця.

Мерв глибоко вдихнув, відкрив захисний футляр і натиснув червону кнопку. Інфрачервоний наказ пульта активував два надзвукових заряди. Заряди послали звукову хвилю, яка підірвала балони, і бало­ни вивільнили свій кислотний зміст на генератори живлення клініки. Через двадцять секунд кислота повністю роз’їла генератори, і вся будівля потонула в темряві. Мерв і Скант швиденько надягли окуляри нічного бачення.

Щойно електрика зникла, на підлозі засвітилися зе­лені смужки, що показували шлях до виходу. Мерв і Скант швидко і цілеспрямовано зрушили з місця. Скант покотив візок, а Мерв пішов до капрала Кельпа.

Граб зняв відеоокуляри.

— Гей,— крикнув він, спантеличений через рап­тову темряву.— Що відбувається?

— Перебої з електрикою,— відповів Мерв і на­штовхнувся на капрала з добре вирахуваною не­зграбністю.— У нас не проводка, а жах. Кажу, кажу доктору Аргону, але ніхто не хоче витрачати гроші на підтримку будівлі, якщо можна купувати круті тачки.

Мерв плів дурниці не заради розваги; він чекав, доки подіє капсула з розчинним снодійним, яку він прикріпив до зап’ястка Граба.

— Кому ти розказуєш,— сказав Граб і раптом час­то заморгав.— А мені навіть нову шафу в Поліцей­ській Плазі не виділили... Пити хочу. Хтось іще хоче? — Граб завмер: почала свою дію сироватка. Через дві хвилини оціпеніння мине, і офіцер ЛЕП прокинеться. Про свою непритомність він не пам’ятатиме, а якщо пощастить, то і не помітить зниклі хвилини.

— Іди,— кинув Скант.

Мерва вже не було. Він з легкістю набрав код док­тора Аргона на дверях Опал. І зробив це навіть ско­ріше за Аргона, тому що провів безліч годин, трену­ючись удома на поцупленому кодовому замку. Аргон змінював код щотижня, але завжди виходило так, що коли лікар закінчував обхід, брати Брілл перебу­вали поряд із палатою Опал. До середини тижня пік­сі уже вивчали новий код.

Кодовий замок, що працював від батарейки, блимнув зеленим, і двері відсунулися вбік. Перед ним м’яко погойдувалася Опал Кобой, що висіла, не­мов жук в екзотичному коконі.

Мерв опустив її вниз на візок. Він рухався швид­ко, кожен рух було ретельно відпрацьовано. Він за­котив рукав Опал і знайшов маленький шрам на пе­редпліччі, куди було вживлено чіп. Обхопив тверду грудку вказівним і великим пальцями.

— Скальпель,— простягнув він руку. Скант пере­дав йому інструмент. Мерв зробив вдих, узяв скаль­пель і зробив двосантиметровий надріз на шкірі Опал. Всунув указівний палець в отвір і витяг елек­тронну капсулу. Вона була в силіконовому футлярі, за розміром не більше за таблетку знеболюючого.

— Закривай,— наказав він.

Скант нахилився до рани, притулив до обох країв великі пальці.

— Зцілися,— прошепотів він, і з його пальців з’явилися блакитні іскорки та потекли до рани. За секунду краї шкіри зійшлися, і тільки блідий роже­вий шрам нагадував, де був надріз. Шрам, майже ідентичний тому, що вже був. Власна магія Опал ви­сохла кілька місяців тому, оскільки вона була не в тому стані, щоб виконати ритуал.

— Міс Кобой,— сказав Мерв.— Час прокидатися. Доброго ранку!

Він повністю відстебнув Опал від конструкції. Непритомна піксі впала на кришку технічного візка. Мерв поплескав її по щоках, обличчя в неї порожевіло.

Дихання трохи почастішало, але очі лишалися за­плющеними.

— Потруси її,— сказав Скант.

Мерв витяг із куртки ЛЕПівський електричний кийок. Увімкнувся і доторкнувся до ліктя Опал. Тіло піксі спазматично смикнулося, і Опал Кобой повер­нулася до тями. Спляча прокинулася від жаху.

— Каджоне,— закричала вона,— ти мене зрадив!

Мерв схопив її за плече.

— Міс Кобой. Це Мервелл і Дискант. Час.

Опал дивилася на них, широко розплющивши очі.

— Брілл? — видихнула вона через кілька секунд.

— Саме так. Мерв і Скант. Час іти.

— Іти? Що це означає?

— Забиратися геть,— квапливо пояснив Мерв.— Маємо лише хвилину.

Опал потрусила головою, повертаючись із трансу.

— Мерв і Скант. Час іти.

Мерв допоміг їй піднятися з візка.

— Правильно. Клон готовий.

Скант зняв фольгу з нижньої частини візка. Все­редині лежала копія Опал Кобой в лікарняному вбранні. Клон, ідентичний до останньої фолікули. Скант зняв з обличчя клона кисневу маску, витягнув із візка і почав прикріпляти до апарата підтримки.

— Дивовижно,— потерла Опал шкіру клона паль­цями.— Я справді така красива?

— Так,— сказав Мерв.— Навіть більше.

Раптом Опал засичала:

— Дурні! У неї очі розплющені. Вона може мене побачити!!

Скант квапливо закрив клонові очі.

— Не хвилюйтеся, міс Кобой, вона нікому нічого не скаже, навіть якщо розшифрують її мозок.

Опал непевно залізла у візок.

— Але її очі реєструють те, що бачать. Фоулі може додуматися перевірити. Клятий кентавр.

— Не переймайтеся через це, міс,— сказав Скант, закриваючи низ візка фольгою.— Дуже скоро Фоулі буде не до цього.

Опал натягнула на обличчя кисневу маску.

— Пізніше,— глухо сказала вона через маску.— Поговоримо пізніше.

Кобой заснула природним сном, утомлена цією невеличкою процедурою. Повністю її тіло відновить свої функції лише через кілька годин. Після такої коми навіть існував риск, що Опал уже не буде та­кою розумною, як колись.

— Час? — запитав Мерв.

Скант глянув на місяцеметр.

— Лишилося тридцять секунд.

Мерв закінчив пристібати ремінці. Зупинився лише, щоб змахнути піт з чола і зробив іще один надріз скальпелем, цього разу на передпліччі клона, вставив капсулу. Доки Скант закривав рану магіч-

ними іскрами, Мерв поправив речі на фальшивому візку.

Скант нетерпляче забубонів:

— Вісім секунд, сім. Це востаннє, коли я витягую боса із клініки і заміняю на клона.

Мерв розвернув візок на колесах і виштовхав його за двері.

— П’ять... чотири...

Скант востаннє оглянувся, пробіг поглядом по всьому, чого вони торкалися.

— Три... два...

Вони вийшли, зачинивши за собою двері.

— Один...

Капрал Граб різко гойднувся, здригнувся і проки­нувся.

— Гей... Якого?.. Я пити хочу! Хтось іще пити хоче?

Мерв запхав у візок окуляри