Айзек Азімов - Сховище, Айзек Азімов

Тут сказано, що сховище може мати запаси всього потрібного на цілий рік. Можна жити в ньому протягом дванадцяти місяців, не вилізаючи. — Він захоплено похитав головою. — Моє сховище старе, зразка 1969 року. Воно розраховане лише на шість місяців. Мабуть…

— Для нас добре і це, — втрутилася його дружина.

Але в її голосі бриніла заздрість.

— Можна нам спуститися й оглянути сховище, місіс Фостер? Адже воно уже в стані готовності?

Майк щось мугикнув і пішов уперед. Мати усміхнулася, зрозумівши його бажання.

— Він повинен спуститись першим, щоб оглянути сховище — воно ж куплене для нього.

Обережно, ніби боячись доторкнутися до чого-небудь, Майк зайшов до шахти. Люк був завеликий для нього. Його розраховано на дорослого чоловіка. Коли хлопчик ступив на підлогу кабіни, ліфт почав спускатися темною шахтою до корпусу сховища.

Світло внизу ввімкнулося автоматично. Сховище пахло фарбою й мастилом; під хлопчиком глухо рокотали генератори. Як тільки зайшов Майк, автоматично ввімкнулася система очищення і знезараження повітря. Лічильники і циферблати на голій бетонній стіні раптом ожили.

Хлопчик сів на підлогу й підібгав коліна до підборіддя. Вираз обличчя у нього був серйозний, очі широко розплющені. Звуки знадвору сюди не проникали. Майк ладний був сидіти тут вічно, не рухаючись з місця. Сховище було повністю укомплектоване. Тепер він нічого не потребував і нічого не боявся.

Раптом він закричав. Його гучний, тріумфуючий крик луною покотився по приміщенню, відбиваючись від стін. Ця луна майже оглушила його. Він заплющив очі, міцно стиснув кулаки. Серце повнилося радістю.

3

Наступного ранку школярі про все довідалися ще до того, як прийшов Майк. Коли він підходив до школи, вони зустріли його захопленими вигуками. Вони радісно усміхалися й підштовхували один одного ліктями.

— Правда, що твої батьки придбали нове сховище «Дженерал електронікс», модель «С-72»? — спитав Ерл Пітерс.

— Правда, — відповів Майк. Душу його сповнювала спокійна впевненість, якої він раніше не знав. — Заходьте коли-небудь, — сказав він умисне недбало, — я вам покажу його. — І він пройшов мимо, відчуваючи на собі їхні заздрісні погляди.

— Ну, Майку, — сказала місіс Каммінгс наприкінці дня, коли хлопчик ішов додому, — який у тебе настрій?

— Добрий, — признався він.

— А твій батько зробив внесок на утримання патрульних винищувачів?

— Так, зробив.

— А ти маєш перепустку у шкільне сховище?

Щасливий, він показав учительці невеличкий браслет на зап'ястку.

— Батько послав чек у міський банк на всі заходи одразу. Він сказав, що коли вже купив сховище, то внесе гроші й за все інше, — сказав хлопчик.

Тепер ти маєш усе те, що й інші школярі,— усміхнулася йому учителька. — Я рада за тебе. Тепер ти… такий як і всі. Наступного дня радіогазети-автомати повідомили про нову «проникаючу» шрапнель росіян.

Боб Фостер стояв посеред вітальні, тримаючи газетну стрічку в руках. Його худе обличчя розчервонілося від люті й відчаю.

— Прокляття, це ж справжня змова! Тільки встигли ми купити сховище, як ця несподівана звістка. Ось поглянь! — Він сунув стрічку дружині.— Я ж казав тобі, що так воно й буде!

— Я вже бачила, — злісно озвалася місіс Фостер. — Невже ти гадаєш, що світ стоятиме на місці заради тебе? Вони ж постійно вдосконалюють зброю, Бобе. Минулого тижня повідомили про якісь пластівці, що проникають крізь пори речовини. Тепер оця шрапнель… Невже ти думаєш, що вони зупинять колесо прогресу заради того, що ти нарешті поступився й вирішив купити сховище?

Чоловік і дружина дивилися одне на одного.

— Що ж тепер робити? — тихо спитав Боб Фостер.

— Я чула, нібито збираються пускати адаптери, — сказала місіс Фостер, виходячи в кухню.

— Які там ще адаптери?

— Щоб не треба було купувати нових сховищ. Була передача по відеоекрану. Незабаром буде випущено на ринок якусь металеву решітку, що не даватиме дробинкам просвердлювати стіни сховища, і вони вибухатимуть на поверхні.

— А скільки це коштуватиме?

— Ціни ще не оголошено.

Майк Фостер, згорбившись, сидів на канапі і слухав розмову батьків. Він довідався про все ще в школі, якраз під час уроку по розпізнаванню диких ягід. Вони вивчали зразки диких ягід у пробірках, щоб уміти відрізняти їстівні від отруйних, як раптом продзеленчав дзвінок, сповіщаючи про загальні збори. Директор оголосив повідомлення про «проникаючу» шрапнель, а потім прочитав чергову лекцію про подання невідкладної допомоги при зараженні новими, недавно виведеними тифозними бацилами.

4

Батьки все ще сперечалися.

— Доведеться купити решітку, — спокійно заявила місіс Фостер. — Коли у нас її не буде, то це все одно, що у нас не буде сховища. Шрапнель спеціально призначена для проникання крізь поверхню сховища і самонаведення на тепло. Як тільки вони розпочнуть її масове виробництво…

— Куплю решітку! — сказав Боб Фостер. — Куплю решітку проти «проникаючої» шрапнелі і все, що б не випустили. Куплю геть усе, що є в продажу.

— Навіщо так панікувати?

— Між іншим, ця гра має одну безперечну перевагу перед збутом автомобілів чи телевізорів. Такі товари просто доводиться купувати. Це не предмет розкоші — їх купують не для того, аби вразити сусідів чимось небаченим, грандіозним, без чого можна обійтися. Від того, чи купимо ми ці предмети, залежить саме життя, без них ми загинемо. Адже завжди казали: щоб продавати, слід нагнати на людей страху, викликати в них почуття невпевненості. Та ця витівка сильніша за все, що було досі: ніякі засоби проти випадання волосся не витримують порівняння з нею. Якщо не купиш, то загинеш. Найпереконливіший довід на користь купівлі: купуй або гинь! Такий новий девіз у торгівлі. Встанови у себе на подвір'ї блискуче, найсучасніше сховище від водневих бомб фірми «Дженерал електронікс» або ж гинь. — Боб Фостер стис голову долонями. — Гаразд, здаюся, попливу за водою до кінця. Я куплю ту кляту решітку на різдво…

Решіткові адаптери фірми «Дженерал електронікс корпорейшн» зробили сенсацію.

Майк Фостер поволі йшов вечірньою вулицею, заповненою людьми. В кожній вітрині сяяли решітки всіляких форм і розмірів, для всіх типів сховищ, дорогі й дешеві, доступні для всіх. На вулицях гомоніла весела і збуджена різдвяна юрба: навантажені пакунками й одягнуті в теплі пальта люди добродушно штовхали одне одного. В повітрі кружляли сніжинки, зняті поривами грудневого вітру. Скрізь сяяли вогні й неонові реклами, яскравіли величезні вітрини.

Майків дім поринув у темряву й мовчання. Батьки ще не повернулися з магазину. Справи у батька йшли погано, і мати заступала одного з клерків.

Майк недовго залишався у вітальні. Він навпомацки вийшов через задні двері на ганок.

Щодня, повернувшись додому, він спускався у сховище, під захист його сталевого корпусу. Все повторювалося, як і першого дня. Тут