Айзек Азімов - Сховище, Айзек Азімов

— Можна подивитися всередині? — швидко запитав Фостер. — Можна мені спуститися вниз?

Впізнавши хлопчика, продавець зупинився.

— Так ти той самий, — повільно проказав він, — те чортеня, що завжди нам набридає?

— Мені б хотілося спуститися вниз лише на кілька хвилин. Слово честі, я нічого не поламаю. Я навіть ні до чого не доторкнуся.

Продавець завагався: хлопчак причепився, як реп'ях. Та в нього були батько й мати, а ця обставина робила можливим продаж. Справи йшли кепсько: кінець вересня, а період спаду ще не минув. Від того, що скажеш хлопцеві: «Не муляй мені очі», компанія користі не матиме. Не матиме і він преміальних за продане сховище. Однак, з другого боку, коли всякий буде там лазити, теж користі ніякої.

— Не можна! — нарешті сказав продавець. — Хай приходить твій старий. Він бачив нашу виставку?

— Бачив, — видушив Майк.

— Що ж йому заважає? — Продавець широко махнув рукою в бік осяйного зразка. — Ми на вигідних умовах купимо у нього старе сховище з урахуванням амортизації й застарілої конструкції. Якого року у вас сховище?

— У нас взагалі немає сховища. Батько каже, що купувати сховище — то кидати гроші на вітер. Він каже, що вони намагаються залякати людей, щоб ті купували непотрібні їм речі. Він каже…

— Твій батько — антиоборонець?

— Так, — сумно відповів Майк.

— Гаразд, хлопче. Жаль, що ми не можемо мати з тобою справи. Не ти в цьому винен. — Продавець завагався. — А що таке з твоїм батьком? Він що, жертвує тільки на патрульні літаки?

— Ні!

Продавець тихенько вилаявся. Той тип — просто заєць, що хоче проїхати коштом інших. Він теж у безпеці, оскільки решта членів суспільства жертвують тридцять процентів своїх прибутків на утримання постійно діючої машини оборони. Такі типи є в будь-якому місті.

— Невже не можна спуститися туди хоча б на хвилинку? — не витримав Майк. — Я нічого не зламаю. Тільки один раз!

— А хто купуватиме наші вироби, якщо ми дозволятимемо дітям лазити там? І як то можна стати антиоборонцем? — Продавця брала цікавість. — Що, твій батько завжди дотримувався цих поглядів?

— Батько каже, що вони продали людям стільки автомобілів, пральних машин і телевізорів, скільки ті могли купити. Він каже, що від патрульних літаків і бомбосховищ мало користі. Він каже, що заводи можуть без кінця випускати гармати та протигази і, поки люди житимуть у страху, вони платитимуть за них. Адже люди гадають, що коли вони перестануть платити, то ризикують бути вбитими. Людині може набриднути купувати щороку новий автомобіль, проте вона ніколи не перестане купувати сховища, тому що боятиметься за життя своїх дітей.

— А ти в це віриш? — спитав продавець. — О, я б дуже хотів, щоб у нас було ось таке сховище! — відповів Майк Фостер. — Я спав би у ньому щоночі.

— А може, ніякої війни й не буде, — сказав продавець. Чуття підказало йому, що хлопчик боїться, і він добродушно усміхнувся до Майка. — Не слід так боятися… Ти, мабуть, надто часто дивишся відеострічки. Більше грайся на повітрі.

— Нагорі ніхто не може почувати себе в безпеці,— повторив Майк слова вчительки. — Для цього треба спускатися під землю. А мені нема куди спускатися.

— Скажи своєму старому, щоб зайшов до нас, — ніяково промимрив продавець. — Може, нам пощастить переконати його і він купить сховище. Скажи, щоб він спитав Білла О'Нейла. Добре?

Майк подався геть від магазину в темряву вечірньої вулиці. Він знав, що йому вже слід бути дома, та ноги насилу несли його. Стомлений, він згадав слова викладача фізкультури, сказані за день до цього на уроці. Клас тренувався в затриманні дихання під час бігу. У Майка це не виходило — його товариші по школі, почервонівши від натуги, все ще бігли, затримуючи повітря в легенях, а він зупинився, зробив видих і почав судорожно ковтати повітря.

— Фостер, — злісно сказав тоді викладач, — ти мертвий. Ти це знаєш? Коли б це сталося в момент хімічного нападу… — З докором похитавши головою, він додав: — Відійди убік і потренуйся сам. Якщо хочеш залишитися живим, постарайся добитися кращих результатів.

З веранди будинку Майк побачив, що у вітальні вже горить світло. Звідти долинав батьків голос і ледве чутно — материн. Мати була в кухні. Хлопчик зачинив двері й скинув пальто.

— Це ти? — спитав батько. Боб Фостер сидів, розкинувшись у кріслі. У нього на колінах лежали звіти роздрібного меблевого магазину. — Де ти пропадав? Обід чекає на тебе цілих півгодини.

Батько сидів без піджака. Закачані рукава сорочки відкривали тонкі, але мускулясті руки. Очі великі й темні, негусте волосся. Він неспокійно перекладав папери.

— Пробач, — Майк понурив голову.

Батько уважно подивився на кишенькового годинника.

— Іди помий руки. До речі, де ти так затримався? — Він пильно глянув на сина. — Що з тобою? Ти не хворий?

— Я ходив у діловий квартал, — відповів Майк.

— Що ти там робив?

— Дивився останні зразки сховищ.

Батько нервово схопив купку звітів і квапливо почав пхати їх у папку. Його тонкі губи були міцно стулені, чоло прорізали глибокі зморшки. Він зігнувся, щоб зібрати папери, що розлетілися на всі боки. Майк навіть не спробував допомогти батькові.

Обідали мовчки. Здавалося, всі захоплені їдою й не помічають одне одного.

— Що ж ти там бачив? — заговорив нарешті батько. — Усе той самий мотлох?

— Там виставлено останню модель 1972 року, — відповів Майк.

— Вона ж нічим не відрізняється від моделі 1971 року! — Батько злісно кинув виделку. — Кілька нових пристосувань, трохи більше хрому. Ото й усе. Правду я кажу?

— У нових моделей, — пояснив Майк батькові,— ліфт не заклинюється. Він не застрягне в шахті на півдорозі. Треба тільки зайти туди, а все інше робиться автоматично.

— Наступного року випустять ліфт, який сам підхопить тебе і спустить у сховище, — ущипливо сказав батько. — Ця модель застаріє, як тільки продадуть її. Мета тут одна — примусити людей купувати нові моделі сховищ. Вони випускають їх одну за одною. Ми живемо ще в 1971 році. Чому ж продається модель 1972 року? Невже не можна зачекати?

— Тоді давай купимо стару модель, — випалив Майк. — Мені байдуже, яку. Можна навіть уживану.

— Ні, тобі хочеться саме нову… Все у ній має виблискувати й сяяти, щоб сусіди були приголомшені. У сховищі має бути якнайбільше циферблатів із стрілками і всіляких механізмів. І скільки ж коштує отака іграшка?

— Двадцять тисяч доларів.

Батько зітхнув.

— Двадцять тисяч за таку…

— Компанія надає пільгові умови, коли купується на виплат.

— Ще б пак! Виплачувати доведеться до кінця життя. Ще проценти за розстрочку