Шекспір Вільям - Венеціанський купець (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

Тож прошу тебе
Холодні краплі скромності пролити
На свій завзятий норов, бо мені
Зашкодить може дика поведінка,
І всі надії перекреслиш ти.

Г р а ц і а н о
Бассаніо, якщо я там не буду
Поштивим, скромним, стриманим і скрізь
Носити молитовник, і зітхати
Під час передобідньої молитви:
"Амінь", прикривши очі капелюхом,
Якщо не буду ревно, як ханжа,
Дотримуватись приписів і правил
Пристойності, бабусі на догоду, –
Ніколи більше ти мені не вір.

Б а с с а н і о
Побачимо, як вийде це у тебе.

Г р а ц і а н о
Та ніч оцю прошу не рахувати,
Мене по ній, будь ласка, не суди.

Б а с с а н і о
Звичайно, ні! Було б це дуже прикро.
Просив би жартівливо одягнутись
І звеселяти друзів цілу ніч!
Та я ще маю справи. Прощавай же.

Г р а ц і а н о
А я знайду Лоренцо і всіх інших,
Щоб на вечерю разом надійти.

Ідуть геть.

Сцена третя

Там же. Кімната в домі Шейлока.
Входять Д ж е с с і к а і Л а н ч е л о т.

Д ж е с с і к а
Жалкую я, що ти ідеш від батька.
Наш дім – це пекло, ти ж – веселий чорт,
Що часом розважав його нудоту.
Щасти тобі! Візьми собі дукат:
Побачиш у господаря нового
Сьогодні за вечерею Лоренцо, –
Віддай таємно ось цього листа.
Прощай. Не треба щоб мене з тобою
Побачив батько мій.
Л а н ч е л о т. Бувай здорова! Сльози засліпили мій язик, прекрасна язичнице! Якщо якийсь християнин не піде на шахрайство, щоб тільки здобути тебе, чарівна жидівко, я відчуватиму себе обдуреним. Бувай здорова! Ці дурні сльози підмочують мій мужній дух. Прощавай! (Іде геть.)
Д ж е с с і к а
Ходи здоровий, друже Ланчелоте!
Я добре усвідомлюю тепер,
Який це гріх – соромитися батька!
Та лиш по крові я йому дочка,
А не за духом. Побажай, Лоренцо, –
Я вихрещусь охоче, далебі,
І стану я дружиною тобі.

Іде геть.

Сцена четверта

Там же. Вулиця.
Входять Г р а ц і а н о, Л о р е н ц о,
С а л е р і н о і С а л а н і о.

Л о р е н ц о
Ми втечемо з вечері непомітно,
Щоб одягнути маски й повернутись.
Десь за годину встигнемо назад.

Г р а ц і а н о
Але ж у нас іще не все готове.

С а л а р і н о
Не замовляли ми факелоносців.

С а л а н і о
Робити це абияк не годиться,
Тоді вже краще зовсім не робить.

Л о р е н ц о
Тепер четверта. Все владнати можна
За дві години.
Входить Л а н ч е л о т з листом.
Друже, з чим прийшов?

Л а н ч е л о т. Якщо ви захочете відкрити цього листа, то дізнаєтесь про зміст. (Дає йому листа.)
Л о р е н ц о
Я знаю руку. Дивна ця рука –
Біліша за папір, який списала!

Г р а ц і а н о
Б'юсь об заклад, що це любовний лист.

Л а н ч е л о т. Я піду з вашого дозволу, синьйоре.
Л о р е н ц о. Куди ти підеш?
Л а н ч е л о т. Піду, синьйоре, запрошувати мого колишнього господаря-жида вечеряти у нового господаря-християнина.

Л о р е н ц о
На ось, візьми.
(Дає йому монету.)
І Джессіці чарівній
Скажи таємно, що прийду. Біжи.
Ланчелот іде геть.
Пішли до маскараду готуватись.
Факелоносця я уже знайшов.

С а л а р і н о
Ну що ж, іду негайно; я готовий.

С а л а н і о
Біжу і я.
Л о р е н ц о
Тоді у Граціано
Ми за годину стрінемось усі.

С а л а р і н о
Не запізнюсь.
Саларіно і Саланіо ідуть геть.
Г р а ц і а н о
Від Джессіки цей лист?

Л о р е н ц о
Тобі відкриюсь я. Вона готова
Втекти зі мною у костюмі пажа,
Забравши всі коштовності свої.
Так, жид, можливо, попаде на небо
За те, що має він таку дочку.
А їй перепинити шлях посміє
Зла доля лиш під приводом таким,
Що цей огидний жид для неї – батько.
Ось, прочитаєш на ходу листа.
Мені факелоносцем буде мила.

Ідуть геть.

Сцена п'ята

Там же. Перед домом Шейлока.
Входять Ш е й л о к і Л а н ч е л о т.

Ш е й л о к
Побачиш сам. Ти скоро зрозумієш
Різницю між Бассаніо і мною. –
Гей, Джессіко! – Не будеш жерти так,
Як в Шейлока… – Гей, Джессіко! – Не будеш
Хропіти цілий день і рвати одяг. –
Гей, Джессіко, озвися! Де ж вона?

Л а н ч е л о т
Гей, Джессіко!
Ш е й л о к
Я не просив кричати.
Л а н ч е л о т. Ваша милість завжди мене лаяли, що я нічого не здогадаюсь зробити, поки
мене не попросять.
Входить Д ж е с с і к а.
Д ж е с с і к а
Ви кликали мене? Що ви хотіли?

Ш е й л о к
Запрошений я нині на вечерю.
Візьми ключі. – Не знаю, – чи іти?
Не дружба кличе – лестощі скоріше.
Та я піду з ненависті, щоб їсти:
Хай платить марнотрат-християнин. –
А ти, моє дитя, слідкуй за домом. –
Чи не піти? Загрожує нещастя:
Всю ніч мішки з дукатами верзлись.

Л а н ч е л о т. Зробіть ласку, синьйоре, прийдіть; мій молодий господар сподівається на вашу немилість.
Ш е й л о к. Як і я на його.
Л а н ч е л о т. Там ціла змова; я не кажу, що буде маскарад, та побачите, що недарма в мене у чистий понеділок ішла кров носом о шостій ранку, – а це був саме той день, що чотири роки тому припав на покаянну середу.

Ш е й л о к
Як, маскарад? Ну, Джессіко, послухай:
Замкнися міцно! Вчувши барабан
Або огидний писк кривої флейти,
Не смій на вікна лізти і не здумай
На пики розмальовані дивитись
Безмозких християн! Позатикай
Всі вуха у будинку, тобто вікна,
Щоб шум порожніх дурощів не зміг
Проникнути в мій дім. Жезлом клянуся
Іакова – мені не до бенкетів!
Та я піду. – А ти іди вперед!
Скажи – прийду.

Л а н ч е л о т
Уже біжу, синьйоре! –
Ти, Джессіко, таки дивись у вікна,
Бо християнин пройде там –
Найкращий приз твоїм очам.
(Іде геть.)
Ш е й л о к
Що бреше дурень з племені Агарі?

Д ж е с с і к а
Сказав мені "прощайте", більш нічого.

Ш е й л о к
Не злий ледащо, тільки ненажера.
В роботі, наче равлик. Спить, мов кіт.
У вулику мені не треба трутнів.
Тож без жалю я поступився ним:
Хай допоможе іншому синьйору
Спустошити дірявий гаманець.
Ну, дочко, йди додому! Я, можливо,
Невдовзі повернуся. Все зроби,
Як я сказав. Замкни надійно двері.
Бог береже того, хто бережеться –
Вся мудрість наша з приказок береться.
(Іде геть.)
Д ж е с с і к а
Прощай! Розстатись мушу нашвидку.
Я батька втрачу, ти – свою дочку.
(Іде геть.)

Сцена шоста

Там же.
Входять Г р а ц і а н о і С а л а р і н о в масках.

Г р а ц і а н о
Тут, під дашком, просив Лоренцо ждати.

С а л а р і н о
Спізнився він.
Г р а ц і а н о
Це дивно, бо завжди
Закохані єднатись поспішають.

С а л а р і н о
О, голуби Венери в десять раз
Летять скоріш скріпить союз любові,
Ніж зберегти вже скріплений союз.

Г р а ц і а н о.
Це справді так. Бо хто ж встає від столу
З таким же апетитом, як сідав?
І де той кінь, щоб у зворотню путь
Рушав із нерозтраченим завзяттям?
Солодше нам бажати й домагатись,
Ніж чимось володіти врешті-решт.
Як схожий корабель на юнака,
Коли, весь в прапорах, виходить з порту,
Ласкаво гнаний подихами вітру!
Як згодом схожий він із блудним сином,
Коли за рік вертається у порт,
Пошарпаний, оброслий і зім'ятий,
З вітрилами, розідраними вщент!
Входить Л о р е н ц о.

С а л а р і н о
Ось і Лоренцо. Трішечки помовч.

Л о р е н ц о
Прошу, не лайте, друзі, за затримку:
У всьому винні невідкладні справи.
Коли і ви захочете украсти
Собі дружину, буду ждати вас.
Сюди! Живе тут жид, мій тесть. – Гей! Хто там?

У вікні з'являється Д ж е с с і к а в чоловічому одязі.
Д ж е с с і к а
Хто ви? Мені для певності скажіть,
Хоч присягнусь, що голос ваш знайомий.

Л о р е н ц о
Це я, Лоренцо, я, твоя любов!

Д ж е с с і к а
Лоренцо – так; моя любов – звичайно.
Кого ж іще я так люблю? Кому ж,
Як не Лоренцо, знати, чи його я?

Л о р е н ц о
Найкраще знаєш ти і знає Бог.

Д ж е с с і к а
Лови цю скриньку. Варто потрудитись.
Я рада, що в пітьмі мене не видно, –
Так я соромлюсь одягу свого.
Але ж любов сліпа, і той, хто любить,
Не бачить сам своїх безумних дій;
А то почервонів би й Купідон,
Коли б мене він хлопчиком побачив.

Л о р е н ц о
Для мене будеш ти факелоносцем.

Д ж е с с і к а
Мені самій освітлювать свій сором?
Він і без того очевидний всім.
Мене усі побачать, а потрібно
Ховатись якнайкраще.

Л о р е н ц о
Ти укрита
Цілком надійно одягом хлопчачим.
Але ж виходь!
Вже скоро й ніч збереться утікати.
Чекає нас Бассаніо давно.

Д ж е с с і к а
Я все замкну, позолочу себе
Дукатами і вниз до вас спущуся.
(Зникає.)
Г р а ц і а н о
Готовий присягнутися, – вона
Язичниця, а зовсім не жидівка.

Л о р е н ц о
Хай згину я, та я її люблю!
Вона розумна, як мені здається,
Прекрасна, як не бреше погляд мій,
І вірна, як її доводять вчинки.
Така ж розумна, вірна і прекрасна
Хай буде відтепер моя любов!
Входить Д ж е с с і к а.
Це ти? Пора вертатися назад:
Давно на нас чекає маскарад.
(Іде геть разом з Джессікою і Саларіно.)
Входить А н т о н і о.
А н т о н і о
Хто тут?
Г р а ц і а н о
Синьйор Антоніо!

А н т о н і о
Фу, сором!
Де ви усі поділись, Граціано?
Вже пізній час. Давно чекають друзі.
Скасовані вечеря й маскарад:
Задув попутний вітер. Поспішає
Бассаніо за щастям у Бельмонте.
Я двадцять слуг послав шукати вас.

Г р а ц і а н о
Прекрасну звістку сповіщаєш ти:
Вже нині під вітрилами пливти!

Ідуть геть.

Сцена сьома

Бельмонте. Кімната в домі Порції.
Рогова музика.
Входять П о р ц і я, п р и н ц М а р о к к а н с ь к и й та почет.

П о р ц і я
Завісу відслоніть, відкрийте скриньки. –
Мій благородний принце, вибір – ваш.

П р и н ц М а р о к к а н с ь к и й
Ось перша, золота, що має напис:
"Одержиш те, чого усі бажають".
Ось друга, срібна, з написом таким:
"Одержиш те, чого ти справді вартий".
Свинцева, третя, заявляє так:
"Все віддаси, що мав, мене обравши".
Та як дізнаюсь я, що вибір вірний?

П о р ц і я
В одній із скриньок – мій портрет. Мене
Одержите до нього на додачу.

П р и н ц М а р о к к а н с ь к и й
Хай божество якесь мені поможе!
Ще прочитаю написи на скриньках.
Що, справді, обіцяє цей свинець?
"Все віддаси, що мав, мене обравши".
Все втратити я можу, ризикнувши, –
Загрожує ця скринька. І за що?
Хто ризикує, хоче сподіватись
На вигоду велику. Розум наш
Не може сплутать золото зі шлаком.
Не ризикну нічим я за свинець!
Що каже срібло з кольором дівоцтва?
"Одержиш те, чого ти справді вартий".
Чого я вартий? Принце, зачекай!
Себе ти зваж відверто на долоні:
Чи вартий ти прекрасної синьйори?
Та сумніви у цінності своїй –
То прояви непевності й безсилля…
Чого я вартий? Вартий я її
І родом, і багатством, і красою,
І вихованням навіть. Та найбільше
Її я вартий силою кохання!
Можливо, це обрати без вагань?
На золоті ще напис прочитаю:
"Одержиш те, чого усі бажають".
Її, звичайно! Всі її бажають,
З'їжджаються з усіх кінців землі,
Немов на поклоніння до святині.
В проїжджий шлях перетворили принци
Пустелі аравійської піски
І простори Гірканії безлюдні.
І царство хвиль, чиї вуста пихаті
Плюють у небо, вже не перепона
Для чужоземців.