Народна творчість - Українські казки 1, Народна творчість

у ліс та й почав:

- Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!

Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай вона його знову лаяти:

- Нащо ж ти такого нарубав!

- Коли воно таке рубається!

- А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?

- Ні, я так саме й казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!»

- Ну і дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду нарубаю!

Пішла вона.

А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в санчатах,- ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З'їм бичка та й утечу!»

Приходить лисичка...

- Ну, стривай, вовцюгане! Я ж тобі це згадаю!

Та й побігла шляхом. Біжить, коли це іде валка запізнілих чумаків з рибою.

Вона впала серед шляху і ноги відкинула - притаїлась, мов нежива.

Чумаки зараз її й побачили:

- Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить!

Обступили її, перевертають. Треба взяти - дітям шапочки будуть. Кинули її на задній віз і знову рушили.

Ідуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибку з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає... Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибу, сіла та й їсть.

Зирк - аж вовк-панібрат біжить.

- Здорова була, лисичко-сестричко!

- Здоров!

- А що це ти робиш, лисичко-сестричко?

- Рибку їм.

- Дай же й мені!

- Отак! Я скільки морочилась, ловила та й віддай! Піди сам собі налови!

- Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити!

- Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька!» То вона й наловиться.

- Спасибі за науку!

Побіг вовк мерщій на річку та до ополонки, та хвіст в ополонку...

- Ловись,- каже,- рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все все велика!

Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка ж бігає по березі та все:

- Мерзни, мерзни, вовчий хвосте! Мерзни, мерзни, вовчий хвосте!

А вовк:

- Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?

- Та то ж і я кажу: ловися, рибко, велика й мала!

- Ану й я так: ловися, рибко, велика та все велика!

Ворухнув вовк хвостом - важко вже. А лисичка:

- Ото вже рибка почала чіплятися.

Трохи згодом:

- Ану, вовчику, тягни!

Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки,- не витягне. А вона його ще й лає:

- А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: «Ловися, рибко, велика та все велика»,- от велика начіплялася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати,- побіжу покличу людей.

Та й майнула на село. Біжить селом та й гукає:

- Ідіть,люди, вовка бити! Ідіть, люди, вовка бити!

Як назбігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху вовка періщити!

А лисичка тим часом ускочила в одну хату,- нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу незамішєну покинула. Вона взяла вимазала голову в тісто - та в поле... Коли дивиться - вовк насилу лізе,- добре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тільки стогне. А вовк побачив її:

- А,- каже,- така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!

А вона:

- Ой вовчику-братику, хіба ж то я? Хіба ж ти не бачиш, що з мене й мозок тече,- так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене!

- Та я й сам нездужаю!..

- Та в тебе ж тільки півхвоста нема, а мені й голову провалили. Ой-ой-ой, не дійду додому!..

- То сідай уже, що з тобою робити...

Вона залазить йому на спину, вмощується та так стогне.

Повіз її вовк. От вона їде та все приказує:

- Битий небиту везе! Битий небиту везе!

- Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?

- Та то я кажу: битий биту везе.

А сама знов нищечком:

- Битий небиту везе!

От довіз він її до хатки:

- Уставай, лисичко, доїхали!

Вона тоді плиг з вовка та:

- Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!

Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку та й зачинилася. Не влізе вовк. А вона ще визирає у вікно та й дражнить:

- Битий небиту привіз!

Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки - не влізе.

- Не клята ж лисичка?.. Отак піддурила!

Та й потяг додому.

А лисичка живе та курей ловить.

ПАН КОЦЬКИЙ

В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,- нехай в лісі ходить». Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:

- Що ти таке?

А він каже:

- Я - пан Коцький.

Лисичка каже:

- Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.

Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати - та так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:

- Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.

А вона йому:

- Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве!

Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони докупи, стали думати: як би побачити пана Коцького, - та й кажуть:

- А зготуймо обід!

І взялись міркувати, кому по що йти. Вовк каже:

- Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ.

Дикий кабан каже:

- А я піду по буряки та картоплю.

Ведмідь:

- А я меду принесу на закуску.

Заєць:

- А я капусти.

От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького.

Ведмідь каже:

- Я не підбіжу, як доведеться тікати.

Кабан:

- А я теж неповороткий.

Вовк:

- Я старий уже і трохи недобачаю.

Тільки зайчикові й приходиться. Побіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:

- А чого ти прийшов?

- Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб