Народна творчість - Українські казки 1, Народна творчість

мишенята. А хто його обмолотив?

- Ти,- вже тихіше відказують Круть із Вертем.

- А тісто хто місив? Піч витопив? Пиріжків напік?

- Ти,- вже й зовсім нищечком кажуть мишенята.

- А що ж ви робили?

Що мали казати мишенята? Нічого. Стали вони тут вилазити з-за столу, а півник їх і не тримає. Хто ж отаких лінюхів пиріжками пригощатиме?

ЛИСИЦЯ ТА РАК

Біжить лисичка полем. Добігає до річки, аж дивить­ся - рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.

- Здоров був, раче! - каже йому лисичка.- З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?

Поздоровкався і рак та й каже:

- Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.

А лисичка тоді йому:

- Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, роз­казуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити, коли на ногах зуби? Признай­ся, що таки правду люди говорять про тебе!

- Може, колись теє й правдою було, та тепер брех­нею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим навви­передки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Бі­жим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.

- Як так, то й так,- каже лисиця.

Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підібгав усі вісім своїх ніг та й гукнув:

- Но!

От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб поділитись, де той рак чим­чикує, аж чує позад себе:

- Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.

Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила:

- Чи то ж видано! - каже.

І більш не сміялася з рака.

ЛИСИЧКА-СУДДЯ

Двоє котиків веселих добули собі хитро-мудро гру­дочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому,- щоб якраз по правді рівнесенько розділити.

Один котик і каже:

- Давай поділимо отак, упоперек!

А другий каже:

- Ні, розділимо краще вздовж!

Отак і сперечаються. Коли це біжить лисичка. Поба­чила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає:

- А що тут у вас таке? Про що сперечаєтеся?

- Так і так,- розказують котики,- ось не знаємо, як нам краще поділити грудочку сиру.

- Е,- каже лисичка,- це можна дуже добре зро­бити! Ось дайте, я вам поділю!

Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розді­лила. Лисичка переломила грудочку сиру надвоє, а далі й каже:

- Ні, оцей шматочок - більший, треба порів­няти!

Та й над’їла один шматочок.

- А тепер,- каже,- оцей більший, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було! Не можна ж, щоб котромусь із вас кривда була!

І знов над’їла. Та так рівняла, рівняла,- то той шматочок над’їсть, то той,- поки стало два зовсім ма­леньких шматочки.

- Ну,- каже лисичка,- оце ж маєте тепер уже зов­сім однаковісінькі шматочки, хоч і на важницю покла­діть!

- Ну, добре,- кажуть котики,- але ж ти бага­то нашого сиру з’їла! За що ти стільки нашого добра взяла?

- Як - за віщо?! - одказала лисичка.- А я ж вас поділила!

ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА І ВОВК-ПАНІБРАТ

Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує - пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.

От біжить, а хлопці товар женуть.

- Здорові були, хлопці!

- Здорова, здорова, лисичко-сестричко!

- Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!

- Де ж таки - бичка за пиріжок.

- Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!..

Таки знайшла одного,- проміняв.

- Глядіть же,- каже,- хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс!

Та й побігла і бичка гоном погнала.

Ті підождали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка,- аж там сміттячко...

А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив'язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки.-Рубає та й приказує :

- Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!

Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат.

- Здорова була, лисичко-сестричко!

- Здоров, вовчику-братику!

- А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?

- От, де ж там! Бичка заробила, саночки зробила та й їду.

- Ну то підвези ж і мене!

- Куди я тебе візьму? Ти мені саночки поламаєш!

- Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу.

- Та клади вже, ніде тебе діти.

От вовк і поклав лапку. Від'їхали трохи, вовк і каже:

- Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку.

- Е, вовчику-братику, ти мені санки поламаєш!

- Ні, не поламаю.

- Ну, клади!

Вовк і поклав. Їдуть, їдуть, коли це - трісь!

- Ой, лишенько,- каже лисичка,- санки тріщать!- Та ні, лисичко, то в мене кісточка хруснула.

Ну, дарма,- їдуть... А вовчик знову:

- Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку.

- Та де ти її кластимеш? Тати мені зовсім санки поламаєш! Та ні, чого б вони ламалися?

- Та вже клади!

Тільки поклав, а саночки знову - трісь-трісь!

- Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш!

- Та де там вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я горішок розкусив.

- Дай же й мені!

- Так останній.

Проїхали ще трохи.

- Ой лисичко-сестричко, сяду я й увесь!

- Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати!

- Та я зібгаюсь так, що поміщусь.

- Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?

- От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку.

- Та вже сідай.

От він вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки - трісь-трісь-трісь! Так і розсипались.

Давай тоді його лисичка лаяти:

- А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив!

Лаяла його, лаяла, а тоді:

- Іди ж тепер та рубай дерево на санчата!

- Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева?

- А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а дерево рубати, то й ні! Кажи: «Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!»

Пішов вовк. От увійшов він