Олександр Олесь - На хвилях, Олександр Олесь

поле,

Що ти на жертвенник краси

З скарбниці повної даси?

 

Чи виймеш ти без забобону

Оксамитвінчену корону.

Чи кинешся у вир життя

І стратиш все без вороття?

 

1918

 

«Нема краси! Нема, та й годі…»

 

 

Нема краси! Нема, та й годі…

Се швидше осінь, ніж весна.

Хоч ллються ріки повноводі,

Хоч в’ється пісня голосна.

 

І дні такі нудні, непевні,

Блисне проміння і нема,

Мов знов настануть ночі темні

І забіліє знов зима.

 

Нема краси, нема, та й годі,

Великий келих без вина...

Хоч ллються ріки ясноводі,

Сльозами сповнені до дна.

 

1918

 

«Люби, люби! Мені співає море!..»

 

 

Люби, люби! Мені співає море!

Цілуй, милуй! Співають солов’ї,

Мов серце все для них прозоре,

Мов знають всі думки мої.

 

Моє кохання все вітає,

Про нього цілий світ гуде.

Одна вона нічого ще не знає

І, може, вже не вірить і не жде.

 

3.09.1914

 

«Хотілось би мені любові…»

 

 

Хотілось би мені любові,

Надій крилатих, ніжних слів,

Яких я чути так хотів

Давно колись, у дні майові,

У ночі срібно-смарагдові...

 

Ти молода, як час світання,

І серце в тебе, як роса,

І розпускається краса...

Моя ж душа, моє кохання

Як відблиск журного смеркання.

 

І страшно так мені, о мила,

Щоб ранок з вечором не зливсь…

В очах твоїх мій крик відбивсь,

І руки ти мені розкрила…

О воле! Молодосте, крила!

 

1918

 

«Хтось весну мою убив…»

 

 

Хтось весну мою убив,

Заморозив кров гарячу...

З того часу серед нив

Я стою і тихо плачу.

З того часу цілий світ

З мене, посміху, сміється.

Я мовчу, дивлюсь на світ,-

Ледве серце не порветься…

Часом вітер прилетить,

Упаде мені на груди,

Легше зробиться на мить,

Якось ближче стануть люде.

Прилетять думки-гадки,

Мрія голову підніме,

Оживуть мої квітки,

Заблищать струмки під ними.

І стою я серед нив,-

Ллються сльози, а не плачу…

Хтось весну мою убив,

Заморозив кров гарячу.

 

1918

 

VIVERE ЖИТТЯ!

 

 

Дух народу - лицар вірний

Недосяжної краси,

Що в журбі своїй безмірній

Йде до неї крізь ліси.

 

По лісах дубових, темних,

Він блукає вже віки,

До осель, до брам таємних

Все відшукує стежки.

 

Темна ніч в лісах дрімучих,

Терни-змії гнізда в’ють

І із ран його пекучих

Кров палку жадібно п’ють.

 

Дух же лицар не вважає,

Йде по тернах крізь ліси

І, йдучи, квітки зриває

Для далекої краси.

 

На устах у нього ллється

Пісня туги і журби,

Мрія жайворонком в’ється

І сідає на дуби.

 

Тихий вітер долітає

І несе йому нектар,

Що краси його чекає,

Наче сонця із-за хмар.

 

І своє палке зітхання

Лицар вітру оддає:

«Розкажи, яке кохання

Серце сповнює моє.

 

О, скажи, що не злякають

Мене пущі лісові.

В серці в мене крила мають

І співають солов’ї».

 

Він іде! Іди до неї,

Вірний лицарю краси,

В тернах зірвані лілеї

Молодій своїй неси.

 

ДУМА

 

 

Благословенна будь, народна душе,

Що знов вернулась з небуття

До повноводого життя.

 

Благословенні будьте, мудрі очі,

Що вгледіли через туман

Широкий рідний океан.

 

Благословенні будьте, дужі руки,

Що з пут кайданів уночі

Скували блискавки-мечі.

 

Благословенна будь, свята дорого,

Що нас вела через ліси

До брами Волі і краси.

 

12.01.1918

 

«Життя чи знову животіння?..»

 

 

Життя чи знову животіння?

Недоля блазня і раба?

Чи цвіт, краса, самогоріння,

До перемоги боротьба?

 

А що, як ворог подолає

І цвіт морозами поб’є,

Могутні крила поламає

І в ланцюги їх закує?!

 

Куди іти? Яка дорога

В обітний край нас доведе?

Але за нами перемога!

Хай тарабан на бій гуде!

 

18.08.1917

 

«Воля кров’ю сходе! Чуєте, кохані…»

 

 

Воля кров’ю сходе! Чуєте, кохані,

Що за неї впали в лютій боротьбі…

Убивають волю... Розпинають, п’яні!.

Біле її тіло кидають в юрбі.

Як же жити далі, в темряві сваволі?..

З чим лягати спати і робити вдень?

Як нешвидко знову зійде сонце волі,

Як же довго ждати радісних пісень!

Чуєте, прекрасні, що за неї впали,

Чуєте в могилах, лицарі святі,

Як зловіще виють навкруги шакали,

Як доходе в муках Воля на хресті...

О, з могил устаньте! В руки знову зброю -

І на чорні хмари вічних ворогів...

Дайте знов почути вашу пісню бою,

Брязкоти розбитих вами ланцюгів.

 

29.07.1917

ПРИМІТКИ

 

 

Ранок, в яблуках розквітлих...; Тріолети; Anemone (№ 96).

Гаснув день, як надія остання...; Квітне мак рожевий...- Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник».- 1918.- Кн. XII.- С. 145-146. Із циклу з 4-х віршів Олесем відібрані були до збірки два перші. III і IV