Свидницький А. П. - Фольклорно-етнографічні нариси та статті, Свидницький А. П.

не вертатись - різні примхи, забобони, примхливії оповідання тощо, що мимо них промигнула не одна сотня поколінь, достались мені, кажу, без жодної праці. То нехай же не гниють більше під сподом; може, знайдеться хтось такий, що й мені подякує, як я уже дякую тим, від кого сам почув, може, і це зацвіле, заплісніле комусь знадобиться. Може, іще хто, прочитавши ці остатки буванобіжжя, подивує зо мною, як-таки за стільки літ, при таких бучах, не загибли вони, не пропали, не очистилась від них наша віра православна, не сполоскалась тою кров’ю, що не раз річками текла по всій Україні! Лягло кістьми стільки люду щирого, щиро обороняючи благочестіє, і так щиро віруючи в діла і безділля, з-предку-віку християнством заборонені! Тільки десь-не-десь бачиш слід, що в це вірить християнин, а не магометан або хто. Хвалити бога, що нас обчищали невмілими руками! На що ще Нестор нападається, 7 і досі в народі задержалося: так же по іскрах угадують, так же бояться, щоб піп дороги не перейшов і друге і друге. Тільки, що тут не для цього місце, то і зоставлю теє до другого, може, часу, а тепер буде про відьом тощо - примхи будуть, а забобони лиш деякі, що просто йдуть до діла. Може, колись іншим часом і те докупи зведу - не знаю.

 

 

* * *

 

Все, що я чув про відьом, про опирів, сходиться в одно: що відьми й опирі єсть родимі і вчені. Тим-то я і звів їх докупи, що вони ув цім ділі сходяться, аби не говорити одно по кілька раз. Родимі опирі і відьми з хвостом - як палець, кажуть, стирчить хвостик на самім купрі. Як бере шмаття 8 на себе абощо, то треба роздягтися до голого, то того хвостика не видно - втягає в шкуру; тільки вже як купається, то не може заховать - так і кивається по воді, як борозняк. Найлучче видно його, як ті пливають, бо тоді він наверх води виставляється. Родимі не так страшні, як вчені,- той не винен, що під такою планетою родився, а вчені, то вже самі захотіли, і, кажуть, на них така планета надходить, то не витерпить - не може витерпіти, щоб не зробити кому якогось лиха. (Під це останнє підходить і вовкулак 9 (оборотень), що така планета на його надходить, то вже мусить вовком перекинутись і бігти.)

Щоб пізнати, чи то відьма, чи що, чи добра людина, беруть навпоперек мотузом і пускають на воду - топлять, 10 як це зветься між людом. Коли добра душа, чиста, то впірне, а коли ні, то так і плюскається поверх води - саму голову токмачить, бо встидно; та нічого не вдіє - голова і ноги будуть в воді, а середина все зверху, хіба камінь прив’язати, то аж тоді піде на дно. Я сам мало-мало що цього вже року не був свідком, як в однім селі купали відьом та опирів - кількома днями тільки спізнився. Найбільше допікає, що відьми дощ запродують (з уст люду). Як посуха, то громада вже й гуде на відьом, що дощ запродали, і нишком змовляться та й коли-небудь у велике свято, як все село в церкві, переступлять дорогу, щоб ніхто не втік, і ловлять, про кого недобра чутка ходить, та й і топлять. Так візьмуть навпоперек, наче поясом, і пускають на воду з кручі де, чи з містка, чи з греблі - яка де вода і звідки зручніше мочати. Тут і виявиться, що в кому кипить - інше і само признається. Як родиме, то пускають, а як вчене, то б’ють - само признається. На другий, на третій день і піллє дощ, як з луба; так було і цього року. Літ з десять абощо назад в однім селі на Поділлі одну бабу і втопили, не хотячи, на Богу, як відьом купали. Кажуть, чиста душа була, бо як спустили на воду, вона і не плюснулась, і не потопала - пішла, як сокира, на дно. «Чиста! чиста!» - загула громада і зараз же таки витягли, а вона й нежива. Що дива виробляли! І трясли, і відтирали - таки не помоглося. Так і поховали, що не ожила.

Опирі, кажуть, до запродування дощу не належать, але де вони є, то так дощ не може йти - і їх купають, щоб дощ пішов. Як купали цього року, то знайшовся такий, що признався. Я, каже, не винен, бо я родимий - так і вродився. Водиться на Поділлі празник - росалі; 11 його обходять на перший день петрівки на степку. Це зветься жіноче - бабське - свято, і з чоловіків там ніхто не буває, де його обходять. То на росалі жінки самі купаються, не роздягаючись, і кого спіймають, також зо всім у воду тащать; як єсть, так і вкинуть - одягненого, взутого, щоб дощ ішов. 12 Опирі тільки по смерті шкідливі - страшні, а за життя, як і всі люди - нікому нічого не винен. По смерті опир ходить попід вікна і лоскоче в носі, де світло горить в хаті дуже допізна. Як хто сидить сам у хаті, то затикає вікна, щоб вогню на двір не видно було, бо опиря привабить. Як залоскоче в носі, закрутить, то чоловік і чхне. Як нікому сказати «здоров» або хоч є кому, да не скаже, то сам собі скаже; бо як ні, то піллється кров з носа і вмреш. Це зветься потяв або підкосив опир. Як же скажеш чи почуєш «здоров», то тут примха двоїться: одні кажуть, що опир прахом стане. Мабуть, це тичеться до його тіла, що в гробі лежить - не гниє. А другі кажуть, що йде під другу хату і там уже лоскоче в носі. Ще кажуть, що опир кров ссе з чоловіка, та я не знаю, чи це то ж саме, що кров носом піллється, чи що друге. Знаю тільки, що з кого опир кров виссе, той до дня не діжде; більш всього, що його застануть уже неживим, як надосвіток