Герман Мелвілл - Мобі Дік, Герман Мелвілл

сучасний американський епос. Тут мало знайти відображення соціальне, економічне, духовне життя Америки, що стояла на порозі Громадянської війни. Автор був зобов’язаний художньо осмислити трагічні суперечності дійсності й свідомості, що, як здавалося йому, тягли країну до загибелі. Здійснити це завдання в чітких рамках одного певного жанру, одного вже відомого типу романтичної розповіді було явно неможливо. Звідси жанрова поліфонія «Мобі Діка». Звідси ж, до речі, і його складна система символів.

У рамках невеликої статті немислимо розглянути знаменитий роман Мелвілла в усій його складності. Але придивитись уважно до трьох його основних аспектів - китобійського, соціального й філософського - просто необхідно. Тут зосереджені всі його проблеми. Сюди тягнуться всі елементи розповіді.

 

 

Сучасному читачеві може здатися дивним те, що Мелвілл, задумавши створити епічну картину життя Америки середини XIX сторіччя, побудував свій роман як історію китобійного рейсу.

Адже у наші дні професія китобоя - рідкісна, екзотична.

Сто років тому китобійний промисел займав у житті Америки таке важливе місце, що саме в ньому письменник побачив матеріал, придатний для постановки найважливіших проблем національної дійсності. Досить познайомитися з двома-трьома цифрами, щоб пересвідчитися в цьому.

В 1846 році світовий китобійний флот налічував близько дев’ятисот суден. З них сімсот тридцять п’ять належали американцям. Добуванням китового лою та спермацету в Америці було зайнято близько ста тисяч чоловік. Капіталовкладення в китобійний промисел становили не десятки, а сотні мільйонів доларів.

На час написання «Мобі Діка» полювання на китів уже втратило риси мисливської патріархальності й перейшло до методів промислового капіталізму. Кораблі перетворились на фабрики з потогінною системою праці. Коли залишити осторонь чисто мореплавську специфіку китобійного промислу, то в ньому було не більше екзотики, ніж у чавуноливарній, вугледобувній, текстильній чи будь-якій іншій галузі американської індустрії.

Америка жила в «залежності від кита». Нафта ще не була знайдена на Американському континенті. Вечори й ночі американців минали при світлі спермацетових свічок. Перероблений лій ішов на харчування, бо американці ще не стали нацією скотарів. Навіть шкіра кита використовувалась, не кажучи вже про китовий вус та амбру.

Критик, який сказав, що «Мобі Дік» міг бути написаний «тільки американцем, до того ж американцем Мелвіллового покоління», безумовно, мав рацію. «Мобі Дік» - американський роман не всупереч китам, а скоріше завдяки їм.

Загальновизнано, що, як роман, де змальовано картини китобійного промислу, «Мобі Дік» унікальний. Він вражає старанністю в зображенні полювання на китів, розбирання китових туш, виробництва й консервації мастильних речовин. Десятки сторінок цієї книжки присвячені організації, структурі китобійного промислу, виробничим процесам на палубі китолова, описові інструментів та знарядь виробництва, специфічному поділові обов'язків, виробничим і побутовим умовам життя моряків.

Проте «Мобі Дік» не виробничий роман. Різні боки життя й праці китобоїв, показані Мелвіллом, мають, звичайно, самостійний інтерес, але насамперед вони утворюють антураж, у якому живуть, мислять і діють герої. Навіть більше - автор невтомно знаходить нові й нові приводи для роздумів над суспільними, моральними, філософськими проблемами, що вже не стосуються промислу.

В цьому «китобійному» світі величезну роль відіграють кити. І тому «Мобі Дік» - роман про китів такою ж, коли не більшою мірою, як і роман про китобоїв. Читач знайде тут масу відомостей з «китології»: класифікацію китів, їх порівняльну анатомію, інформацію щодо екології китів, їх історіографію і навіть іконографію.

Мелвілл надавав цьому аспектові роману особливого значення. Не задовольняючись власним досвідом, він старанно простудіював наукову літературу від Кюв’є і Дарвіна до спеціальних праць Бійла і Скорсбі. Але тут слід звернути увагу на одну надзвичайно істотну обставину. У відповідності з авторським задумом, кити в «Мобі Діку» (і сам Білий Кит) мали відігравати незвичайну роль, що далеко виходить за рамки китобійного промислу. Готуючись писати «китологічні» розділи, Мелвілл цікавився не тільки книжками з біології та природничої історії. Можна сказати, що людські уявлення про китів цікавили письменника багато більше, ніж самі кити. В списку літератури, яку він простудіював, поряд з Дарвіном і Кюв’є зустрічаються романи Фенімора Купера, твори Томаса Брауна, нотатки шкіперів китобійних суден, спогади мандрівників. Мелвілл ретельно вбирав усілякі легенди та перекази про героїчні подвиги китобоїв, про незвичайних своєю величиною чи злобністю китів, про трагічну загибель багатьох вельботів, а інколи й суден, що потонули з усією командою внаслідок сутички з китами. Не випадково саме ім’я Мобі Діка так близько нагадує ім’я легендарного кита (Моха Дік) - героя американських матроських легенд, а фінальна сцена роману розгортається в обставинах, запозичених з розповідей про загибель китолова «Ессекс», потопленого 1820 року величезним китом.

Автори спеціальних досліджень легко встановлюють зв’язок цілої низки образів, ситуацій та інших елементів розповіді в «Мобі Дікові» з традиціями американського морського фольклору. Особливо легко й чітко фольклорний вплив простежується в тих частинах книжки, які пов’язані з полюванням на китів і самими китами. Образ кита в людській свідомості, якості, що ними люди наділяли кита в різні часи й за різних обставин,- усе це було для Мелвілла надзвичайно важливим. Недарма він почав роман із досить-таки своєрідної добірки цитат про китів. Поряд із посиланнями на знаменитих істориків, біологів та мандрівників, читач знайде тут витяги з Біблії, з Лукіана, Рабле, Шекспіра, Мілтона, Готорна, з розповідей невідомих матросів, шинкарів, відчайдухів-шкіперів, а також із якихось таємничих авторів, скоріш за все вигаданих самим Мелвіллом.

Кити в «Мобі Дікові» не тільки біологічні організми, що живуть у морях і океанах, але одночасно й витвір людської свідомості. Недарма письменник класифікує їх за принципами класифікації книжок: ін-фоліо, ін-кварто, ін-октаво та ін. І книжки, й кити постають перед людиною як продукти людського духу.

Мелвіллові кити живуть двома життями. Одне минає в океанських глибинах, друге - в просторах людської свідомості. Перше описане за допомогою природничої історії, біологічної та промислової анатомії, спостережень над звичками й поведінкою китів. Друге проходить перед нами в оточенні філософських, моральних і психологічних категорій. Кит у океані матеріальний. Його можна й треба загарпунити, вбити, оббілувати. Кит у людській свідомості має значення символу й емблеми. І властивості його зовсім інакші.

Вся цетологія в «Мобі Дікові» веде до Білого Кита, зовсім не дотичного до біології чи промислу. Його природна стихія - філософія. Його друге життя - життя в людській свідомості - багато важливіше за перше, матеріальне.

 

 

Хоч сюжет «Мобі Діка» побудований як історія китобійного рейсу в далекі простори Атлантичного й Тихого океанів, головним об’єктом авторової уваги лишається