Рафаелло Джованьолі - Спартак, Рафаелло Джованьолі

десять пар андабатів у коротких білих туніках, озброєних лише короткими клинками, схожими більш на ножі, ніж на мечі. Опущені забрала їхніх шоломів були міцно закріплені і мали тільки маленькі нерівні відтулини для очей. Виставлені на глум, ці бідолахи мали битися один з одним, немов граючись в піжмурки. Вони повинні були звеселяти юрбу, аж поки служники цирку — лорарії — не примусять їх розпеченим пруттям стати впритул і вбивати один одного.

Сто гладіаторів обходили арену під оплески і вигуки натовпу, а минаючи місце, де сидів Сулла, вони підвели голови і за наказом їхнього хазяїна — ланісти Акціана — крикнули разом:

— Привіт тобі, диктаторе!

— Непогано, непогано! — сказав Сулла, звертаючись до тих, що оточували його, і оглядаючи колону гладіаторів досвідченим оком переможця в численних битвах. — Он які сильні і сміливі молодці! Вони обіцяють нам чудове видовище. Але горе Акціанові, коли вийде не так! Адже за п'ятдесят пар гладіаторів цей пройдисвіт узяв з мене двісті двадцять тисяч сестерцій!

Гладіатори обійшли арену і, привітавши консулів, повернулись до темниць. На залитій ясним сонячним світлом арені лишилися віч-на-віч тільки двоє — ретіарій і мірміллон.

Запала глибока тиша, і всі погляди звернулися до двох гладіаторів, готових до бою.

Мірміллон, за походженням галл, був вродливий білявий юнак, рослий, спритний і сильний; на його голові був шолом, прикрашений срібною рибиною, на одній руці був невеликий щит, у другій він тримав короткий широкий меч. Ретіарій, озброєний лише тризубцем і сіткою, одягнений у просту блакитну туніку, стояв на відстані двадцяти кроків од мірміллона і, здавалось, обмірковував, як напасти на свого противника і накинути на нього сітку.

Мірміллон стояв, виставивши вперед ліву ногу і спираючись усім корпусом на напівзігнуті коліна. Він тримав меч майже опущеним до правого стегна і чекав нападу ретіарія.

Раптом ретіарій блискавично рвонувся до мірміллона і з бігу метнув на нього сітку. Тієї ж миті мірміллон швидко відскочив праворуч, пригнувся майже до землі і, уникнувши сітки, метнувся до ретіарія. Той, побачивши свій промах, кинувся навтіки.

Мірміллон пустився навздогін, але ретіарій виявився спритнішим, оббіг навколо всієї арени, першим досяг того місця, де зосталася його сітка, і підхопив її. Ледве він встиг її схопити, як мірміллон його наздогнав. Ретіарій раптом обернувся, і тієї миті, коли його противник готовий був на нього напасти, знову кинув на нього сітку. Але мірміллон вислизнув з-під неї навкарачки. Він схопився на ноги в ту мить, коли ретіарій вдарив його тризубцем, але вістря лише зачепило щит галла.

Знову повторилась втеча ретіарія, на цей раз під обурений гомін юрби, що вважала себе ображеною недосвідченим гладіатором, який насмілився вийти на арену, не вміючи як слід володіти сіткою.

Цього разу мірміллон замість гнатися за ретіаріем перебіг на той бік арени, звідки його противник мав прибігти, і зупинився на відстані кількох кроків од сітки. Ретіарій, збагнувши маневр мірміллона, повернув назад уздовж хребта арени. Напівдорозі до Тріумфальних воріт він перескочив хребет і опинився в другій половині арени, зовсім близько від сітки. Мірміллон кинувся йому назустріч, підбадьорений ревінням тисяч голосів:

— Дай йому!.. Убий ретіарія!.. Вбий цього тюхтія!.. Вбий його, боягуза!.. Ріж!.. Заріж його!.. Пошли його ловити жаб на березі Ахеронту!..

Підбурюваний ревінням натовпу, мірміллон усе дужче напосідав на розгубленого противника, а той, розмахуючи тризубцем, не підпускав його близько і кружляв навколо, намагаючись схопити свою сітку. Раптом мірміллон щитом відбив удар тризубця і прослизнув під рукою противника. Він уже замахнувся мечем у його груди, та ретіарій лишив тризубець стриміти в щиті і схопив сітку, проте не досить швидко, бо меч мірміллона поранив його в плече, звідки струменем ринула кров. Він прудко відбіг із своєю сіткою кроків за тридцять, обернувся і голосно вигукнув:

— Не біда! Рана незначна! І одразу ж заспівав:

— Прийди, прийди, красеню галл, не тебе я шукаю, а рибину твою, рибину твою!.. Прийди, прийди, красеню галл!

Вибухом веселого сміху відповів натовп на пісеньку ретіарія. Ця витівка, видимо, повернула йому співчуття глядачів. Немало з них заплескали в долоні цій людині, що, беззбройна і поранена, стікаючи кров'ю, мала мужність жартувати.

Мірміллон, роздратований глузуванням противника і ревністю до його успіху в глядачів, люто кинувся на нього. Але ретіарій спритно відскакував, уникаючи його ударів, і вигукував:

— Прийди, мій галл! Сьогодні ввечері я пошлю доброму Харонові смажену рибину!

Цей новий дотеп справив величезне враження на присутніх і викликав новий напад мірміллона. Та ретіарій спритно накинув на нього сітку.

Натовп гучно зааплодував.

Мірміллон щосили намагався визволитись і ще більше заплутувався в сітці під веселий сміх глядачів. Тим часом ретіарій метнувся до того місця, де лежав його тризубець, вхопив його і, біжучи назад до мірміллона, кричав:

— Харон матиме рибину! Харон матиме рибину!

Але в ту хвилину, коли він уже підбігав, його противник одчайдушним зусиллям геркулесівських рук розірвав сітку. Хоч сітка сповзла до ніг мірміллона і заважала йому рухатись, — його руки звільнилися, і він зміг зустріти напад.

Знов оплески сколихнули юрбу. Вона напружено стежила за всіма рухами обох бійців, за їх прийомами, що ось-ось мали завершити двобій. Тієї миті, коли мірміллон розірвав сітку, до нього підбіг ретіарій і, зібгавшись усім корпусом, сильно вдарив його тризубцем. Мірміллон відбив удар щитом, що розлетівся на дрізки, і вістря тризубця поранило гладіатора. Із трьох ран його тепер беззахисної руки полилася кров. І зразу ж мірміллон схопив тризубець лівою рукою, ринувся всією вагою тіла на противника і до половини всадив йому свого меча в праве стегно.

Залишивши тризубця в руках ворога, поранений ретіарій побіг, кривавлячи арену, але кроків за сорок упав на коліно і потім звалився додолу. Тим часом мірміллон, який теж упав, швидко підвівся, виплутав із сітки ноги і кинувся до лежачого противника.

Гучні оплески, що гриміли в ці останні хвилини двобою, тривали й тоді, коли ретіарій, спершись на лівий лікоть, повернувся і підвів до глядачів смертельно бліде обличчя. Готовий мужньо і гордо прийняти смерть, він, тільки додержуючи звичаю, а не тому, що сподівався на порятунок, попросив глядачів дарувати йому життя.

Мірміллон поставив ногу на тіло противника, приставив меч до його грудей і обвів очима амфітеатр, щоб дізнатися про вирок юрби.

Понад дев'яносто тисяч чоловіків, жінок і дітей вказували великим пальцем правої руки вниз — знак смерті, і менше п'ятнадцяти тисяч милосердних підняли його догори — цим знаком переможеному гладіаторові звичайно дарувалося життя.

Серед дев'яноста тисяч тих, що вказували пальцем донизу, було немало непорочних і жалісливих