Володимир Дмитрович Михайлов - Чорні Журавлі Всесвіту, Володимир Дмитрович Михайлов

необхідність, за якої, як твердять правила, екіпаж має право перейти на ручне керування. Збери всіх…

Коробов натиснув кнопку загального збору. Кілька секунд обидва сиділи мовчки. Першим, притримуючись за стіну, увійшов Калве. Він здавався спокійним, як завжди, тільки пальці крутили застібку комбінезона. Дізнавшись, про що йде мова, він знизав плечима, сів у своє крісло, пристебнувся, почав натискувати контрольні клавіші. Під пластиковим облицюванням обчислювача заспокійливо гуло, брязкало, на панелях мирно спалахували численні кольорові вогники.

— З машиною все гаразд, — сказав Калве, не обертаючись.

Він вислухав завдання — обчислити поворот. Зігнувшись, заграв на клавіатурі щось швидке, як чардаш Монті, ліва рука його підхоплювала виповзаючі з блока інтеграторів стрічки з даними про швидкість, запаси пального, напругу гравітації, відстань від планети. Потім він надів навушники довідника — у вуха поповзли цифри поправок і коефіцієнтів.

Потім зайшли стурбовані Азаров і Раїн — їхні пости були найдалі од рубки. Азаров потирав багряний синець на лобі: ясно, під час спостережень не пристебнувся до крісла. Тепер усі вчотирьох, швидко повертаючи голови, дивилися то на екран, то на швидкі руки Калве.

Їм здавалося, що минуло дуже багато часу, доки машина дзвінком повідомила, що роботу закінчено. Калве пробіг очима стрічку і передав Раїну. Астронавігатор прочитав, пожував губами. Подумав. Сказав:

— Орбіта нестабільна. Під час гальмування втрачено швидкість… — У перекладі на загальнолюдську мову це означає, що ракета під час гальмування втратила хід настільки, що швидкість стала меншою за колову, і тепер, правда, повільно, по пологій спіралі, але корабель все ж падав на Марс.

Це нікого особливо не засмутило — вони могли ввімкнути двигуни і знову розвинути потрібну швидкість. Обчисленням цього маневру й займався зараз Калве. Він знову пустив машину.

Продзвеніло. Калве натиснув клавішу — машина, стрекочучи, викинула із друкуючого пристрою короткий шматок стрічки. Калве, здавалося, чекав, але індикатори разом згасли: апарат вимкнувся.

Калве підняв брови, нерішуче потяг стрічку до себе. Прочитав. Брови подалися ще вище. Прочитав ще раз. Повернувся до товаришів — на обличчі його, здавалося, лишились тільки очі.

— За даними розрахунку, — сказав він поволі, — в цих обставинах ми… як це? Ми не можемо вийти на задану орбіту, якщо хочемо зберегти запас пального для посадки… Перевитрата пального. Із баків останнього ступеня — так тут сказано… Ми падаємо на Марс.

3

Важке мовчання панувало в рубці; звичне гудіння приладів, як усім раптом здалося, стало загрозливо гучне.

Калве сидів, опустивши руки, — через відсутність ваги вони незграбно висіли в повітрі. Решта хто сидів, хто стояв, відхилившись, схопившись за що попало. Шматок паперової стрічки, підхоплений слабким вітерцем від схованих у стінах вентиляторів, повільно кружляв під стелею, аж поки прилип міцно до решітки генератора. Тоді Сенцов, який уважно (немовби це й було зараз найголовніше) стежив за його польотом, сказав:

— А чому хаос? Всім бути на місцях…

…Спочатку ніхто з них не повірив у те, що сталося, хоч у кожного тьохнуло серце. Сенцов навіть почав було з досадою: “Ну, дорогий товаришу, й загнув же ти!..” Калве, знизавши плечима, відповів: “Так є”. І Сенцова переконали навіть не слова його, а надто спокійний тон. Тоді всі замовкли надовго…

Тепер вони розсілись по кріслах, і Сенцов сказав:

— Що ж, посумували — досить.

— Власне кажучи, — мовив Калве, — я не зовсім розумію… Обчислювач, звичайно, краще знає… Але яке значення має, де саме пальне — в останньому чи основному ступені? Чому ми не можемо ввімкнути двигуни?

Азаров знизав плечима, висловлюючи цим своє мовчазне презирство з приводу незнання найелементарніших технічних істин. Коробов спокійно відповів:

— Як ти знаєш, ракета наша нині складається з двох ступенів. В основному, задньому ступені — тільки пальне і ходовий двигун. А гальмуватись ми можемо лише за допомогою двигунів, сопла яких обернені вперед. Вони містяться в цьому ось, останньому ступені ракети, де ми сидимо.

— Ну то й що? — запитав Калве.

— А те, що витрату пального останнього ступеня на цьому етапі польоту не було передбачено. А ми його витратили, і загальний запас став менший за розрахунковий.

— Решта мені зрозуміло, — відказав Калве. — Обчислювач не спрацював саме тому, що запас пального нижчий за норму. Він не блокував двигунів, доки ракеті загрожувала смертельна небезпека, але тепер… О, це дуже досконалий пристрій.

— Так, — сказав Азаров. — Але тепер вирішувати мусить уже не пристрій, а ми. Хоч ми від цього й відвикли, здається…

— Дурниці! — вигукнув Сенцов. — Але вирішувати треба швидко.

— Оголошується конкурс на кращу раціоналізаторську пропозицію, — серйозно сказав Коробов. — Премія — екскурсія за маршрутом Марс—Земля….

Ніхто не підтримав жарту. Сенцов повторив:

— Вирішувати треба швидко й грунтовно. Надто дорого коштує країні наш політ…

Але так просто, нашвидкуруч, нічого на думку не спадало, окрім міркувань найфантастичніших. Врешті Раїн сказав:

— Еге, так ми далеко не заїдемо… не далі Марса. Слово за Калве. Нехай порадиться з обчислювачем…

Калве із сумнівом похитав головою, але очі його заблищали від задоволення. Він підійшов до програмного пристрою; кілька секунд, роздумуючи, ласкаво погладжував його матовий кожух… Машина не відповідала довго — за фасадом обчислювача, судячи з божевільного танцю вогників, йшла напружена робота. Нарешті Калве одержав відповідь, пробіг її очима і простяг Сенцову.

Той хвилин п’ять вивчав стрічку. Усі напружено стежили за його обличчям, майже фізично відчуваючи, як корабель усе наближається і наближається до поверхні Марса. Та ось Сенцов підвів очі. Сказав:

— Ну, ось так-то… не мудруючи довго. Вихід цілком розумний. Оскільки кількість пального, яка нам потрібна, залежить від маси корабля і дозаправитися ми не можемо, — лишається тільки одне, що