Лаймен Френк Баум - Чари країни Оз

— А за що вони вас витурили? — спитав його юнак.

— Та тепер така мода пішла — Королів витурювати. Я був добрим Королем — для себе, звісно, — але оті жахливі люди з Озу не давали мені спокою. Довелося зректись трону.

— А що це означає?

— Це означає, що тебе витурюють. Але поговорімо про щось приємніше. Хто ти і звідки прибув?

— Мене звуть Кікі Ару. Досі я жив на горі Жвак, у країні Оз, але тепер я мандрівець, як і ви.

Король Номів проникливо подивився на нього.

— Я чув, як та пташка сказала, ніби ти перекинувся сорокою, тоді знову людиною. Це правда?

Кікі завагався, але вирішив, що, заперечувати не варто.

Йому здалося, що сказавши правду, він видасться значнішою персоною.

— Ну… правда, — відповів він.

— То ти Чарівник?

— Ні, я вмію тільки перекидатись, — признався він.

— Ну, це дуже добрі чари, — сказав старий Коструббо. — Я сам колись володів такими ж чарами, але мої вороги відняли їх у мене. І куди ти прямуєш тепер?

— Іду до заїзду — по вечерю й на ночівлю, — відповів Кікі.

— А гроші, щоб заплатити за це, ти маєш? — спитав Коструббо.

— Одне золоте кружальце.

— Украдене, до речі. Дуже добре. І радієш, що ти лихий.

Іще краще. Ти мені подобаєшся, юначе, і я піду з тобою до заїзду, якщо ти пообіцяєш мені за вечерею не їсти яєць.

— Ви не любите яєць? — спитав Кікі.

— Я боюсь їх, бо вони небезпечні! — відказав Коструббо, здригнувшись.

— Гаразд, — погодився Кікі. —Я не замовлятиму яєць.

— Тоді ходімо, — сказав Ном.

Коли вони ввійшли до заїзду, господар насуплено глянув на Кікі й мовив:

— Я ж тобі казав, що без грошей їсти не дам.

Кікі показав йому золотого.

— А ви? — спитав господар, повернувшись до Коструббо. — Маєте гроші?

— Я маю щось краще, — відповів старий Ном і, вийнявши з однієї кишені торбинку, висипав з неї на стіл купку блискучих самоцвітів — діамантів, рубінів і смарагдів.

Господар одразу зробився дуже чемний з цими чужинцями. Подав їм чудовий обід, а поки вони їли, молодий Верхотур спитав свого товариша:

— Де це ви взяли так багато самоцвітів?

— Можу сказати, — відповів Ном. — Коли оті нахаби з Озу відняли в мене королівство — тільки тому, що це було моє королівство і я хотів правити ним, як мені подобається, — то сказали, що я можу взяти стільки самоцвітів, скільки зумію винести. А я мав на своєму вбранні багато кишень, то й понасипав їх повні. Самоцвіти дуже добре мати з собою в мандрах, за них можна купити будь-що.

— Вони кращі за золоті кружальця? — спитав Кікі.

— Найменший із цих самоцвітів вартий сотні золотих монет — таких, як ти вкрав у того старого.

— Не говоріть так голосно, — злякано попросив Кікі. —А то ще хтось почує.

Після вечері вони обидва вийшли прогулятись, і колишній Король Номів сказав:

— А ти знаєш Кудлача, Страхопуда, Залізного Дроворуба, Дороті, Озму і все оте кодло з Озу?

— Не знаю, — відповів юнак. — Я весь час жив на горі Жвак, поки не втік учора через Мертву Пустелю в подобі яструба.

— То ти ніколи не бачив Смарагдового міста в країні Оз?

— Ніколи.

— Ну, а я, — сказав Ном, — знав усіх їх, і можеш здогадатися, що я їх не люблю. І під час своїх мандрів я весь час міркував, як помститися. Тепер, зустрівши тебе, я бачу спосіб, як завоювати країну Оз і самому стати там Королем, а це краще, ніж бути Королем Номів.

— А як же ви це зробите? — здивовано спитав Кікі Ару.

— То вже моя справа. Насамперед я хочу домовитися з тобою. Скажи мені таємницю, як перекидатись у що хочеш, і я дам тобі повну кишеню самоцвітів — найбільших і найкращих з усіх, які маю.

— Ні, — відказав Кікі, бо зрозумів, що ділити свою могутність із кимось небезпечно для нього самого.

— Я дам дві кишені самоцвітів, — пообіцяв Ном.

— Ні, — відказав Кікі.

— Я тобі віддам усі самоцвіти, які маю.

— Ні, ні, ні! — вигукнув Кікі, що вже почав боятися.

— Ну, тоді, — сказав Ном, дивлячись на юнака лихим оком, — я скажу господареві заїзду, що ти вкрав золотого, і він віддасть тебе тюремникам.

Кікі на ту погрозу тільки засміявся.

— Поки він це зробить, я перекинусь левом і роздеру його на шматки, або ведмедем — і з’їм його, або мухою — і залечу кудись так, що він мене не знайде.

— Ти справді можеш творити такі дива? — спитав старий Ном, зацікавлено дивлячись на нього.

— Авжеж, — запевнив Кікі. —Я можу обернути вас у паличку, або в калюжу, або в камінь, і покинути тут, при дорозі.

Лихий Ном трохи здригнувся, почувши це, але йому ще дужче закортіло заволодіти великою таємницею. Трохи згодом він почав знову.

— Я тобі скажу, що я зроблю. Якщо ти, відкривши свою таємницю, допоможеш мені завоювати Оз і обернути моїх тамтешніх ворогів у палички або в каменюки, я згоден поставити тебе правителем Озу, а сам стану твоїм першим міністром і дбатиму, щоб твоїх наказів дотримувалися.

— Допомогти допоможу, — відказав Кікі, — але таємниці не відкрию.

Нома ця відмова так розлютила, що він з люті довго підскакував, задихався й бризкав слиною, поки врешті погамував себе. Та юнак нітрохи не злякався. Він тільки сміявся з лихого старого Нома, а той казився ще дужче.

— Облишмо це, — сказав він, коли Коструббо трохи