Генрі Лайон Олді - Де батько твій, Адаме?

Красуня.

— Але Вачаган Арсенович! Перепрошую! Адже свого часу і «патники»… ой, пробачте! — емпатичні комунікатори теж вважалися шкідливими? Може, історія лише повторюється?

Камера знов намацала дядечка із залисинами. Цього разу його супроводжував рядок: «Проф. Казарян В.А., доктор психології, зав. регіональним НДЦ „Емпаком“.»

— Я був би тільки радий, якби мої побоювання виявилися безпідставними. Дідько забирай, я б станцював на столі, коли б так трапилось!

Професор, що раптом став схожий на божевільного абрека, закусив губу. Відчувалося: спокійний діловий тон дається йому великою кров’ю. Куди легше було б зірвати краватку, скинути піджак і, оголивши вірний кинджал, кинутися різати експериментаторів, немов скажених собак. Але гнів спалахнув далекою блискавкою, розкотився громом — і зник за горизонтом.

Окуляри.

Тугий вузол краватки.

Розмірена, переконлива мова майже без акценту.

— Проте цього разу ми маємо в своєму розпорядженні реальні факти, у той час коли довкола емпат-комунікаторів ходили лише нічим не підтверджені чутки. Навіть на стадії лабораторних випробувань приладів серії «Сенсит» не було виявлено жодних побічних ефектів. Тепер же нами накопичено величезний статистичний матеріал, який однозначно підтверджує: емпатичні комунікатори абсолютно нешкідливі. Більш того, вони успішно застосовуються при лікуванні важких депресій, нервових розладів, різних фобій і навіть наркоманії з алкоголізмом. А про їх використання в побуті ви напевно обізнані не гірше за мене. Але ментальний комунікатор — це дещо принципово інше! Повторюю, цей пристрій украй небезпечний для психіки людини! Я можу навести отримані в ході досліджень дані…

У пам’яті спливла лютнева стаття, підготована Кирилом на замовлення тижневика «Горизонти бізнесу». До закінчення інституту залишалося ще півроку, але до нього, дипломника журфаку, все частіше зверталися різні видання. Спочатку відверто «жовті», пізніше — солідніші, на зразок тих же «Горизонтів…». Платили непогано. Кирило навіть почав розмірковувати: а чи не взяти вільний диплом?

Стаття була про сфери застосування «патників». Для Кирила, природженого сейфа, написати її стало справою честі. Попрацював на совість: стирчав на молодіжних дискотеках, де тінейджери з «патниками» за вухами, у вухах, у волоссі, на потилиці шаленіли від щастя, зарядившись від тусовки «драйвом»; на стадіонах, коли половина трибун із захопленим ревом схоплювалася в єдиному пориві, тільки-но центр-форвард «Металіста» засаджував м’яч «у дев’ятку». Спілкувався із закоханими, з молодятами, з лікарями-психіатрами й невропатологами; втерся у довіру до молодика — наркомана-початківця, з’ясувавши з перших рук: «ловити кайф» стало куди простіше, дешевше й безпечніше. Збирається компанія любителів забити косяк або нюхнути, беруть одну дозу на всіх, чіпляють «патники», сідають у коло… Один «довбеться», а кайф ловлять усі. Хай опосередкований, фільтрований, на «голих емоціях», але все-таки… З жорсткою наркотою такі жарти не проходили, але з травичкою і навіть з морфієм — цілком. Ейфорія транслювалася запросто. Між іншим, лікували наркоманів за дуже схожою методикою. «Пушери», ясна річ, були не в захваті: попит на легку отруту неухильно падав. Ходили чутки, що готується законопроект про легалізацію слабких наркотиків з продажем їх в аптеках по «групових заявках».

Стаття вийшла на славу. У номер пройшла з першого разу, майже без правок. А головред «Горизонтів…» обіцяв, як виникне потреба, неодмінно зв’язатися. Можна пишатися. У сейфа вийшло! Ще й трохи краще, ніж у колег з «патниками». Читав він подібні статейки в інших виданнях — нісенітниця, писанина…

І зараз Кирило почув тему! Гостру, сильну, потенційну сенсацію. Крах проекту телепатичного зв’язку від «Емпакома», виступ керівника дослідницького центру з публічним викриттям… Фарисей Савл, гонитель християн, на очах поважної публіки линяє у ворожий табір! Секс-бомбу з телика час гнати в шию: професор з доброї волі до них прийшов, тут лови момент, тисни по максимуму, а вона вимахує розмовою, наче сука — хвостом… Стаття статтею, але видно ж: у людини душа болить! Чому не допомогти чисто по-людськи?!

— Вадиме, слухай… Він що, має рацію? Це справді небезпечно?!

Ілонин кавалер здригнувся від несподіванки. Передача наближалася до фіналу, ведуча кліпала віями, загадково посміхаючись Казаряну, і Вадим нарешті відірвався від екрану.

— Має. Я — його асистент. Надивився на цих добровольців… Камікадзе, блін. Очі горять, усмішка по вуха — аякже, телепатія! Думки, блін, читати! Я! Перший! Без мила!.. А тепер?

— Що — тепер?

— Все тепер. Очі гудзиками, з рота слина капає. Собачки Павлова. Бурмочуть щось собі, іноді — на трьох мовах відразу. Деякі, блін, взагалі під себе ходять. Інші тримаються, але в довбешці — повний бардак. Що таке множинна шизофренія, уявляєш?

— У загальних рисах.

— У загальних, блін… Розщеплення особистості на ряд псевдо-самостійних субосіб. На ряд, розумієш?! А тут не ряд! Тут шеренгами, повзводно! Бум в історії психіатрії, блін… Наші розумники намилилися швидко дисери клепати. Повне, чорт би його побрав, самозабезпечення! Самі шизофреників плодимо, самі вивчаємо. А людей більше немає, розумієш?! Не люди вони тепер. Коротше, Казарян (ми його «Горцем» назвали) поліз на амбразуру: один, блін, залишуся, а гадів придушу! Знаєш, що після цієї передачі почнеться?!

Кирило відсьорбнув «Рислінгу».

— Ні хріна не почнеться, Вадюша. Спустять на гальмах. Якщо в справі великі бабки…

— От і я так думаю, — одразу скиснувши, протягнув Вадим. — Добровольці підписку давали, про можливі наслідки. При повному розумі і тверезій пам’яті… Значить, Вачагану Арсеновичу кранти! Та й мене, мабуть, випруть. Хрін з ним, з центром. Сам би все одно пішов! На цих Менгеле батрачити…

— Хлопці, досить про роботу!

Дивно було не те, що Ілона нарешті обурилася. Дивно, що вона не зробила цього набагато раніше.

— Задовбали! Мішель, діставай гітару…

Пізніше, коли Вадим вибрався на балкон покурити, Кирило, хоча й не курив, вийшов за компанію. Домовилися швидко. Познайомити з професором Казаряном? Чудово! «Горцю» зараз потрібен максимальний розголос. Звичайно ж, Вадим з радістю…

Розходитися гості почали після півночі. Охрипнувши від пісень, добряче напідпитку. Про телепередачу ніхто не згадував. Навіть Кирило. Посуд вони з Вандою мити не стали, залишивши на завтра. Встигнуть. Їм сьогодні не терпілося. Обом. Як уперше… «Або в останнє,» — промайнуло абсолютно невчасно. І зникло. Разом з